Постанова 4824 № 760/14507/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 760/14507/21 Номер провадження 22-ц/824/13145/2021 Головуючий у суді першої інстанції Л.Л. Зуєвич Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 06 жовтня 2021року місто Київ Номер справи 760/14506/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. учасники справи: заявник (позивач) ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року, постановленуу складі судді Зуєвич Л.Л., в приміщенні Солом`янського районного суду м.Києва, - в с т а н о в и в : У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, у якій просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 65 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 784 900,00 грн. В обґрунтування позову зазачив, що 19.08.2020 ОСОБА_2 отримала від нього 65 000,00 доларів США за виконані роботи згідно договору №1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочка «Active Child School». Факт отримання відповідачем вказаних коштів підтверджується розпискою від 19.08.2020. Зазначив, що кошти були отримані ОСОБА_2 без належної на те правової підстави, оскільки згодом виявилося, що за вказаним договором ні позивач, ні відповідач не наділені жодними правами та жодними обов`язками. Вказав, що його вимоги про повернення ОСОБА_2 безпідставно отриманих коштів залишені без уваги, відповіді на них він не отримав, а тому звернувся до суду за відновленням свого порушеного права. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року відкрито провадженняу справі. 04.06.2021 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Школа Активної дитини Кампус» (код ЄДРПОУ: 43305589) у розмірі 250 000,00 грн, заборони державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вчиняти/здійснювати/проводити будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», щодо частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Школа Активної дитини Кампус» (код ЄДРПОУ: 43305589) у розмірі 250 000,00 грн; накладення арешту на належне ОСОБА_2 рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову 65 000,00 доларів США, що станом на 01.06.2021 еквівалентно 1 784 900,00 грн. В обґрунтування застосування вказаного засобу забезпечення позову позивач зазначив, що оскільки ним було встановлено, що кошти за виконані роботи згідно договору № 1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочка «Active Child School», сторонами якого не являються ні позивач, ні відповідач, були передані ОСОБА_2 безпідставно, а остання, отримавши вимоги позивача про повернення коштів та передбачаючи для себе можливі негативні наслідки, вчинила дії спрямовані на відчуження належного їй майна, в тому числі належних їй корпоративних прав у вигляді внесків до статутного капіталу юридичних осіб, а саме: ТОВ «Школа Активної Дитини Голосієво» (код ЄДРПОУ: 43391710); ТОВ «Школа активної дитини плюс» (код ЄДРПОУ: 41747823). За вказаних обставин заявник вважав, що існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову у визначений ним спосіб. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову. Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постановленої ухвали, порушення судом норм процесуального права, не встановлення судом обставин, що мають значення для вирішення питання про забезпечення позову. В обґрунтування зазначив, що постановляючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги, що невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання рішення у майбутньому у разі задоволення позову. Суд дійшов помилкового висновку про те, що заявником не було наведено у заяві обгрунтувань необхідності застосування обраного заходу забезпечення позову, оскільки ним було подано до суду докази, що підтверджують особу відповідача та її перебування за кордоном, вчинення відповідачем дій щодо відчуження належного їй майна та корпоративних прав у вигляді внесків до статутного капіталу юридичних осіб. Суд не врахував, що заходи забезпечення позову, які просив застосувати позивач не призведуть до суттєвого обмеження суб`єктних прав відповідача та, ураховуючи ціну позову, не призведуть до правових ускладень. Також вважає необґрунтованим висновок суду у тому, що позивачем не доведено вчинення ОСОБА_2 дій, результатом яких є ускладнення та унеможливлення захисту прав та інтересів позивача, а також суд помилково вважав, що неможливо встановити чи заходи забезпечення позову, які просив застосувати позивач, є адекватними заявленим позовним вимогам. Представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав. Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у відповідності до вимог закону. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило. З урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача, оскільки її неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не наведено обґрунтувань необхідності застосування обраного заходу забезпечення позову, з огляду на предмет спору та не наведено доводів, які б свідчили про те, що в разі незастосування заходів забезпечення позову буде утруднено, або неможливо виконати рішення суду про повернення безпідставно набутого майна. При цьому, суд вважав, що наразі наявні матеріали справи не дають можливості встановити в достатньому обсязі дані про особу відповідача та негативні наслідки, які можуть настати для неї внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, зокрема в частині накладення арешту на частку ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Школа Активної дитини Кампус». Вимогу про накладення арешту на належне ОСОБА_2 рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову 65 000,00 доларів США вважав неконкретною, а об`єкти, про які ставиться питання щодо накладення арешту, не ідентифікованими та не вираженими родовими ознаками. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке. Так, відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20). Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Разом з тим, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів учасників справи чи інших осіб. Відповідно до ч.1 ст.152 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи належним чином підтверджені. Не може бути задоволено заяву про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом. Як зазначає позивач, предметом даного спору є грошові кошти передані 19.08.2020 позивачем відповідачу у сумі 65 000,00 доларів США за виконані роботи згідно договору №1/19 про співпрацю щодо впровадження та реалізації проекту приватного дитячого садочка «Active Child School». Оскільки вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, тому суд першої інстанції вірно врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 26.11.2020 № 911/949/20, від 23.12.2020 №756/2609/20 (провадження № 61-11479св20), від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 18.05.2021 № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), від 21.05.2021 у справі № 640/17361/20. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не конкретизовано майно відповідача, на яке він просив суд накласти арешт. Із клопотанням про витребування доказів для з`ясування наявності у відповідача такого майна позивач до суду не звертався, доказів утруднення чи неможливості отримання самостійно такої інформації позивач суду не надав. Ураховуючи те, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, не обґрунтував належним чином необхідність вжиття зазначеного заходу забезпечення позову, не конкретизував заходи забезпечення позову, які просив застосувати суд, не навів беззаперечних доказів про здійснення відповідачем дій щодо відчуження майна з метою уникнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову. Колегія суддів зауважує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності передбачених законом підстав для забезпечення позову відповідають вищенаведеним вимогам закону та відповідним роз`ясненням. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у застосуванні заходів забезпечення, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали суду, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду. Подана позивачем заява не містить конкретного переліку майна на яке судом може бути накладено арешт, а об`єкти, про які ставиться питання щодо накладення арешту, не ідентифіковані та не виражені родовими ознаками. Також заява не містить обґрунтовані посилання та відповідні докази щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Суд апеляційної інстанції роз`яснює право позивача на повторну подачу заяви про забезпечення позову, обґрунтовану належним чином щодо необхідності застосування обраного заходу забезпечення позову, з урахуванням предмету спору з наведенням доводів, які б свідчили про те, що в разі незастосування заходів забезпечення позову буде утруднено, або неможливо виконати рішення суду щодо повернення безпідставно набутих коштів, про що позивачем ставиться вимога у позові. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 18.10.2021. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна