Постанова Одеський апеляційний суд № 496/3132/19

Номер провадження: 22-ц/813/3853/21 Номер справи місцевого суду: 496/3132/19 Головуючий у першій інстанції Буран В. М. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.10.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю секретаря: Хухрова С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без участі учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ Є ГРОШІ», про визнання недійсним кредитного договору, встановив: 19 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати договір № 3245616285-009707 від 15.06.2018 року, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ Є ГРОШІ» (далі - ТОВ «ФК Є ГРОШІ» недійсним та вирішити питання про розподіл судових витрат. Свої вимоги мотивувала тим, що 21.01.2019 року позивачка помилково внесла кошти на рахунок відповідача в сумі 13102,66 грн., вже в лютому 2019 року їй почали надходити дзвінки від працівників ТОВ«ФК Є ГРОШІ», з яких вона дізналась про те, що з відповідачем уклала договір позики № 3245616285-009707, копію якого отримала у березні 2019 року. ОСОБА_1 посилалась на те, що кредитний договір вона не підписувала, сторони не домовились про всі істотні умови договору, договір містить умови, які є несправедливими та суперечать принципу сумлінності, що є підставою для визнання його недійсним. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року впозові ОСОБА_1 до ТОВ «ФК Є ГРОШІ» про визнання недійсним кредитного договору було відмовлено повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року, та постановлення нового - про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, призначеного на 06.10.2021 року, на 11.00 год., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.77 - 81). Таким чином, враховуючи те, що дана справа в суді апеляційної інстанції перебуває більше року (а.с.52), а також те, що всі учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, проте не надали суду заяви про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «ЕаsуСоn», а також те, що розгляд справи вже відкладався за клопотанням заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 (а.с. 74-75), колегія суддів вирішила слухати справу у відсутність її учасників, на підставі наявних у справі доказів. При цьому, Одеський апеляційний суд виходить із того, що за змістом ст.368 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 18.10.2021 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК Є ГРОШІ» було укладено договір споживчої позики № 3245616285-009707, який підписано електронними підписами сторін по справі (а.с. 6-13). Відповідно до умов кредитного договору позивачу надано кредит у розмірі 3500 грн. строком на 30 днів, з датою повернення позики 14.07.2018 року о 23.00 год., графік розрахунків повернення кредиту додано до позову (а.с. 13). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що вона ніякого кредитного договору не підписувала, а тому він має бути визнаний недійсним. Розглядаючи даний спір, суд зазначив, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Разом з тим, згідно п. 12 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» - електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону - електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. За правовим статусом він прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що згідно ст.ст. 633, 638, 639 ЦК України - публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, який укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Так, звертаючись до суду з позовом, позивач надала до суду копію Договору № 3245616285-009707 від 15 червня 2018 року та графік розрахунків до зазначеного договору, заявивши при цьому, що роздрукований текст кредитного договору - може створити будь хто за допомогою комп`ютеру та принтеру. Навіть наявність на копії договору надпису: «копія вірна», не робить цей документ доказом з точки зору норм ЦПК України. Позивач також посилалась на те, що копію цього договору вона отримала лише у березні 2019 року, однак надає до суду копію кредитного договору № 3245616285-009707 від 15.06.2018 року, який виготовлено шляхом роздруківки без оригіналів підписів сторін по справі, в якому зазначено, що договір підписано електронним підписом сторін, при цьому не надає жодних доказів щодо направлення їй копії договору саме у березні 2019 року стороною відповідача. Будь-яких доказів звернення відповідача до ОСОБА_1 з вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором, або інших вимог Позикодавця, позивач до суду не надала. Ухвалюючи судове рішення, суд виходив із того, що відповідно до п. 2.4 умов вищевказаного Кредитного договору позика надається Позичальнику без забезпечення виконання його зобов`язань та за умов надання Позикодавцю всіх необхідних документів, згідно переліку, визначеного Позикодавцем. Тобто, підписанню договору, передувало надання Позикодавцю всіх необхідних документів, згідно переліку, визначеного Позикодавцем зі сторони Позичальника, що ставить під сумнів помилковість внесення грошових коштів на рахунок відповідача, як про це заявила позивач у позовній заяві. При цьому, суд обгрунтовано виходив із того, що згідно відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наданих позивачем доказів, не можливо дійти висновку про обґрунтованість звернення позивача із даним позовом до суду. Разом з тим, відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справахне є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Таким чином, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра