Постанова Запорізький апеляційний суд № 937/3007/20

Дата документу 06.10.2021 Справа № 937/3007/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №937/3007/20 Головуючий у 1 інстанції Новікова Н.В. Провадження № 22-ц/807/2392/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Полякова О.З. за участю секретаря судового засідання Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що для здійснення господарської діяльності займається вирощування сільськогосподарської продукції. У 2004 році звернувся до ОСОБА_4 з пропозицією укласти довгостроковий договір оренди земельної ділянки, яка належала їй на праві приватної власності, загальною площею 3,82 га, що розташована на землях Долинської сільської ради у Токмацькому районі Запорізької області. Після досягнення домовленості з ОСОБА_4 про сплату наперед за 49 років орендної плати за користування земельною ділянкою, 12.03.2004 року ОСОБА_4 був складений заповіт, яким вона заповідала позивачеві, після своєї смерті, вказану земельну ділянку. 26 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений довгостроковий договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, строком на 49 років. Під час підписання акту приймання передачі земельної ділянки у відповідності до п.9, 11 договору оренди, позивачем була передана ОСОБА_4 грошова сума у розмірі 35 530 гривень, яка складала повну суму орендної плати за весь час оренди (49 років). У подальшому договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у відповідному державному органі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла у м. Мелітополі, оскільки на той час проживала разом зі своєю донькою - відповідачем ОСОБА_1 . Відповідачі по справі, діти померлої ОСОБА_4 , обізнані про існування заповіту, не повідомили позивача про смерть своєї матері. На початку березня 2020 року позивача було викликано до Токмацького ВП з приводу розгляду заяви ОСОБА_2 , відповідно до якої позивач ухиляється від сплати орендної плати за використання земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності і яку він успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_4 . Саме з цього часу позивачеві стало відомо, що заповідач ОСОБА_4 померла у 2012 році. Дізнавшись про смерть ОСОБА_4 , позивач на початку березня 2020 року звернувся з відповідною заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту до державної нотаріальної контори у м. Мелітополі. Натомість, отримав письмове пояснення про відмову у прийнятті заяви про прийняття спадщини, у зв`язку із пропуском необхідного строку, передбаченого законом для прийняття спадщини. Також позивачеві стало відомо, що 13 листопада 2019 року відповідачі по справі, освідомленні про існування заповіту на користь позивача звернулись до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері. При формуванні нотаріальної справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріусу не повідомили про існування заповіту і отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого стали власниками у рівних долях земельної ділянки загальною площею 3,82 га, яка заповідалась ОСОБА_4 позивачеві. Таким чином, позивач не був повідомлений з боку дітей ОСОБА_4 , відповідачів по справі, про її смерть, у зв`язку з чим був позбавлений у передбачений законом шестимісячний строк звернутись до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини. Заяву про відмову від прийняття спадщини не подав. За таких обставин вважає, що пропустив передбачений законом строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 з поважних причин, у зв`язку з чим звертається до суду з відповідною заявою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 . Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2021 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , відповідно до заповіту від 12 березня 2004 року, строком на один місяць. Початок додаткового строку для прийняття спадщини відраховувати з моменту набрання судовим рішення законної сили. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії". Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає. Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. У відповідності до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про її смерть (а.с.8, 48, 50-51). Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на все її майно. Строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 розпочався 05.02.2012 та сплив 05.08.2012. З матеріалів Спадкової справи №665/2012 вбачається, що спадкова справа була розпочата 04.08.2012 року за заявою ОСОБА_1 від 04.08.2012. 28.08.2019 року нотаріусом було встановлено наявність заповіту від 12.03.2004 року, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а.с. 72-73). 05.09.2019 року відповідач ОСОБА_2 подав заяву до Мелітопольської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері за законом, а відповідачкою ОСОБА_1 надана згода на подачу ОСОБА_2 такої заяви (а.с. 98, 99). 13.11.2019 року за № 1105 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись із спільною засвою до Мелітопольської державної нотаріальної контори Запорізької області, в якій просили видати їм свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку на території Долинської сільської ради. Також, у вказаній заяві, вони зазначили що існує спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 , точна адреса проживання якого невідома (а.с. 103). 13.11.2019 року відповідачам видані Свідоцтва про право на спадщину за законом (кожному на 1/2 частки), яка складається з земельної ділянки площею 3,8198 гектарів, розташованої за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Долинська сільська рада,наданої для товарного сільськогосподарського виробництва, що належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП № 049365, виданого Токмацькою райдержадміністрацією 20.11.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №557 (а.с.113,115). У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_4 . Письмовим роз`ясненням завідувача нотаріальної контори від 05.03.2020, йому було відмовлено, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Також йому було запропоновано звернутись до суду з питання продовження строку для прийняття спадщини (а.с.14). 30.04.2020 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського районного суду Запорізької області з даним позовом. На виконання вимог ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 04.12.2020, позивачем надано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.12.2020, зміст якої є тотожнім вказаним роз`ясненням. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач про смерть ОСОБА_4 дізнався у березні 2020 року, після звернення до поліції спадкоємця ОСОБА_2 крім того, ні відповідачами, ні нотаріусом, не було повідомлено ОСОБА_3 про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Статтею 1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Згідно змісту ст. 1272 ЦК України позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається: 1) у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори; 2) у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви. Згідно роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що позивачем не було наведено жодних поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Посилання ОСОБА_3 на те, що йому не було відомо про смерть ОСОБА_4 не підтверджене будь-якими доказами. Висновки суду першої інстанції про те, що нотаріус не повідомив позивача про існування заповіту, а тому ним пропущено строк на подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, колегією суддів визнаються помилковими з огляду на наступне. Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. З світлокопії заповіту, що міститься в матеріалах справи (а.с.37), вбачається, що зміст заповіту не містить відомостей щодо місця проживання або роботи ОСОБА_3 , тому нотаріус був позбавлений можливості повідомити його про наявність заповіту. Колегією суддів встановлено, що позивачем не було надано до суду першої інстанції жодних доказів поважності пропуску 6-місячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Докази, які би свідчили про намагання ОСОБА_3 звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом 6-місячний строк в матеріалах справи відсутні. Також, в матеріалах справи відсутні докази неможливості звернення позивача до нотаріуса з зазначеною заявою. Так суд, задовольняючи вказаний позов, не вмотивував своїх висновків належним чином, фактично звівши висновки до того, що нотаріусом не було повідомлено ОСОБА_3 про наявність заповіту, та на підставі цього помилково встановив, що позивачем пропущено строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин. Отже, суд фактично не досліджував предмет спору - поважність причин пропуску строку ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 зосередившись на не повідомленні нотаріусом спадкоємця про наявність заповіту, та не встановив те, що в заповіті відсутня адреса місця проживання ОСОБА_3 . Суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини лише у квітні 2020 року, тобто через вісім років після смерті, при цьому позивачем не було надано до суду жодних доказів поважності пропуску 6-місячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Позивачем не було наведено жодних поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини. За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому у відповідності до положень п. 4 ч. 3, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, приймаючи нову постанову, апеляційний суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат, які підлягають у цій справі компенсуванню відповідачам за рахунок позивача. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 1362 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 18 жовтня 2021 року. Головуючий Судді: