Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/4003/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7720/21 Справа № 201/4003/17 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про стягнення суми боргу за договором позики, грошових коштів та витрат і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, - в с т а н о в и л а: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про стягнення суми боргу за договором позики, грошових коштів та витрат, мотивуючи його тим, що 20 січня 2014 року між ним та його матір`ю ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого він надав їй грошові кошти у розмірі 378 000 грн., що еквівалентно 14 812 доларів США на строк до 10 січня 2017 року, про що останньою написано розписку. Зазначав, що ОСОБА_3 потребувала кошти на лікування та він надав їх, що підтверджується розпискою від 11 березня 2016 року. Вказував, що строк повернення грошових коштів минув 10 січня 2017 року, втім ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 є її спадкоємцем, а тому саме він повинен повернути йому грошові кошти. Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від зустрічей з ним та борг не повертає, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 397 112,68 грн., що є еквівалентом 14 812 доларів США. У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 та він є її спадкоємцем. Вказував, що всі обставини, викладені в первісному позові, є хибними та не відповідають дійсності. Зазначав, що у його матері, яка була інвалідом першої групи, та його брата ОСОБА_4 були дуже погані відносини, після перенесеного матір`ю інсульту лише він та його дружина допомагали матері та наглядали за нею. Посилаючись на те, що мати жодних грошових коштів у брата не брала, підпис у розписці, яка надрукована на комп`ютері, якого у неї не було, належить не їй та у брата ніколи не було такої великої суми грошових коштів, а тому просив суд визнати недійсним договір позики у розмірі 378 000 грн., укладений у простій письмовій формі розписки від 11 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2021 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позову та постановити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час вирішення його позовних вимог допустився грубих порушень, не допитав свідків. Безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення додаткової експертизи. Сторони по справі правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом встановлено, що сторони по справі є рідними братами. Як стверджує позивач ОСОБА_1 , між ним та його матір`ю ОСОБА_3 укладено договір позики, який оформлений у вигляді розписки від 20 січня 2014 року, за умовами якого мати отримала в борг від нього кошти в розмірі 378 000 грн. (еквівалент 14 812 доларів США) на умовах зворотності, відплатності та строковості, про що було складено письмовий договір, оформлений у вигляді договору розписки, окремої розписки про отримання коштів немає; вказаною угодою передбачалися умови користування і повернення коштів, відсотки і що строком повернення відповідачем грошей позивачу повинно бути за вимогою позивача, але не пізніше 10 січня 2017 року. Позивач зазначає, що вказані кошти ОСОБА_3 отримані та на його вимогу в повному обсязі в зазначений термін не повернуті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , мати сторін, померла. Відповідач ОСОБА_2 є правонаступником ОСОБА_3 . За клопотанням відповідача судом була винесена ухвала про призначення почеркознавчої експертизи, яка і була проведена відповідною експертною установою. Згідно висновків експертизи №19/104-7/7/160 від 06 квітня 2020 року підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 378 000 грн., виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 (а.с.145-151). Крім того судом зазначено, що позивач ОСОБА_1 стверджував, що ОСОБА_3 вказану розписку написала власноручно, що не відповідає дійсності, оскільки вказана розписка надрукована печатним шрифтом друкованим пристроєм, а не власноручно рукописним текстом. Вказані обставини свідчать про те, що вказана розписка не написана власноручно ОСОБА_3 і нею не підписувалася, отже зобов`язання, вказаного у вказаній розписці, вона на себе не брала. Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що ОСОБА_3 взяла у позивача гроші в борг, використала їх і в оговорений термін гроші позивачу не повернула, стороною позивача за первісним позовом ОСОБА_1 суду не надано. Та з врахуванням встановлених обставин у даній справі вважав зустрічні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновками суду в оскаржуваній позивачем за первісним позовом частині у зв`язку з наступним. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором позики, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України. Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупністю таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Згідно з ч.1 ст.104 ЦПК України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року по справі було призначено почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: 1.Чи виконано рукописно нерозбірливий підпис від імені ОСОБА_3 безпосередньо ОСОБА_3 або іншою особою у оригіналі розписки від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг (позичив) грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 .? 2.Чи належить підпис ОСОБА_3 в оригіналі розписки від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг (позичив) грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 .? 3.Коли було вчинено підпис у договорі позики - оригіналі розписки від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг (позичив) грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 .? Чоловіком чи жінкою виконано підпис у договорі позики - оригіналі розписки від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг (позичив) грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 .? (а.с.121). Експертів попереджено при кримінальну відповідальність. Згідно висновку судового експерта №19/104/7/7/160 від 06 квітня 2020 року, складеного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 , - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 . Підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 , томі їй не належить. Відповіді на питання коли було вчинено підпис у договорі позики - оригіналі розписки від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 та відповідь на питання чоловіком чи жінкою виконано підпис у договорі позики - оригіналі розписки від 11 березня 2016 року, на підставі якої ОСОБА_1 надав в борг (позичив) грошові кошти у розмірі 378 000 грн. ОСОБА_3 не надано (т.1 а.с.145-151). Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині недоведення позивачем ОСОБА_1 заявлених ним позовних вимог. Колегія судді наголошує на тому, що обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. В апеляційній скарзі позивач клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи не заявляв. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №140/1113/17-ц. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.