Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2296/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" жовтня 2021 р. Справа№ 910/2296/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Станіка С.Р. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.05.2021(повний текст складено 01.06.2021) у справі № 910/2296/21 (суддя Курдельчук І.Д.) за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про зобов`язання здійснити заміну неякісної продукції та стягнення штрафу в розмірі 150 770,58 грн. В С Т А Н О В И В: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про розподіл судових витрат (стягнення судових витрат на правову (правничу) допомогу) у справі №910/2296/21 відмовлено повністю. Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати ухвалу й постановити нове судове рішення, яким заяву про розподіл судових витрат задовольнити, стягнувши з позивача на користь відповідача судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 21 500, 00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а викладені судом висновки не відповідають встановленим обставинам справи. Зокрема, апелянт стверджував, що недослідженим залишився той факт, що позивач здійснював всі необхідні дії для оскарження ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/16780/20 про повернення позовної заяви як в апеляційному, так й касаційному порядку. При цьому, апелянт звертав увагу, що згідно ухвали Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 910/16780/20 касаційну скаргу на відповідну ухвалу в цій справі було подано 08.02.2021, а провадження у даній справі № 910/2296/21 - відкрито згідно ухвали суду від 22.02.2021. Апелянт вважав, що оскарживши ухвалу про повернення позовної заяви у справі № 910/16780/20, у позивача не було об`єктивних підстав та правової необхідності повторно звертатись до Господарського суду міста Києва з позовом за тим самим предметом та з тих самих підстав. За твердженнями апелянта, процесуальне законодавство не покладає на сторону, яка заявляє про розподіл судових витрат на підставі ст. 130 ГПК України обов`язку доказування необґрунтованих дій іншої сторони у справі, адже однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Оскільки справа № 910/2296/21 не розглядалась господарським судом першої інстанції по суті, у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити саме з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, адже ця норма є спеціальною. На переконання апелянта, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. В межах даної справи судом не встановлено недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 ГПК України, а ухвала про залишення позову без розгляду не містить висновків суду про зловживання стороною наданими їй процесуальними правами. В поданій заяві про компенсацію витрат відповідач в супереч процесуальному обов`язку доказування не довів, які саме необґрунтовані дії були вчинені позивачем, тоді як сам факт подання позову з урахуванням згаданого не є необґрунтованими діями, є диспозитивним правом позивача, передбаченим приписами господарського процесуального законодавства, яке не містить обмежень в його реалізації. В судове засідання апеляційної інстанції 05.10.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача (апелянта) не з`явився незважаючи на вчинення судом всіх дій щодо належного повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на його юридичну адресу та на адресу його представника відповідної ухвали про призначення справи до розгляду, яка з адреси представника повернулась до Північного апеляційного господарського суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», направлена на юридичну адресу ухвала за даними з офіційного сайту Укрпошти за штрих кодовим ідентифікатором 0411635349247 з 30.09.2021 не вручена із зазначенням «інші причини». За приписами ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Порядок вручення судових рішень передбачено ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Положеннями ч. 11 вищезгаданої статті ГПК України встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. В Перехідних положеннях ГПК України, а саме, в п. 17 та пп. 17.1 визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі. Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5). Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними. Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п.11, 17 Правил надання послуг поштового зв`язку). Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку). Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. При цьому, апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду (постанови від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19), відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повідомленою відповідачем (апелянтом) суду) та яка повернулася до суду в зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які наведено в постановах Верховного Суду. З огляду на наведене та те, що апеляційним судом здійснено необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце цього засідання шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за відсутності в матеріалах даної справи доказів наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про наявність судового розгляду даної справи місцевим господарським судом. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 05.10.2021 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та наявні в матеріалах справи докази, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами. Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/2296/21 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про зобов`язання здійснити заміну неякісної продукції та стягнення штрафу в розмірі 150 770,58 грн. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 в вищевказаній справі позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про зобов`язання здійснити заміну неякісної продукції та стягнення штрафу в розмірі 150770,58 грн. залишено без розгляду; повернуто позовну заяву заявнику. 19.04.2021 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про розподіл судових витрат, відповідно до якої останнє просило на підставі ч. 5 ст. 130 ГПК України стягнути з позивача на його користь судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 21 500, 00 грн. За приписами ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, щодо розподілу між сторонами судових витрат. Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України. Положеннями ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом. Визначення договору про надання правової допомоги також міститься в ст.1 вказаного Закону, відповідно до якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України ). Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано Договір про надання правової допомоги №02-39215196-19 від 05.08.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» (Клієнт) та «Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» (Адвокатське бюро), додаток №8 від 02.03.2021 до договору про надання правової допомоги, акти надання правової допомоги (послуг) №092 від 12.03.2021 на суму 21 000,00 грн. та №099 від 14.04.2021 на суму 500,00 грн., платіжні доручення №6681 від 15.03.2021 та №6734 від 16.04.2021. В матеріалах справи також наявні копія ордеру на надання правової допомоги серії ВЕ №1032554 від 25.02.2021, виданого Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» на ім`я адвоката Андрія Зарицького та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії МК №001644 відповідною особою. Вищезгаданими доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання адвокатом відповідачеві послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а також здійснення останнім оплати за ці послуги. Положеннями ст. 130 ГПК України встановлено спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат. Відповідно до ч.ч. 5, 6 згаданої статті у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу. Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому саме вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Сукупний аналіз положень процесуального закону, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, ст.ст. 129 -130 ГПК України, дають підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки ця норма є спеціальною. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його в подальшому без розгляду. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, додаткових ухвалах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/14162/17, від 12.07.2021 у справі № 903/317/20. Обов`язком сторін в господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Як встановлено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/2296/21 позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про зобов`язання здійснити заміну неякісної продукції та стягнення штрафу в розмірі 150 770,58 грн. залишено без розгляду на підставі п. 3 ч.1 ст. 226 ГПК України з огляду на наявний в провадженні Господарського суду міста Києва аналогічний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За текстом вищевказаної ухвали, постановою Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/16780/20 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 про повернення позовної заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до ТОВ «Техноекотрейдінг» про зобов`язання здійснити заміну неякісної продукції та стягнення суми штрафу в розмірі 723 241,38 грн., в зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог на підставі п.2 ч.5 ст.174 ГПК України. Справу №910/16780/20 передано до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/16780/20. Таким чином, оскільки в провадженні Господарського суду міста Києва є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду у справі №910/2296/21, про що 14.04.2021 постановлено ухвалу. Водночас слід зазначити, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. В межах розгляду справи №910/2236/21 судом не встановлено недобросовісних дій позивача в розумінні ст. 43 ГПК України, й ухвала суду від 27.04.2021 про залишення позову без розгляду не містить висновків суду про зловживання стороною наданими їй процесуальним законодавством правами. При цьому, в поданій заяві про компенсацію понесених витрат відповідач, згідно з процесуальним обов`язком доказування, не довів які саме необґрунтовані дії позивача були ним, позивачем, вчинені, тоді як сам факт подання зазначеного позову з урахуванням вищенаведених мотивувань не є необґрунтованими діями, адже це диспозитивне право позивача, передбачене господарсько-процесуальним законодавством, яке не містить обмежень в його реалізації. Вищенаведене свідчить, що заявником не доведено та не підтверджено доказами того факту, що дії позивача з пред`явлення позову мали на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача. Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17. В зв`язку з цим, суд першої інстанції правомірно зазначив, що в межах справи №910/16780/20 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в зв`язку з поверненням йому позовної заяви через порушення правил об`єднання позовних вимог, реалізувало своє конституційне право на оскарження судових рішень, а чинним Господарсько-процесуальим кодексом України не встановлено будь-яких обмежень чи заборон на подачу до господарського суду нової позовної заяви при одночасному оскарженні судових рішень про повернення позовної заяви тощо. З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення по справі №910/2296/21, відтак в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» слід відмовити. Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваної ухвали у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків. Оскільки в судовому засіданні 05.10.2021 було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а головуючий суддя Дикунська С.Я. та суддя Станік С.Р. перебували у відпустці з 11.10.2021 по 13.10.2021 включно, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу цих суддів з відпустки (з урахуванням вихідних днів з 14.10.2021 по 17.10.2021 включно). Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/2296/21 - без змін. Матеріали справи № 910/2296/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Повний текст постанови підписано 18.10.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді С.Р. Станік Є.Ю. Шаптала