Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/10803/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10803/21 пров. № А/857/17625/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Гром І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Хома О.П., час ухвалення судового рішення 14 год 35 хв у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі ВПВР, відповідач) про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №64317964 від 24.06.2021, винесену державним виконавцем ВПВР Литвиненко Х.А. та зобов`язати відповідача продовжити проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню з реєстраційним номером 64317964. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною та скасовано оспорювану постанову. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі-третя особа, ГУ ПФУ) подало апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду в частині проведення перерахунку пенсії було виконано 14.12.2020до відкриття виконавчого провадження. Проте, виплата коштів ОСОБА_1 буде проведена централізовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» (далі - Постанова №1279) після виділення коштів з державного бюджету України. Вважає, що виконавче провадження має бути закінчене на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»№1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі- Закон №1404-VІІІ). Поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу колегія суддів не приймає до уваги у зв`язку з недотримання вимог ч.5 ст.304 КАС України. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що постановою державного виконавця ВПВР Литвиненко Х.А. від 29.01.2021 було відкрито виконавче провадження №64317965 з примусового виконання виконавчого листа №1.380.2019.006546, виданого 12.01.2021 Львівським окружним адміністративним судом про зобов`язання ГУ ПФУ провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантії соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей»№900 від 23.12.2015, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», №947 від 18.11.2015 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №2682 від 09.03.2006 та довідки №91-18440 від 02.07.2019 про розмір грошового забезпечення, починаючи з 05.03.2019. ГУ ПФУ листом №1300-5308-8/11886 від 09.02.2021 повідомило ВПВР про виконання 14.12.2020 (до відкриття виконавчого провадження) рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 по справі №1.380.2019.006546. З 01.01.2021 розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 17690 грн. Пенсійний орган повідомив, що доплата пенсії за рішенням суду за період з 05.03.2019 по 31.12.2020 в сумі 200106,87 грн буде виплачена ОСОБА_1 після виділення коштів з державного бюджету України. У зв`язку з чим, боржник просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ. Разом із вказаним листом було долучено довідку про перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 14.12.2020, видану на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 по справі №1.380.2019.006546 та розрахунок доплати пенсії позивачу. 18.02.2021 ВПВР було скеровано до ГУ ПФУ вимогу за №5455, якою зобов`язано виконати рішення суду, про що проінформувати державного виконавця протягом десяти робочих днів з дня її отримання. Надати копію витягу з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. ГУ ПФУ листом №1300-5308/8/20190 від 04.03.2021 повідомило ВПВР про виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження. При цьому, вказана відповідь є тотожною за замістом до листа ГУ ПФУ №1300-5308-8/11886 від 09.02.2021 про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №1.380.2019.006546. Постановою державного виконавця ВПВР Литвиненко Х.А. від 24.06.2021 ВП №64317965 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону№1404-VІІІ. Вважаючи спірну постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування та зобов`язання відповідача продовжити проведення виконавчих дій. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана постанова не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими п.9 ч.1 ст.37 Закону№1404-VІІІ пов`язує можливість вчинення таких дій. У постанові також не вказано, яким Законом, що встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, керувався державний виконавець. Суд також не взяв до уваги доводи відповідача з покликанням на те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням такого рішення без поважних причин і є тією обставиною, що виключає можливість його виконання. Питання ж виконання судового рішення в частині перерахунку пенсії було безспірним та відомим позивачу. При цьому, матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів вчинення державним виконавцем передбачених Законом №1404-VІІІ дій, спрямованих на примусове виконання тієї частини судового рішення, яке залишилося добровільно невиконаним боржником. Також, суд першої інстанції вважав безпідставними доводи відповідача з покликанням у відзиві на позовну заяву на постанову Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду» (далі Постанова №649), оскільки спірна постанова не містить посилань на вказану постанову Уряду, яка, серед іншого, в контексті висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.08.2019 по справі №1140/3479/18 не є достатнім для того, щоб повернути виконавчий документ стягувачу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. В частині рішення суду першої інстанції, що не оскаржено сторонами, суд апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.308 КАС України правової оцінки не надає та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.1291 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно дефініції, наведеної у п.1 ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно п.1 ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII). Отже, законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання судового рішення у спосіб, інакший, аніж визначений безпосередньо самим судовим рішенням. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений статтею 63 Закону №1404-VIII, частиною першою якої передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону №1404-VIII). Відповідно до ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII,виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Аналіз наведених вище положень Закону №1404-VIII вказує на те, що чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії. При цьому, вчинення дій, визначених ст.63 Закону №1404-VIII, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Накладення штрафу та направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку Закону №1404-VIII не є єдиними та останніми діями, після вчинення яких державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених цим Законом заходів щодо притягнення боржника до відповідальності, а також повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки в такому випадку він не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом. Колегія суддів звертає увагу на положення статті 14 КАС України, якою передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом №1404-VIIIна виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені цим Законом заходи в межах встановлених повноважень. Учасниками справи не заперечується виконання боржником у межах виконавчого провадження судового рішення в частині перерахунку пенсії відповідно до довідки №91-18440 від 02.07.2019 про розмір грошового забезпечення. Проте, рішення залишається невиконаним в частині виплати позивачу доплати до пенсії за період з 05.03.2019 по 31.12.2020 в сумі 200106,87 грн, яку, як зазначено в листі ГУ ПФУ №1300-5308-8/11886 від 09.02.2021, буде виплачено після виділення коштів з держаного бюджету України. Таким чином, за наслідками прийняття оспорюваної постанови рішення суду залишилось невиконаним у повному обсязі, що суперечить принципу обов`язковості судових рішень, закріпленого як у національному законодавстві, так і у міжнародному, згоду на яке надано у встановленому законом порядку. Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» (рішення від 29.06.2004 у справі «Жовнер проти України», №56848/00, §33). Статтею 37 Закону №1404-VIII визначено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу. Зокрема, п.9 ч.1 ст.37 цього Закону такою підставою визначено встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Як вже зазначалося вище, спірною постановою було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII із зазначенням про виплату коштів після виділення коштів з державного бюджету. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на Постанову №649, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки така визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Тобто, зазначена Постанова жодним чином не регулює відносини між стягувачем та боржником, а лише визначає порядок дій боржника, щодо виконання рішень судів певної категорії. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.08.2019 по справі №1140/3479/18, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України суд першої інстанції вірно врахував при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Також, слід зазначити, що посилання ГУ ПФУ в оспорюваній постанові на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду №420/5465/18 від 20.05.2021, №757/29541/14-а від 13.06.2018 щодо правомірності дій пенсійного органу України в частині невиплати коштів, а саме щодо невиконання судового рішення через відсутність відповідного бюджетного забезпечення не свідчить про правомірність дій відповідача, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру. Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 по справі №287/1/17-а. ЄСПЛ також звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, п.п.24-27, від 13.06.2006, п.п.18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011). Крім того, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», №29439/02, від 26.04.2005 та у справі «Крищук проти України», №1811/06, від 19.02.2009). Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного судувід 11 серпня 2021 року по справі №380/10803/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 19.10.2021.