Постанова 4876 № 904/3544/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.10.2021 року м. Дніпро Справа № 904/3544/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач), суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2021р. (суддя Новікова Р.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 07.06.2021р.) у справі за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (м. Дніпро) до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення суми боргу в розмірі 97 421 грн. 94 коп., 3%річних в розмірі 8 775 грн. 98 коп., інфляційної складової в розмірі 17 341 грн.11коп. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про стягнення суми боргу в розмірі 97 421 грн. 94 коп., 3% річних в розмірі 8 775 грн. 98 коп., інфляційної складової, в розмірі 17 341 грн. 11коп. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань з оплати переданої теплової енергії протягом жовтня-грудня 2016р. за договором про закупівлю пара та гарячої води; постачання пари та гарячої води (постачання гарячої води) №050506 від 29.02.2016р.. У відзиві Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Відповідач зазначає, що загальна вартість спожитих послуг становить 160 637 грн. 88 коп. Вказана сума узгоджена сторонами при підписанні додаткової угоди №3 від 18.11.2016р. до договору №050506 від 29.02.2016р.. За твердженням відповідача сума у розмірі 160 637 грн. 88 коп. була сплачена ним 30.07.2017р., у розмірі 144 559 грн. 58 коп. та 18.05.2017р., у розмірі 16 078 грн. 30 коп.. Відповідач також просив суд застосувати строк позовної давності до заявлених вимог.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2021р. позов задоволено частково - стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради 3% річних в розмірі 5 069 грн. 65 коп., інфляційну складову в розмірі 10 154 грн. 11 коп. та витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 279 грн.73 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Одночасно, в апеляційній скарзі Скаржник просить суд здійснювати розгляд справи 904/3544/21 за його участі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення не правильно витлумачив вимогу ст. 266 ЦК України. Зокрема, Скаржник звертає увагу на те, що відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Скаржник зазначає також на тому, що Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області припинило свою діяльність, а його правонаступником є Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпрі). В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції Українки внесені відповідні дані: дати запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - 04.12.2020р.. Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області при ліквідації до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не передавалась кредиторська заборгованість за вказаним договором, проте судом першої інстанції не було застосовано норму закону, яка підлягала застосуванню, а саме ч. 5 ст. 105 ЦК України, відповідно до якої, строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021р. апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2021р. у справі № 904/3544/21 залишено без руху, надано апелянту строк, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, та доказів надсилання копії скарги позивачу (Комунальному підприємству "Теплоенерго" Дніпровської міської ради), листом з описом вкладення. Від Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи. Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням або викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, і розглядає справу без повідомлення учасників справи. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2021р. в задоволенні клопотання Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про розгляд з справи №904/3544/21 з повідомленням (викликом) учасників справи відмовлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2021р. у справі № 904/3455/21, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 у відставку відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021р. визначено для розгляду справи №904/3544/21 колегію суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І. М. (доповідач), судді: Чус О.В., Орєшкіної Е.В.. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2021р., колегією суддів у складі: головуючого судді Кощеєва І. М. (доповідач), суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В., справу №904/3544/21 прийнято до свого провадження.

7. Встановлені судом обставини справи 29.02.2016р., між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі енергопостачальна організація) та Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області (далі споживач) укладений договір про закупівлю пари та гарячої води; постачання пару та гарячої води (постачання теплової енергії) №050506. Додатковою угодою №01 від 18.07.2016р., сторони змінили найменування енергопостачальної організації з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на Комунальне підприємство "Дніпропетровські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019р. Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції є правонаступником Головного територіального управлінням юстиції у Дніпропетровській області. Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради є правонаступником Комунального підприємства "Дніпропетровські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради, що підтверджується рішенням Дніпропетровської міської ради №28/12 від 27.07.2016р. "Про надання дозволу на передачу з балансу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" на баланс КП "Теплоенерго" об`єктів і мереж теплопостачання. Відповідно до п. 1.1 договору, енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання протягом 2016 р. передати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. Умовами п. 3.1 договору визначено, що сума визначена в договорі становить 240 781 грн.13 коп., з ПДВ. За приписами п. 3.4 договору, тарифи на теплову енергію, що споживається згідно з цим договором встановлюються Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг України (НКРЕКП) згідно постанови від 29.10.2015р. №2690 "Про внесення змін до деяких постанови НКРЕКП" (а саме: постанови №1369 від 30.04.2015р. "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) МКП "Дніпропетровські теплові мережі". Тариф за теплову енергію складає 1 624 грн. 94 коп. за 1Гкал (з ПДВ). Додатковою угодою від 07.07.2016р. сторони внесли зміни до договору, визначивши, що вартість 1Гкал теплової енергії становить 1 564 грн. 34 коп., з ПДВ. Додатковою угодою від 11.07.2016р., сторони внесли зміни до договору визначивши, що вартість 1Гкал теплової енергії становить 1 286 грн. 32 коп., з ПДВ. Згідно п. 4.2 договору, розрахунковим періодом є місяць, з 20 по 20 число, за результатом якого підписується акт (в 2 примірниках) прийому передачі теплової енергії за формою додатку №4. Отриманий акт прийому передачі теплової енергії споживач або представник споживача повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу енергопостачальної організації на протязі 5 днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається дата вручення представнику споживача. У разі неотримання енергопостачальною організацією підписаного акту прийому передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у вищезазначений термін, акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період. Пунктом 4.4 договору визначено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов`язана направити його споживачу не пізніше 25 числа поточного місяця. Пунктом 10.1 договору визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2016р., але до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Згідно п. 10.2 договору, його умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2016р. до його підписання (ч. 3 ст. 631 ЦК України та ст. 180 ГК України), та діють до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором. Договір підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень до нього. Додатковою угодою №3 від 18.11.2016р. сторони узгодили розірвати договір про закупівлю пари та гарячої води; постачання пару та гарячої води (постачання теплової енергії) №050506 від 29.02.2016 р. з 18.11.2016р.. Також вказаною угодою сторони змінили п. 3.1 договору. З урахуванням внесених змін сума, визначена в договорі складає 160 637 грн. 88 коп., в тому числі ПДВ. На виконання умов договору, позивач, протягом періоду з жовтня 2016р. по грудень 2016р., поставив відповідачу теплову енергію, на суму 97 421 грн. 94 коп.. Позивач виставив відповідачу рахунки №050506 від 31.10.2016р., на суму 13 091 грн. 46 коп., №050506 від 30.11.2016р,. на суму 37 997 грн.13 коп., №050506, за грудень 2016р., на суму 46 333 грн.35 коп. та акти прийому-передачі теплової енергії від 31.10.2016р., на суму 13 091 грн. 46 коп., від 30.11.2016р., на суму 37 997 грн.13 коп. та акт за грудень 2016р., на суму 46 333 грн. 35 коп.. Відповідно до реєстрів отримання платіжних документів та актів виконаних робіт, рахунок №050506 від 31.10.2016р. та акт прийому-передачі теплової енергії від 31.10.2016р., на суму 13 091 грн. 46 коп. були отримані представником відповідача 08.11.2016р.; рахунок №050506 від 30.11.2016р. та акт прийому-передачі теплової енергії від 30.11.2016р., на суму 37 997 грн. 13 коп., отримані відповідачем 08.12.2016р.; рахунок №050506 за грудень 2016 р. та акт прийому-передачі теплової енергії за грудень 2016 р., на суму 46 333 грн. 35 коп., отримані відповідачем 06.01.2017р.. З огляду на приписи п. 4.4 договору, відповідач був зобов`язаний сплатити теплову енергію згідно акту прийому-передачі теплової енергії від 31.10.2016р. в строк до 14.11.2016р. (включно); згідно акту прийому-передачі теплової енергії від 30.11.2016р. до 13.12.2016р. (включно); згідно акту прийому-передачі теплової енергії акту за грудень 2016р. до 11.01.2017р. (включно). Однак, відповідач у встановлений Договором строк оплату теплової енергії не здійснив. На підставі ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат в розмірі 17 341 грн.11 коп. та 3% річних, в сумі 8 775 грн. 98 коп., яка складається з: інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за жовтень 2016р., у розмірі 2 330 грн. 28 коп., за період з квітня 2018р. по лютий 2021р.; інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за листопад 2016р. у розмірі 6 763 грн. 49 коп., за період з квітня 2018р. по лютий 2021р.; інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за грудень 2016р. у розмірі 8 247 грн. 34 коп., за період з квітня 2018 р. по лютий 2021р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за жовтень 2016р. у розмірі 1 179 грн. 31 коп., за період з 22.03.2018р. по 22.03.2021р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за листопад 2016р. у розмірі 3 422 грн. 86 коп., за період з 22.03.2018р. по 22.03.2021р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за грудень 2016р. у розмірі 4 173 грн. 81коп., за період з 22.03.2018р. по 22.03.2021р.. Викладене стало підставою для звернення Позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Як вбачається із змісту апеляційної скарги, не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення суми 3% річних та інфляційних збитків. В іншій частині рішення не оскаржується. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі енергопостачальна організація) та Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області (далі споживач) укладений договір про закупівлю пари та гарячої води; постачання пару та гарячої води (постачання теплової енергії) №050506 від 29.02.2016р. (далі договір). Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей передбачених ГК України. Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу. Згідно з ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару теплової енергії, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами ст.ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Частинами 1, 2 ст.714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору, позивач, в період з жовтня 2016р. по грудень 2016р., поставив відповідачу теплову енергію, на суму 97 421 грн. 94 коп. Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір поставки є оплатним, то обов`язку продавця передати у власність товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість отриманого товару. Зобов`язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства. Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Позивач виставив відповідачу рахунки №050506 від 31.10.2016р., на суму 13 091 грн. 46 коп., №050506 від 30.11.2016 р., на суму 37 997 грн.13 коп., №050506 за грудень 2016р., на суму 46 333 грн. 35 коп. та акти прийому передачі теплової енергії від 31.10.2016р., на суму 13 091 грн. 46 коп., від 30.11.2016р., на суму 37 997 грн.13 коп. та акт за грудень 2016р., на суму 46 333 грн. 35 коп.. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до реєстрів отримання платіжних документів та актів виконаних робіт, рахунок №050506 від 31.10.2016р. та акт прийому- передачі теплової енергії від 31.10.2016р., на суму 13 091 грн. 46 коп. були отримані представником відповідача 08.11.2016р.; рахунок №050506 від 30.11.2016р. та акт прийому- передачі теплової енергії від 30.11.2016р., на суму 37 997 грн.13 коп. отримані відповідачем 08.12.2016р.; рахунок №050506 за грудень 2016р. та акт прийому-передачі теплової енергії за грудень 2016 р., на суму 46 333 грн. 35 коп. отримані відповідачем 06.01.2017р.. Докази того, що відповідач мав заперечення щодо змісту отриманих актів та сум, які підлягають оплаті, в матеріалах справи відсутні. З огляду на положення п. 4.2 договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні акти вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків. Враховучи приписи п. 4.4 договору, відповідач був зобов`язаний сплатити теплову енергію згідно акту прийому-передачі теплової енергії від 31.10.2016р., в строк до 14.11.2016р. (включно); згідно акту прийому-передачі теплової енергії від 30.11.2016р., до 13.12.2016р. (включно); згідно акту прийому-передачі теплової енергії акту за грудень 2016р., до 11.01.2017р. (включно). Докази оплати відповідачем суми боргу у розмірі 97 421 грн. 94 коп. в матеріалах справи відсутні. На підставі ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат в розмірі 17 341 грн. 11 коп. та 3% річних, в сумі 8 775 грн. 98 коп., яка складається з: інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за жовтень 2016р., у розмірі 2 330 грн. 28 коп., за період з квітня 2018р. по лютий 2021р.; інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за листопад 2016р. у розмірі 6 763 грн. 49 коп., за період з квітня 2018р. по лютий 2021р.; інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за грудень 2016р. у розмірі 8 247 грн. 34 коп., за період з квітня 2018 р. по лютий 2021р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за жовтень 2016р. у розмірі 1 179 грн. 31 коп., за період з 22.03.2018р. по 22.03.2021р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за листопад 2016р. у розмірі 3 422 грн. 86 коп., за період з 22.03.2018р. по 22.03.2021р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за грудень 2016р. у розмірі 4 173 грн. 81коп., за період з 22.03.2018р. по 22.03.2021р.. Відповідач правом на подання суду доказів, які б спростовували позовні вимоги, не скористався, власний контррозрахунок сум, заявлених до стягнення, суду не подав. В той же час, судом першої інстанції встановлено, що відповідач в ході розгляду справи заявив клопотання про застосування строку позовної давності. Положеннями ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. З огляду на те, що строк оплати теплової енергії згідно акту прийому передачі теплової енергії від 31.10.2016р. настав 14.11.2016р. (включно), строк позовної давності щодо даної вимоги сплив 15.11.2019р.. Строк оплати теплової енергії згідно акту прийому передачі теплової енергії від 30.11.2016р. настав 13.12.2016р. (включно), строк позовної давності щодо даної вимоги сплив 14.12.2019р.. Строк оплати теплової енергії згідно акту прийому передачі теплової енергії грудень 2016р. настав 11.01.2017р. (включно), строк позовної давності щодо даної вимоги сплив 12.01.2020р.. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом 31.03.2021р., поза межами строку позовної давності. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу у розмірі 97 421 грн. 94 коп. слід відмовити, у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Судом встановлено, що строк позовної давності щодо позовних вимог щодо заборгованості за жовтень 2016р. сплив 15.11.2019р.; за листопад 2016р. сплив 14.12.2019р.; за грудень 2016р. сплив 12.01.2020р.. У зв`язку із спливом позовної давності до основної вимоги, з огляду на норми ст. 266 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми інфляційної складової, за загальний період з 15.11.2019р. по 22.03.2021р. та 3% річних, за загальний період з 15.11.2019р. по 22.03.2021р.. Суд першої інстанції вирішив, що позовні вимоги про стягнення суми інфляційної складової, за загальний період з 22.03.2018р. по 30.03.2018р. та 3% річних, за загальний період з 22.03.2018р. по 30.03.2018р., також не підлягають задоволенню, оскільки сплив 3 річний строк позовної давності вказаних вимог. Місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, у загальній сумі 15 223 грн. 76 коп., в т.ч.: - сума інфляційної складової у загальному розмірі 10 154 грн.11 коп., яка складається з: інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за жовтень 2016р., у розмірі 1 365 грн.75 коп., за період з квітня 2018р. по жовтень 2019р.; інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за листопад 2016р., у розмірі 4 005 грн. 96 коп., за період з квітня 2018р. по листопад 2019р.; інфляційної складової, нарахованої на заборгованість за грудень 2016р., у розмірі 4 782 грн. 40 коп., за період з квітня 2018р. по грудень 2019р.; - та сума 3% річних, у розмірі 5 069 грн. 65 коп. яка складається з: 3% річних, нарахованих на заборгованість за жовтень 2016р., у розмірі 639 грн.15 коп., за період з 31.03.2018р. по 14.11.2019р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за листопад 2016р., у розмірі 1 945 грн. 66 коп., за період з 31.03.2018р. по 13.12.2019р.; 3% річних, нарахованих на заборгованість за грудень 2016р., у розмірі 2 484 грн. 84 коп., за період з 31.03.2018р. по 11.01.2020р.. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення інфляційної складової у розмірі 7 187 грн. 00 коп. та 3% річних, у розмірі 3 706 грн. 33 коп. судом першої інстанції відмовлено. З висновками місцевого суду в частині задоволення позовних вимог у розмірі 15 223 грн. 76 коп., колегія суддів погоджується, з огляду на наступне. Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 зі справи № 127/15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зі справи № 917/1421/18. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведений у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Отже, з урахуванням того, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення таке зобов`язання є триваючим. Відповідач, у даному випадку, не враховує того, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, дійсно застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, однак з урахуванням того, що зобов`язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є триваючим, відповідно, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У своїх доводах Скаржник залишає поза увагою і те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами у розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 зі справи № 3-1522гс16, у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 зі справи № 922/4099/17, від 03.07.2019 зі справи № 541/3253/15-ц, від 13.05.2021р. у справі № 910/4391/19. Щодо доводів Скаржника, викладених в апеляційній скарзі і пов`язаних із застосуванням ч.5 ст. 105 ЦК УКраїни, то колегія суддів зазначає, що зазначені підстави не були предметом дослідження судом першої інстанції, оскільки Відповідач не посилався на вказані обставини під час розгляду спору в суді першої інстанції, а відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені ст. 276 ГПК України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2021р. у справі № 904/3544/21 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя І.М.Кощеєв Суддя О.В. Чус Суддя Е.В. Орєшкіна