Постанова 4873 № 911/714/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" жовтня 2021 р. Справа№ 911/714/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Шаптали Є.Ю. Станіка С.Р. секретар судового засідання Макуха О.А. без виклику представників сторін розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ємець Тетяни Сергіївни на рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2021 у справі №911/714/21 (суддя Христенко О.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» до Фізичної особи-підприємця Ємець Тетяни Сергіївни про стягнення 33 802,92 грн. В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» (далі - ТОВ «ЛКО Груп», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ємець Тетяни Сергіївни (далі - ФОП Ємець Т.С., відповідач) про стягнення 33 802,92 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 673 від 12.09.2018 в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.05.2021 у справі №911/714/21 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ємець Тетяни Сергіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» 33 802, 92 грн. заборгованості та 2 270, 00 грн. судового збору. Не погоджуючись із згаданим рішенням, ФОП Ємець Т.С. оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта зводяться до повної оплати отриманого від позивача товару та підтвердженням цього долученими до апеляційної скарги квитанціями, які апелянт просив прийняти до уваги та оцінити апеляційним судом адже з огляду на складну епідеміологічну ситуацію в країні та в зв`язку із сімейними обставинами їх не було надано суду першої інстанції. Враховуючи ціну позову у даній справі (33 802,92 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено з аналізу змісту та підстав поданого позову, спір між сторонами виник з приводу стягнення заборгованості за господарським договором, укладеним між позивачем та ФОП Ємець Тетяною Сергіївною. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 01.03.2021 відповідачем припинена його підприємницька діяльність. За змістом ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Відповідно до ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу. В силу приписів ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, відповідно до якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно ст. 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. ст. 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (Ємець Т.С. припинила підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) його зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки він як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, звертаючись з даним позовом до господарського суду, позивач обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8728/18. Як встановлено матеріалами справи, 12.09.2018між ТОВ «ЛКО Груп» (позивач, постачальник за договором) та ФОП Ємець Т.С. (відповідач, покупець за договором) укладено Договір поставки продукції № 673, за умовами п. 1 розділу 1 якого постачальник зобов`язався поставити продукцію згідно замовлень покупця, а покупець зобов`язався своєчасно прийняти цю продукцію та оплатити її вартість на умовах Договору й повертати тару в строк та на умовах, визначених Договором. Замовлення передається постачальнику у будь-якій зрозумілій сторонам формі. Відповідно до п. 3 розділу 1 Договору продукція доставляється централізовано транспортом постачальника або, за бажанням покупця, шляхом само вивозу зі складу постачальника. Підтвердженням факту узгодження умов доставки є підписана сторонами товарно-транспортна та/або видаткова накладна. Продукція відпускається постачальником за вільними відпускними цінами, які зазначаються в накладних (п. 1 розділу 2 Договору). За умовами п. 3 розділу 2 Договору відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів протягом яких покупець зобов`язаний оплатити партію поставленого товару, встановлюється у Додатку № 4 до Договору. Ціна на окрему партію продукції згідно п. 2 розділу 3 Договору вказується постачальником у накладній, яку покупець повинен розглянути як оферту з боку постачальника. Загальна сума Договору складає суму продукції, поставленої покупцю за всіма накладними (п. 4 розділу 3 Договору). Договір на підставі п. 6 розділу 1 вступає в дію з моменту його підписання. Крім цього, відповідачем підписаний Додаток № 1 до Договору, в якому містяться зразки печаток, штампів та підписів уповноважений осіб «покупця». Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України. Договір є обов`язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України. За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець (ст. 693 ЦК України) повинен здійснити оплату в строк, встановлений Договором, а якщо такий строк не встановлений Договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33 802,92 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВН-Б6747 від 13.07.2019 на суму 3 750,01 грн., № ВН-Б6849 від 17.07.2019 на суму 3 300,01 грн., № ВН-Б6976 від 20.07.2019 на суму 6 250,02 грн., № ВН-Б6977 від 20.07.2019 на суму 2 148,84 грн., № ВН-Б7314 від 27.07.2019 на суму 6 250,02 грн., № ВН-Б7315 від 27.07.2019 на суму 4 941,00 грн., № ВН-Б7316 від 27.07.2019 на суму 492,91 грн., № ВН-Б7447 від 01.08.2019 на суму 2 950,01 грн., № ВН-Б8400 від 24.08.2019 на суму 3 720,01 грн., які підписано уповноваженими представника сторін та скріплено печаткою позивача без будь-яких претензій щодо якості чи кількості отриманого товару. За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені в момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 вищезгаданого Положення). Таким чином, підписані відповідачем видаткові накладні, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та ЦК України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення й засвідчують факт поставки позивачем відповідачу товару, відтак є й підставою виникнення у останнього обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Проте відповідач своїх зобов`язань за вищезазначеними видатковими накладними щодо проведення розрахунків з позивачем належним чином не виконав, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення заборгованості у заявленому до стягнення розмірі. З приводу наданих відповідачем (апелянтом) апеляційному суду копій квитанцій до прибуткових касових ордерів на підтвердження проведених ним оплат слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких наведено в статтях 13, 14, 74 ГПК України, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, на підставі ч. 3 цієї статті відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву. За приписами ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, за яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Таким чином, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення відповідача мають бути подані ним одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована. За спливом встановленого процесуального строку відповідач втрачає право на вчинення відповідної процесуальної дії (ч. 1 ст. 118 цього Кодексу). Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на наведене, системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів вчасно, зокрема, з відповідним відзивом на позовну заяву. Оскільки вищезгадані докази, подані до апеляційного суду відповідачем, не були подані ним суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву і місцевий суд не надавав їм оцінки, апеляційний суд вважає, що такі докази не можуть бути прийнятими. При цьому, апеляційним судом враховано, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в господарському суді за його участю, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення відповідачу поштових відправлень ухвали суду від 29.03.2021 (а. с. 40-41), проте у встановлений судом строк відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надіслав, клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву від відповідача також не надходило. Посилання відповідача (апелянта) на складну епідеміологічну ситуацію в країні та сімейні обставини, через які він не подав відзив на позовну заяву та докази на підтвердження оплати, відхиляються апеляційним судом, адже саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а відповідачем на загальних підставах не зазначено та не доведено причин, які безпосередньо перешкоджали йому направити на адресу суду першої інстанції відзив із долученням до нього відповідних доказів про оплату. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновків про правомірність рішення місцевого господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 33 802, 92 грн., а позовні вимоги в цій частині, як доведені належними та допустимими доказами, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Оскільки в судовому засіданні 05.10.2021 було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а головуючий суддя Дикунська С.Я. та суддя Станік С.Р. перебували у відпустці з 11.10.2021 по 13.10.2021 включно, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу цих суддів з відпустки (з урахуванням вихідних днів з 14.10.2021 по 17.10.2021 включно). Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ємець Тетяни Сергіївни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2021 у справі № 911/714/21 - без змін. Матеріали справи №911/714/21 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 18.10.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді Є.Ю. Шаптала С.Р. Станік