Постанова 4808 № 351/1421/21

Справа № 351/1421/21 Провадження № 22-ц/4808/1486/21 Головуючий у 1 інстанції Сегін І. Р. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач) суддів: Бойчука І.В., Горейко М.Д. секретаря Максимів Ю.В. з участю ОСОБА_1 його представника адвоката Греська В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Снятинського районного суду від 10 серпня 2021 року, постановлену в складі судді Сегіна І.Р. у м. Снятин за матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державна податкова служба України в особі Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про встановлення факту зайняття підприємницькою діяльністю в період з 18 жовтня 1995 року по 15 березня 2004 року. Заява мотивована тим, що 04.06.2021 року він досягнув пенсійного віку (60 років). З цього часу у нього з`явилося право на пенсію згідно закону. Однак в період з 18.10.1995 року по 15.03.2004 року він безперервно займався підприємницькою діяльністю (а саме надання послуг перевезення). Разом з тим, відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів з цього приводу немає. Також документів, які б підтверджували даний факт у нього немає ( не збереглися). Отже, з метою підтвердження періоду зайняття підприємницькою діяльністю як трудового стажу, що дасть йому можливість на отримання пенсії згідно із Закону Українни «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чинне законодавство вимагає від нього надати довідку із органів податкової служби про системне оподаткування у період провадження підприємницької діяльності або довідку про сплату ним страхових внесків в зазначений період. Зі змісту листа ГУ ДПС в Івано-Франківській області листом від 08.04.2021 року вбачається, що органи податкової служби не мають можливості надати таку довідку, оскільки його облікова справа як підприємця більше у них не зберігається у зв`язку із закінчення терміну зберігання. Також листом ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.06.2021 року повідомлено про неможливість надання такої інформації. У зв`язку з вищенаведеним ГУ Пенсійного Фонду України йому відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження в справі за заявою, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державна податкова служба України в особі Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали з постановленням нової та просить направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Апелянт вказує, що встановлення факту зайняття ним підприємницькою діяльністю за період з 18.10. 1995 року по 15.03.2004 року буде ефективним способом захисту його невизнаного права. Також зазначає, що в обраному способі захисту міститься прохання не про підтвердження трудового стажу, а про підтвердження факту зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки з 18.10.1995 року по 15.03.2004 року він не перебував у жодних трудових відносинах, а навпаки забезпечував себе роботою самостійно. Тому підтвердження факту зайняття ним підприємницькою діяльністю є необхідним для врахування даного періоду у якості стажу, що надасть право на отримання пенсії за віком. Вважає, що питання про встановлення такого факту в іншому, ніж судовому порядку є неможливим. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просить задовольнити цю скаргу, та направити на продовження розгляду в суд першої інстанції. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що згідно із «Порядком підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Згідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року відмовлено у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1 заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державна податкова служба України в особі Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення. Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з частиною другою даної статті ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту зайняття підприємницькою діяльністю в період з 18 жовтня 1995 року по 15 березня 2004 рокуйому необхідно як трудовий стаж для призначення пенсії за віком. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У судовому порядку відповідно до пункту 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження. Таким чином, встановлення факту наявності трудового стажу для призначення пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України під час прийняття рішення про призначення пенсії, а рішення вказаного органу щодо її призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку. З урахуванням наведеного питання встановлення факту наявності трудового стажу не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18 (провадження № 14-369цс19), та відповідає практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови: від 10 березня 2020 року у справі № 556/132/18 (провадження № 61-44101св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 559/2652/16-ц (провадження № 61-28244св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 401/2020/17-ц (провадження № 61-3570св19), від 24 жовтня 2019 року у справі № 523/30/17 (провадження № 61-12771св18). Відповідно до пункту 3 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У судовому порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження. З вище викладеного випливає, що встановлення факту наявності трудового стажу для призначення пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України під час прийняття рішення про призначення пенсії, а рішення вказаного органу щодо її призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку. Отже, відмовляючи у відкритті провадження судом першої інстанції відповідно до норм процесуального права вірно враховано, що встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року). Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, так як вони зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Снятинського районного суду від 10 серпня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 19 жовтня 2021 року. Судді: В.Д. Фединяк І.В.Бойчук М.Д.Горейко