Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7424/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 р. Справа № 520/7424/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. (ухвалене суддею Сліденко А.В.) по справі № 520/7424/21 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у порушенні строків призначення пенсії неповнолітній ОСОБА_2 , у зв`язку з втратою годувальника; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати ОСОБА_2 пенсію, у зв`язку з втратою годувальника, призначивши її, починаючи з 06.04.2020 р., та виплатити пенсію одним платежем з дня призначення, з урахуванням проведених виплат. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною відмову, оформлену листом Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 01.02.2021 р. № 935-786/Б-02/8-2000/21; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_2 пенсію в порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з втратою годувальника - батька, ОСОБА_3 , з 06.04.2020 р. та провести виплати однією сумою з урахуванням раніше проведених платежів; в задоволенні іншої частини позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 р. розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від якого є спільна донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 змінено прізвище на дівоче « ОСОБА_5 »; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 в розмірі 500 грн., але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.12.2012 р. і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 . В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про нарахування пенсії дочці, у зв`язку із втратою годувальника з 06.04.2020 р. Листом від 19.11.2020 р. відповідач повідомив ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 призначено пенсію в разі втрати годувальника з 01.11.2020 р., відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». 16.01.2021 р. ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача із заявою, в якій просила повідомити, у зв`язку з чим пенсія її доньки, у зв`язку із втратою годувальника, призначена з листопада 2020 року, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 45 закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Відповідач на вказану заяву ОСОБА_1 надав відповідь від 01.02.2021 р., з якої встановлено, що заява ОСОБА_1 надійшла до управління 13.10.2020 р., а тому пенсію нараховано з 01.11.2020 р. Також відповідач зазначив, що пенсія призначена також матері померлого ОСОБА_6 з 30.09.2020 р., і виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії. ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 , вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії в порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з втратою годувальника - батька, ОСОБА_3 , з 06.04.2020 р., оформлену листом Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 01.02.2021 р. № 935-786/Б-02/8-2000/21. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції Україні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Згідно із ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09.04.1992 р. № 2262-XII (в подальшому - Закон № 2262-ХІІ), пенсії відповідно до цього Закону призначаються зокрема: членам сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 48 Закону № 2262-ХІІ). Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р., у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (в подальшому - Закон № 1058- ІV). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 36 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Згідно із ч. 2 статті 36 Закону № 1058-IV, непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку зокрема: пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. (п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV). Порядок подання документів для призначення пенсії особами, які мають право на пенсії врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1. Пунктами 2, 6 зазначеного Порядку передбачено, що заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника подаються членами сім`ї померлого годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. У такому самому порядку подаються заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника членами сім`ї померлого годувальника, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника. Днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення. У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз`яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою. Відповідно до абз. 1 п. 10 Порядку № 3-1, для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника; витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні; документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев`ятим пункту 7 цього Порядку. Для призначення пенсії в разі втрати годувальника особам, зазначеним у пункті «а» статті 30 Закону № 2262-ХІІ, додатково подаються такі документи: копія свідоцтва про народження; довідка з навчального закладу про навчання із зазначенням дати його закінчення, а також про перебування на повному державному утриманні; довідка Лікарсько-консультативної комісії про визнання дитини інвалідом або довідка МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства; копії свідоцтв про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків (у разі призначення пенсії братам, сестрам, онукам); рішення суду про всиновлення; копія рішення про опіку чи піклування (у разі призначення пенсії дітям, які втратили обох батьків). Судовим розглядом становлено, що 13.10.2020 р. позивач як законний представник в інтересах доньки ОСОБА_2 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсій доньці, у зв`язку із втратою годувальника. З 01.11.2020 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області призначено пенсію ОСОБА_2 у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 Отже, ОСОБА_1 як законний представник в інтересах дочки ОСОБА_2 13.10.2019 р. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсій доньці у зв`язку з втратою годувальника, тобто у строк визначений п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли малолітня/неповнолітня дитина померлого військовослужбовця має інтерес у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника з наступного календарного дня за днем смерті батька у розмірі, не меншому двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за умови, що заява належного формуляру про призначення пенсії була подана зацікавленою особою органу публічної адміністрації протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Разом з цим, у даному конкретному випадку обмеження практичної реалізації права дитини на соціальний захист інститутом давності не узгоджується із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована Україною 27.02.1991), якими запроваджено правило якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За правовою суттю і призначенням пенсія малолітній/неповнолітній дитині у зв`язку із втратою годувальника призначена виключно для покращення матеріальних умов існування самої дитині, створюючи легальне джерело отримання матеріальних активів для забезпечення життєдіяльності організму людини. Несвоєчасне ініціювання одним з батьків процедури призначення і виплати у належному розмірі пенсії малолітній/неповнолітній дитині у зв`язку із втратою годувальника з будь-яких причин (як поважних і непереборних, так і неповажних, унаслідок безвідповідального чи недбалого ставлення тощо) призводить до порушення життєвих інтересів дитини. Зважаючи на вік, фізіологічний стан та розумові здібності дитини, це порушення стосується істотних і життєво важливих інтересів дитини як людської істоти, нездатної у повному обсязі самостійно забезпечити дотримання власних прав та інтересів. Тому суд вважає, що наслідки взагалі будь-якої правової поведінки батьків дитини об`єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від Держави України, у разі належності до громадянства цієї країни. Управлінська дія владного суб`єкта може втілюватись і у вигляді письмової (листа) чи фактичної відмови, які за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням, але створюють перешкоду в реалізації суб`єктивного права заявника. У спірних правовідносинах має місце не подія вчинення пенсійним органом дій, а подія вчинення владним суб`єктом відмови, оформленої листом. Оскільки лист не є рішенням, то вказана вище відмова не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч. 1 ст. 4 КАС України, але є управлінським волевиявленням, наслідки вчинення якого підлягають нівелюванню у спосіб визнання протиправною відмови, оформленої листом. Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тлумачення змісту ст. 13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006 р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003 р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, для найшвидшого відновлення суб`єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Інші доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. по справі № 520/7424/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова