Постанова 4873 № 910/17763/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" вересня 2021 р. м.Київ Справа№ 910/17763/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Дикунської С.Я. Шаптали Є.Ю. за участю секретаря судового засідання Салій І.О. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.09.2021 розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 (суддя Чинчин О.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славкіної М.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

1. Національний банк України,

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)",

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ", про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та скасування записів та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Національного банку України до відповідача

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" до відповідача

2. Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славкіної М.А., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ",

3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та скасування записів. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначав, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015 підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст. 215, ст. 579 ЦК України та ст.ст. 7,17 Закону України "Про заставу", оскільки укладений без письмової згоди Національного банку України (заставодержателя) з порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014, укладеного між позивачем та Національним банком України. Позивач також просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" права вимоги за: - кредитним договором № 196/12-КL від 28.08.2012, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та Публічним акціонерним банком "ЗЛАТОБАНК", разом із змінами до нього; - договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012 за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього; - договором застави корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ") № б/н від 30.08.2012р., з усіма додатковими угодами до нього, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" прав вимоги за: - кредитним договором № 196/12-КL від 28.08.2012р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та Публічним акціонерним банком "ЗЛАТОБАНК", разом із змінами до нього; - договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012р. за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього; - договором застави корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ") № б/н від 30.08.2012р., з усіма додатковими угодами до нього; та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" повернути Публічному акціонерному товариству "ЗЛАТОБАНК" оригінали наступних документів: - кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012р., укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)", з усіма змінами та доповненнями до нього; - договір іпотеки, посвідчений 28.08.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. за реєстровим № 2184, укладений Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)", з усіма змінами та доповненнями до нього; - договір застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)" від 30.08.2012р. з усіма змінами та доповненнями до нього. Окрім того, позивач просив скасувати: - запис про внесення змін до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна 12944475 щодо зміни обтяжувача, вчинений 04.02.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015р., посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС"; - зміни в запис про реєстрацію іпотек 1285063 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо іпотекодержателя внесені на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015р., посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС"; - зміни в запис про реєстрацію обтяження 1285130 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо обтяжувача, внесені на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015, посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС". Короткий зміст позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Національного банку України Національний банк України, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, 10.11.2017 звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" та Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 04.02.2015. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Національний Банк України зазначав, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. за реєстровим номером 236 підлягає визнанню недійсним з моменту укладення на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст.ст. 215, 579, 586 ЦК України та ст.ст. 7,17 Закону України "Про заставу", оскільки Національний банк України (заставодержатель за Договором застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014) не надавав згоди на відчуження майнових прав за Кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012р., що є порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014р., укладеного між позивачем та Національним банком України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/17763/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним договору. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 800,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 800 грн. Відмовляючи у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" Славкіної М.А. про визнання недійсним договору, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем по даній справі є Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" Славкіної М.А. Правові відносини та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Саме цим Законом передбачені підстави, за допомогою яких уповноважена особа Фонду може визнати нікчемними відповідні правочини. Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору відчуження предмета застави без згоди заставодержателя, суд першої інстанції вказав, що уповноважена особа Фонду не наділена законом повноваженнями на визнання зазначеної угоди недійсною саме з таких підстав, при цьому права та інтереси уповноваженої особи Фонду в зазначених правовідносинах не порушені. Таким чином, місцевий господарський суд вказав, що позовна вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС", з підстав недотримання вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем, тобто Національним банком України. У задоволенні інших вимог позивача про застосування наслідків недійсності правочину судом відмовлено, оскільки є похідними від вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015. Задовольняючи самостійні вимоги третьої особи НБУ, місцевий господарський суд вказав, що ПАТ "ЗЛАТОБАНК", в порушення вимог, встановлених ч.2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", і умов, передбачених п.п. 3.4.2 договору застави №12/ЗМП від 05.03.2014, відступило ТОВ "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на підставі договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 спірні майнові права без відповідної згоди Національного банку України, який є застоводержателем прав вимоги за кредитним договором №196/12-КL. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" звернулося до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог третьої особи яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Національного банку України та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами. На думку скаржника, уклавши договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" було здійснено звернення стягнення на заставлені майнові права за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та договорами, що укладені для забезпечення його виконання в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про заставу", тому ст.ст. 512, 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" не поширюються на спірні правовідносини, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено повідомлення третьої особи (НБУ) у випадку звернення стягнення на права вимоги, де боржником виступає ПАТ "ЗЛАТОБАНК". Крім цього, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 є неналежним способом захисту, оскільки скаржник є добросовісним набувачем прав вимоги за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для їх забезпечення. Також скаржник вказував, що відсутність підстав для визнання спірного договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 досліджувались у справі №910/4678/16, а встановлені рішенням суду у вказаній справі обставини мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи, проте судом першої інстанції не було взято до уваги вказаних обставин. Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, скаржник надав суду додаткові письмові пояснення з урахуванням вказівок Верховного Суду викладених у постанові від 04.10.2018 у даній справі, доводи викладені у поясненнях за своєю суттю є аналогічними доводам апеляційної скарги. Також, скаржник вказував, що враховуючи прийняті судові рішення у справах №910/4678/16 та №910/14716/17 та висновки Верховного Суду у справі №910/17763/17, скаржник вказував на наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі ст. ст. 75, 175, 231 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник також просив у відповідних клопотаннях, поданих до справи, просив скасувати оскаржуване рішення та залишити позов без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2019), передати справу для розгляду в межах справи № 910/4475/19 про банкрутство ПАТ «Златобанк». Також, 17.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «ФК Фактор плюс» надійшли письмові пояснення, в яких останнім наголошувалось, що: - визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 - є неналежним способом захисту прав позивача у даних правовідносинах; - справа № 910/4678/16 - має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, з тих підстав, що у вказаній справі встановлено, що ТОВ «ФК «Фактор Плюс» є добросовісним набувачем прав вимог за кредитним договором та договорами, що укладені в забезпечення його виконання, і вказаний факт не підлягає повторному доказуванню; - запис, що внесений НБУ щодо обтяження прав вимоги за кредитним договором та договорами. Що укладені для забезпечення його виконання, неможливо ідентифікувати, а тому він є недійсним, і не породжує жодних правових наслідків для сторін, що пов`язані із внесенням йог в державний реєстр обтяжень. Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги Заперечення Національного банку України Національний банк України заперечив проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС", просив скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволеного позову Національного банку України залишити без змін. При цьому, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та скасування записів, Національний банк України просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю. Щодо преюдиційного значення розглядуваних справ №910/17763/17, №910/4678/16, №910/14716/17, Національний банк України вказав, що не надається преюдиційне значення фактам (обставинам) що встановлені рішенням, які скасовані повністю, або частково у скасованій його частині. Заявник звернув увагу суду на те, що у справі №910/4678/17 постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 11.07.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 скасовано в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015. Крім того, підстави для звернення до суду з позовними заявами у справах №910/17763/17, №910/4678/16, №910/14716/17 на думку Національного банку України, є різними, час виникнення порушених правовідносин також різний, оскільки такі правовідносини виникли з підстав різних правочинів, які були предметом розгляду та дослідження у вищезазначених справах. Також, 05.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшли письмові пояснення, в яких Національний банк України наголошував по суті спору на наступному: - ним не надавалось письмової згоди на внесення змін до Договору про заставу майнових прав,а саме відчуження майнових прав за кредитним договором, а також не надавалось письмової згоди на внесення змін до Кредитного договору , що полягали у зміні особи кредитодавця з АТ «Златобанк» та ТОВ ФК «Фактор Плюс», а договір відступлення права вимоги, укладений між АТ «Златобанк» та ТОВ ФК «Фактор Плюс», є недійсним в силу ч. 1, ч. 2 ст. 203, ст. 215, ст. 579, ст. 586 Цивільного кодексу України, ст. 7, ст. 17 Закону України «Про заставу» у зв`язку із порушенням п. 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав; - стосовно судових спорів у справах № 922/3883/15, 910/22664/15, № 910/22662/15, які розглянуті Верховним Судом, розглядались вимоги, пов`язані з кредитними договорами, майнові права за якими , які за кредитним договором з ТОВ «Діскавері бурове обладнання (Україна)», АТ «Златобанк» було передано в заставу НБУ, і у вказаних справах підтверджено протиправне внесення змін до договорів забезпечення; - Національний банк України не погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог АТ «Златобанк», заявлених у первісному позові, вважає, що вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню, і відповідно, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні таких вимог та прийняти нове, яким задовольнити вимоги банку за первісним позовом повністю, залишивши рішення в частині задоволення позовних вимог Національного банку України - без змін. 14.01.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшли письмові заперечення,в яких останнім наголошувалось на тому, що для вирішення даної справи не має жодного значення чи є ТОВ ФК «Фактор Плюс» добросовісним набувачем права вимоги за кредитним договором чи ні, оскільки відповідні права вимоги підлягають витребуванню у останнього як такі, щ набуті всупереч вимог закону. 22.03.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшли письмові пояснення по справі, в яких Національний банк України вказував на те, що у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 911/2666/15 зазначено у тому числі про те, що визнання протиправним та скасування судом в цілому чи окремих положень чи постанов НБУ та рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в т.ч. якими особу наділено повноваженнями представництва банку, не є безумовною підставою для залишення позову. поданого такою особою як представником банку, без розгляду. Крім того, оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог Національного банку України не може бути скасовано, оскільки НБУ звернувся у даній справі із самостійними вимогами щодо предмету спору, на який не розповсюджуються підстави залишення позову без розгляду позовної заяви, на які вказує ТОВ ФК «Фактор Плюс». Також, Національний банк України вказував на наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та ухвалення нового рішення про їх задоволення повністю, та залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог НБУ. Заперечення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" У письмових запереченнях, поданих до суду апеляційної інстанції 03.06.2021, Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" наголошувало, що у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 911/2666/15 зазначено у тому числі про те, що визнання протиправним та скасування судом в цілому чи окремих положень чи постанов НБУ та рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в т.ч. якими особу наділено повноваженнями представництва банку, не є безумовною підставою для залишення позову. поданого такою особою як представником банку, без розгляду. 14.07.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" надійшли письмові пояснення по суті спору та апеляційної скарги, в яких наголошувалось на необхідності врахування позиції Верховного Суду у постанові від 04.10.2018 у даній справі щодо положень Закону України «Про заставу» та щодо способу обраного захисту, відсутності підстав для закриття провадження у справі, а також необхідності виходу за межі апеляційної скарги згідно з ч. 4 ст. 269 ГПК України. Рух справи Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 рішення місцевого суду скасовано в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України та прийнято нове рішення в цій частині, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". В іншій частині рішення залишено без змін. Також розподілено судовий збір. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при з`ясуванні дійсних прав та зобов`язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України "Про заставу" у частині тих його положень, які стосуються застави майнових прав - ст.ст. 49-52 Розділу 5 зазначеного Закону. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що місцевим господарським судом при вирішенні спору про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги за позовом НБУ не були застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, і застосовані норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, що потягло прийняття незаконного рішення. Крім того, апеляційний суд вказав про невірно обраний спосіб захисту НБУ при зверненні з даним позовом. 16.04.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" звернулося з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 910/17763/17 до Касаційного господарського суду. Крім того, 16.04.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Національний банк України звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 910/17763/17 до Касаційного господарського суду. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 провадження у справі №910/17763/17 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі. 06.07.2018 Великою Палатою Верховного Суду винесено ухвалу у справі №910/17763/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 13.07.2018), якою справу № 910/23799/16 разом з касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 в цій справі повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 02.08.2018 поновлено провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 та Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 910/17763/17. Постановою від 04.10.2018 Верховний Суд за наслідками касаційного розгляду, задовольнив частково касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 та Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 , постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №910/17763/17 скасував повністю, справу направив на розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №910/17763/17, Верховний Суд вказав, що: - суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що приписи ч.2 ст. 586 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 17 Закону України "Про заставу" в даному випадку не застосовуються до застави майнових прав; - дія наведеної ч.2 ст.586 Цивільного кодексу України розповсюджується і на заставу майнових прав, при тому, що ця норма також є спеціальною нормою щодо обмежень права заставодавця відчужувати та розпоряджатися іншим чином предметом застави; - положення ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу" розповсюджуються і на заставу майнових прав; - відсутність у статтях 49-52 Розділу 5 Закону України "Про заставу" обмежень, визначених вказаними ч.2 ст. 586 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", не відміняє та не спростовує дію та необхідність застосування останніх; - стосовно висновків апеляційного суду щодо права Національного банку України, як заставодержателя майнових прав, відступлених без згоди заставодержателя заставодавцем - Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" - Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на підставі укладеного між ними 04.02.2015 договору відступлення прав підлягають захисту відповідно до спеціальної норми статті 51 Закону України "Про заставу" у інший спосіб, ніж той, який застосував НБУ, суд касаційної інстанції зазначив, що вказана норма визначає застосування передбачених нею форм захисту порушених прав або охоронюваних законом інтересів заставодержателя саме як право останнього та без будь-якої вказівки, що цей перелік є виключним та вичерпним; - обрана на власний розсуд НБУ форма захисту у вигляді визнання недійсним спірного договору відповідає наведеним нормам цивільного та господарського законодавства та жодним чином не обмежується вказаною ст.51 Закону України "Про заставу"; - суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду вказав на те, що суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив доводи відповідача та не надав їм жодної правової оцінки, які були викладені ним і в апеляційній скарзі, стосовно існування вже двох справ №910/4678/16 та №910/14716/17, в яких вже заявлялася вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2018, з підстав, в тому числі і відсутності письмової згоди НБУ щодо його укладення, як і у справі, яка розглядається №910/17763/17; - Верховний Суд проаналізувавши приписи п.2 ч.1 ст. 80, ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) та приписи ч.4 ст. 75, п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) дійшов висновку, що однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності та рішенням Європейського Суду з прав людини. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 скасовано, а провадження у справі № 910/17763/17 - закрито. Постановою Верховного Суду від 14.11.2019 частково задоволено касаційну скаргу Національного банку України, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 у справі № 910/17763/17 - скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Північного апеляційного господарського суду. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що склад учасників справи та підстави позовних вимог в судових справах №910/4678/16 та №910/14716/17 та у даній справі є різним, у апеляційного господарського суду при винесенні оскаржуваної постанови були відсутні підстави для закриття провадження у справі №910/17763/17 з посиланням на пункт 2 частини першої статті 175 та пункт 3 частини першої статті 231 ГПК України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 20.11.2019, справу № 910/17763/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., яка ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 прийняла свправу до провадженян та призначила її розгляд на 19.12.2019. У провадженні колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В. перебуває справа №910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017, розгляд якої призначено на 19.12.2019. У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, здійснити подальший розгляд справи у визначеному складі колегії суддів неможливо. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 справу №910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 розгляд справи відкладено до 30.01.2020. 30.01.2020 розгляд справи №910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 - не відбувся. У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.02.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 прийнято справу №910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я., розгляд справи призначено ан 19.03.2020. 19.03.2020 судове засідання у справі не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному. У зв`язку з виходом головуючого судді з лікарняного, справа підлягає призначенню до розгляду визначеним складом суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 розгляд справи призначено на 30.04.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 розгляд справи призначено на 11.06.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 провадження у справі № 910/17763/17 зупинено до набрання законної сили остаточним судовим рішенням по справі № 910/4475/19 Господарського суду м. Києва за заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Златобанк", яка на даний перебуває на розгляді Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, з розгляду касаційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020. 16.02.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярію) надійшло клопотання про поновлення провадження від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС", у зв`язку з набрання законної сили остаточним судовим рішенням Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 по справі № 910/4475/19 Господарського суду м. Києва за заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Златобанк". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 поновлено провадження у справі № 910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017, розгляд справи призначено на 08.04.2021. У зв`язку із замінуванням приміщення Північного апеляційного господарського суду, про що складено Акт від 08.04.2021, у зв`язку з чим було проведено евакуацію працівників та відвідувачів суду, а тому судове засідання у справі №910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 не відбулось. У відповідності до ст.3 Конституції України, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 розгляд справи призначено на 03.06.2021. У зв`язку з перебуванням 03.06.2021 у відпустці судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.06.2021, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 справу № 910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., здійснивши її розгляд в раніше призначеному судовому засіданні 03.06.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 розгляд справи відкладено до 15.07.2021. Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у зв`язку з перебуванням з 12.07.2021 по 25.07.2021 у відпустці судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/17763/17 Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 прийнято справу № 910/17763/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я. здійснивши її розгляд в раніше призначеному судовому засіданні 15.07.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 розгляд справи відкладено до 16.09.2021. Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання У судове засідання 16.09.2021 з`явились представники Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС", Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)", та Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ" в судове засідання 16.09.2021 своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідача. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні. Крім того, ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" в судовому засіданні 16.09.2021 підтримав доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення вимог позову третьої особи з самостійними вимогами, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" - відмовити повністю. Представники Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк", Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заперечували проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС", просили оскаржуване рішення в частині задоволення вимог Національного банку України - залишити без змін. Крім того, вказували на необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог за первісним позовом. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.08.2012 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (кредитодавець, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діскавері-Бурове Об`єднання (Україна)» (позичальник, боржник) укладено Кредитний договір № 196/12-KL (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору. В забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Діскавері-Бурове Об`єднання» виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діскавері-Бурове Об`єднання (Україна)» укладено Договір іпотеки від 28.08.2012, Договір застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері - Завод бурового обладнання») від 30.08.2012. 26.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» (вкладник) укладено договір банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30-ти днів), за умовами якого вкладник згідно з чинним законодавством України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 26104300008228 суму грошових коштів в гривні (вклад) у розмірі 59 371 916,00 грн. В забезпечення виконання умов Договору банківського вкладу №82/1/1 від 26.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» укладено Договір застави майнових прав від 26.12.2014 № 82/1/1-S, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2315. 26.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги № 26/01-15/1, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги за Договором банківського вкладу №82/1/1 (стоком на 30 днів) від 26.12.2014, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» та Публічним акціонерним товариством «Златобанк». 04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого з метою часткового виконання зобов`язань за Договором банківського вкладу № 8/1/1 (строком на 30 днів) від 26.12.2014 щодо повернення новому кредитору депозиту в сумі 59 371 916,00 грн, в порядку та на умовах, визначених цим договором та Договором застави майнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, з урахуванням внесених до нього змін, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор шляхом задоволення своїх прав як заставодержателя згідно умов договору застави, приймає належне первісному кредитору право вимоги на предмет застави, передбачений підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 Договору застави, а саме право вимоги за: Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діскавері-Бурове Об`єднання (Україна)» разом із змінами до нього: Додатковий договір №1 від 27.05.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Договір про внесення змін від 14.08.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №2 від 28.08.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №3 від 03.09.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №4 від 30.10.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №5 від 02.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №6 від 29.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012. Згідно з п. 1.1.1 вказаного договору, у зв`язку з відступленням прав за Кредитним договором на підставі цього Договору здійснюється відступлення прав за договорами забезпечення, а саме за: - Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012 за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього; - Договором застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері - Завод бурового обладнання») № б/н від 30.08.2012 та договорами про внесення змін до нього. Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, передача права вимоги згідно умов цього договору здійснюється у зв`язку з відступленням новому кредитору Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» прав за Договором депозиту та за Договором застави, згідно умов Договору про відступлення права вимоги № 26/01-15/1, укладеним 26.01.2015, та умов Договору відступлення права вимоги за Договором застави майнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», посвідчений 31.01.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. за реєстровим номером

211. Згідно з п. 1.4 вказаного Договору, до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання перед новим кредитором наступних обов`язків за Кредитним договором. 40 522 415,26 грн., а саме: - повернення боржником сум кредитних коштів в розмірі 2 400 000,00 доларів США, отриманих боржником згідно з Кредитним договором, що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору становить 38 979 477,60 грн; - повернення нарахованих процентів за користування кредитом згідно з Кредитним договором в сумі 95 000,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору становить 1 542 397,66 грн. На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" № 105 від 13 лютого 2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" № 30 від 14 лютого 2015 р., згідно з яким з 14 лютого 2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації. 05.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав № 12/ЗМ. Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору, предметом застави є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичним та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Відповідно до Додатку № 1 до Договору застави № 12/ЗМП від 05.03.2014, в заставу Національного банку України передано, зокрема, майнові права за кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL, який укладено між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» із Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (УКРАЇНА)". Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначав, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015 підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст. 215, ст. 579 ЦК України та ст.ст. 7,17 Закону України «Про заставу», оскільки укладений без письмової згоди Національного банку України (заставодержателя) з порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014, укладеного між Позивачем та Національним банком України. Таким чином, Позивач просив суд першої інстанції визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», а також витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" права вимоги за: кредитним договором № 196/12-КL від 28.08.2012, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та Публічним акціонерним банком "ЗЛАТОБАНК", разом із змінами до нього; договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012 за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього; договором застави корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ") № б/н від 30.08.2012, з усіма додатковими угодами до нього, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" прав вимоги за: кредитним договором № 196/12-КL від 28.08.2012, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та Публічним акціонерним банком "ЗЛАТОБАНК", разом із змінами до нього; договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012 за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього; договором застави корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ") № б/н від 30.08.2012, з усіма додатковими угодами до нього; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" повернути Публічному акціонерному товариству "ЗЛАТОБАНК" оригінали наступних документів: кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Бурове обладнання (Україна)", з усіма змінами та доповненнями до нього; договір іпотеки, посвідчений 28.08.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. за реєстровим № 2184, укладений Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Бурове обладнання (Україна)", з усіма змінами та доповненнями до нього; договір застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Бурове обладнання (Україна)" від 30.08.2012 з усіма змінами та доповненнями до нього. Окрім того, Позивач просить скасувати запис про внесення змін до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна 12944475 щодо зміни обтяжувача, вчинений 04.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015, посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС"; скасувати зміни в запис про реєстрацію іпотек 1285063 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо іпотекодержателя внесені на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015, посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС"; скасувати зміни в запис про реєстрацію обтяження 1285130 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо обтяжувача, внесені на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015, посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС". Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/17763/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним договору. Відмовляючи у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" Славкіної М.А. про визнання недійсним договору, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем по даній справі є Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" Славкіної М.А. Правові відносини та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Саме цим Законом передбачені підстави, за допомогою яких уповноважена особа Фонду може визнати нікчемними відповідні правочини. Суд апеляційної інстанції зазначає, що учасниками справи не подано апеляційні скарги в розумінні ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга подана ТОВ ФК «Фактор Плюс» на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". В свою чергу, посилання учасників справи у своїх письмових поясненнях по суті спору на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню - не є належним процесуальним інструментом і підставою для виходу суду апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги в розумінні ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників спору, що вони не позбавлені права реалізувати свої права, обумовлені ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України у встановленому порядку, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції здійснює оцінку доводів учасників справи виключно в межах апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» в частині оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Національний банк України зазначачав, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015 підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст.ст. 215, 579, 586 ЦК України та ст.ст. 7,17 Закону України «Про заставу», оскільки Національний банк України (заставодержатель за Договором застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014) не надавав згоди на відчуження майнових прав за Кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL, що є порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014, укладеного між Позивачем та Національним банком України. Таким чином, просить суд визнати недійсним з моменту укладення Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс». Заперечуючи проти позовних вимог Національного банку України, скаржник посилався на відсутність обумовлених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з тих підстав, що уклавши договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" було здійснено звернення стягнення на заставлені майнові права за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та договорами, що укладені для забезпечення його виконання в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про заставу", тому ст.ст. 512, 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" не поширюються на спірні правовідносини, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено повідомлення третьої особи (НБУ) у випадку звернення стягнення на права вимоги, де боржником виступає ПАТ "ЗЛАТОБАНК". Крім цього, визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 є неналежним способом захисту, оскільки скаржник є добросовісним набувачем прав вимоги за кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для їх забезпечення. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України). Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України. За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Як підтверджується наявними матеріалами справи, 04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого з метою часткового виконання зобов`язань за Договором банківського вкладу № 8/1/1 (строком на 30 днів) від 26.12.2014 щодо повернення новому кредитору депозиту в сумі 59 371 916,00 грн, в порядку та на умовах, визначених цим договором та Договором застави майнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, з урахуванням внесених до нього змін, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор шляхом задоволення своїх прав як заставодержателя згідно умов договору застави, приймає належне первісному кредитору право вимоги на предмет застави, передбачений підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 Договору застави, а саме право вимоги за: Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діскавері-Бурове Об`єднання (Україна)» разом із змінами до нього: Додатковий договір №1 від 27.05.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Договір про внесення змін від 14.08.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №2 від 28.08.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №3 від 03.09.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №4 від 30.10.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №5 від 02.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №6 від 29.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012. 05.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав № 12/ЗМ. Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору, предметом застави є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Відповідно до Додатку № 1 до Договору застави № 12/ЗМП від 05.03.2014, в заставу Національного банку України передано, зокрема, майнові права за кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL, який укладено з Публічним акціонерним товариством «Златобанк» із Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (УКРАЇНА)". Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Як передбачено пунктами 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014, заставодавець зобов`язаний: не відчужувати майнові права у будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя; не вносити змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без письмової згоди заставодержателя. Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним з підстав недотримання вимог частини другої статті 586 ЦК України та частини другої статті 17 Закону України "Про заставу", слід враховувати, що право контролю за предметом застави за належним чином укладеним договором застави має відповідно до закону лише заставодержатель і саме його право у разі відчуження предмета застави, передачі його в користування іншій особі або іншого розпорядження ним вважається порушеним. Отже, за наявності договору застави вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги із застосуванням положень статей 203 та 215 ЦК України з підстав недотримання вимог частини другої статті 586 ЦК України та частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем (постанови ВСУ від 21.10.2015 у справі № 922/4316/14, від 21.10.2015 у справі № 922/5223/14, від 04.11.2015 у справі № 922/3131/14). Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, і що підтверджується наявними матеріалами справи, заставодержателем за Договором застави майнових прав № 12/ЗМ від 05.03.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Національним банком України, є саме Національний банк України. На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" № 105 від 13 лютого 2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" № 30 від 14 лютого 2015 р., згідно з яким з 14 лютого 2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації. Судом першої інстанції вірно враховано, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що позивачем по даній справі є Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. Правові відносини та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Саме цим Законом передбачені підстави, за допомогою яких уповноважена особа Фонду може визнати нікчемними відповідні правочини. При цьому, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору відчуження предмета застави без згоди заставодержателя, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що уповноважена особа Фонду не наділена законом повноваженнями на визнання зазначеної угоди саме з таких підстав, при цьому права та інтереси уповноваженої особи Фонду в зазначених правовідносинах не порушені, що зумовило ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні у повному обсязі усіх позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», з підстав недотримання вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем, тобто Національним банком України. Як зазначено судом апеляційної інстанції вище, учасниками справи не подано апеляційні скарги в розумінні ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга подана ТОВ ФК «Фактор Плюс» на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". В свою чергу, посилання учасників справи у своїх письмових поясненнях по суті спору на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню - не є належним процесуальним інструментом і підставою для виходу суду апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги в розумінні ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників спору, що вони не позбавлені права реалізувати свої права, обумовлені ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України у встановленому порядку, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції здійснює оцінку доводів учасників справи виключно в межах апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» в частині оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". Розглянувши в межах доводів апеляційної скарги позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Як зазначалось вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, зазначає, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015 підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст.ст. 215, 579, 586 ЦК України та ст.ст. 7,17 Закону України «Про заставу», оскільки Національний банк України (заставодержатель за Договором застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014) не надавав згоди на відчуження майнових прав за Кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL, що є порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014, укладеного між позивачем та Національним банком України. Так, матеріалами справи підтверджується, що 05.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав № 12/ЗМП. Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору, предметом застави є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичним та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору від 05.03.2014 № 12, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення заставодавцем заставодержателю 670 000 000,00 грн в строк до 26.02.2015 включно; сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання заставодавцем інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі, на комах і в строки, визначені в кредитному договорі (в тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), у тому числі зобов`язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків (п.1.3 Договору застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014). Відповідно до Додатку № 1 до Договору застави № 12/ЗМП від 05.03.2014, в заставу Національного банку України передано, зокрема, майнові права за кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL, який укладено між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» із Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (УКРАЇНА)". Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема заставою. Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. (ст. 1 Закону України «Про заставу»). Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правоідносин) предметом застави можуть бути майно та майнові права. Відповідно до ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення встановлено в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», за якою заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом. У пункті 3.4.2 Договору застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 сторонами встановлено обов`язок заставодавця не відчужувати майнові права у будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Натомість, 04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого з метою часткового виконання зобов`язань за Договором банківського вкладу № 8/1/1 (строком на 30 днів) від 26.12.2014 щодо повернення новому кредитору депозиту в сумі 59 371 916,00 грн, в порядку та на умовах, визначених цим договором та Договором застави майнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, з урахуванням внесених до нього змін, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор шляхом задоволення своїх прав як заставодержателя згідно умов договору застави, приймає належне первісному кредитору право вимоги на предмет застави, передбачений підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 Договору застави, а саме право вимоги за: Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діскавері-Бурове Об`єднання (Україна)» разом із змінами до нього: Додатковий договір №1 від 27.05.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Договір про внесення змін від 14.08.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №2 від 28.08.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №3 від 03.09.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №4 від 30.10.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №5 від 02.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №6 від 29.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012. Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами спраи підтверджено ту обставину, що Публічним акціонерним товариством «Златобанк» на підставі Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» майнові права, які перебувають в заставі Національного банку України на підставі Договору застави № 12/ЗМП від 05.03.2014. Проте, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України , які б свідчили про надання Національним банком України як заставодержателем майнових прав за Кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL заставодавцеві - Публічному акціонерному товариству «ЗЛАТОБАНК» згоди на відчуження цих майнових прав, зокрема, на укладення Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС". Наявність таких доказів не надано ні суду першої інстанції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, ні суду апеляційної інстанції станом на момент апеляційного провадження у справі. Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, і зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За правилами частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Публічне акціонерне товариство «ЗЛАТОБАНК», в порушення вимог, встановлених ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», і умов, передбачених підпунктом 3.4.2 Договору застави № 12/ЗМП від 05.03.2014, відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» на підставі Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 спірні майнові права без відповідної згоди Національного банку України. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відхилення посилань третьої особи у позові на порушення сторонами оспорюваного договору при його укладенні вимог ст. 579 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про заставу», оскільки заміна предмета застави в розумінні вказаних положень законодавства у даному випадку не відбулася. Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, при зверненні до суду з позовом про визнання Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 недійсним доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а тому позовні вимоги Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» - є законними, обґрунтованими, доведеними належними засобами доказування, а тому підлягають задоволенню. Стосовно доводів скаржника про наявність судових спорів, які підлягають врахуванню при вирішенні даного спору, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. За наслідками розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що склад учасників справи та підстави позовних вимог в судових справах №910/4678/16 та №910/14716/17 та у даній справі - є різним, з огляду на наступне. Так, у справі №910/14716/17 позивачем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)", яким заявлено позов до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015. При цьому в обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)" зазначало про те, що договір відступлення права вимоги укладено за відсутності його згоди як боржника за кредитним договором, без повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні, з порушення процедури звернення стягнення на майнові права за кредитним договором, оскільки відповідач 2 не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на майнові права за кредитним договором, а також із відсутністю у останнього генеральної ліцензії на прийняття зобов`язань банку за кредитним договором. В той же час, у справі №910/4678/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" заявлено позовні вимоги, зокрема, про визнання недійсними Договору відступлення права вимоги за договором застави майнових прав №82/1/1-S від 26.12.2014 та Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015. При цьому, позовні вимоги про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 обґрунтовані тим, що ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" було здійснено звернення стягнення на заставлені майнові права за кредитним договором від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання, на виконання договору застави майнових прав №82/1/1- S від 26.12.2014, який визнаний в судовому порядку недійсним у зв`язку з відсутністю згоди НБУ на його укладання (справа №910/9668/15). При розгляді справи №910/4678/16 апеляційний суд дійшов висновку про те, що ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" є добросовісним набувачем прав вимоги за Кредитним договором від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання. При цьому питання відсутності письмової згоди Національного банку України на укладання саме Договору застави майнових прав від 04.02.2017 господарськими судами у даній справі не розглядалось. В той же час позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та Національного банку України у даній справі №910/17763/17 про визнання недійним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2017 обґрунтовані тим, що даний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої, другої статті 203, статті 215, статті 579 ЦК України та статей 7, 17 Закону України "Про заставу", оскільки укладений без письмової згоди Національного банку України (заставодержателя) з порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014, укладеного між позивачем та Національним банком України. З наведеного вище вбачається, що підстави позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)" та Публічного акціонерного товариства "Златобанк" у справах №910/4678/16 та №910/14716/17 про визнання недійним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2017 та підстави позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та Національного банку України у даній справі №910/17763/17 є різні. Крім того, при розгляді справ №910/4678/16 та №910/14716/17 господарськими судами не розглядалось питання відсутності письмової згоди НБУ на укладання спірного Договору відступлення права вимоги від 04.02.2017. У справах №910/4678/16 та №910/14716/17 на судовий розгляд передані позовні вимоги заставодавця за спірним Договором від 04.02.2017 (ПАТ "Златобанк") та боржника за Кредитним договором від 28.08.2012 (ТОВ "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)"), в той час як позивачами у даній справі №910/17763/17 є Публічне акціонерне товариство "Златобанк", а також Національний банк України, який є заставодержателем майнових прав, які є предметом спірного Договору відступлення права вимоги від 04.02.2017, що свідчить про різний суб`єктний склад учасників справ №910/4678/16, №910/14716/17 та справи №910/17763/17. З огляду на наведе, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі №910/17763/17 з посиланням на пункт 2 частини першої статті 175 та пункт 3 частини першої статті 231 ГПК України, і вказані висновки чітко узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові у даній справі від 14.11.2019. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у справі №910/4678/17 постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 11.07.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 скасовано в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи Національного банку України про те, що підстави для звернення до суду з позовними заявами у справах №910/17763/17, №910/4678/16, №910/14716/17 - є різними, час виникнення порушених правовідносин також різний, оскільки такі правовідносини виникли з підстав різних правочинів, які були предметом розгляду та дослідження у вищезазначених справах. Стосовно судових спорів у справах № 922/3883/15, 910/22664/15, № 910/22662/15, які розглянуті Верховним Судом, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Так, у справі № 922/3883/15 рішенням Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року задоволено позов публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського В.І. до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Житлобудінвест", Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, треті особи: Національний банк України, товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохімхолдинг", до фізичних осіб, про визнання нікчемних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року рішення Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вищий господарський суд України постановою від 30 березня 2016 року скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року, а рішення Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року залишив в силі. Постановою Верховного Суду України від 17.05.2017 у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Житлобудінвест" і заяви представника, про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15 - відмовлено з тих підстав, що судом касаційної інстанції установлено, що заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (статті 579, 586 ЦК, статті 7, 17 Закону № 2654-ХII). У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ "Златобанк", уклавши спірні договори, порушило умови договору застави № 12/ЗМП. Також, у справі № 910/22664/15 рішенням Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року позов задоволено частково: визнано недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060, укладені між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»; скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 17.05.2017 заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року скасовано, рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишено в силі. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (ст. 584 ЦК, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про заставу»). Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу»). У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови Договору застави, укладеного між ним і НБУ. Крім того, у справі № 910/22662/15 рішенням Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними договори про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року. Визнано ПАТ «Златобанк» іпотекодержателем із 24 липня 2013 року нерухомого майна, що є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки № 133, а саме квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 29 серпня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року. Постановою Верховного Суду України від 17.05.2017 заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року у справі № 910/22662/15 скасувати. Рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року у справі № 910/22662/15 залишено в силі. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (статті 579, 586 ЦК, статті 7, 17 Закону № 2654-ХII). У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови договору застави № 12/ЗМП. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі № 910/17763/17 враховує, що у вказаних справах № 922/3883/15, 910/22664/15, № 910/22662/15 суб`єктний склад є різним, у зв`язку здійснені у вказаних справах висновки не впливають на оцінку спірних правовідносин у даній справі в контексті існуючого спору. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив наступне. Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/4475/19 відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк" (код ЄДРПОУ 35894495), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном. При цьому, заявники вказували, що саме в межах справи № 910/4475/19 підлягають розгляду (концентрації) усі інші спори, в яких боржником виступає ПАТ "Златобанк", що відповідатиме приписам Кодексу України з процедур банкрутства. При цьому, скаржником в межах справи № 910/17763/17 заявлено клопотання про передачу вказаної справи за підсудністю в межах справи № 910/4475/19 про банкрутство АТ "Златобанк". Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.07.2020 касаційній скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України (до яких приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт") на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 задоволено частково, а саме: - ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 910/4475/19 в частині закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (до якої приєдналися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) та Національного банку України, а також в частині повернення сплаченого судового збору за подання апеляційних скарг скасовано; - cправу № 910/4475/19 у скасованій частині передано на розгляд до Північного апеляційного господарського суду. - ухвалу Північного апеляційного господарського суду в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" залишено без змін. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 по справі №910/4475/19 апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та заяви про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 задоволено, а саме: - ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі № 910/4475/19 скасовано; - прийнято нове рішення, яким відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (ПАТ "Злато", державна реєстрація змін 17.07.2019 року). Під час розгляду справи, № 910/4475/19 суд апеляційної інстанції вказав, що: - провадження у справі, що переглядається (№910/4475/19), було відкрито за заявою ОСОБА_1 стосовно ПАТ "Златобанк", якого Правлінням Національного банку України було віднесено до категорії неплатоспроможних згідно постанови № 105 від 13.02.2015 року "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних"; - на підставі даної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 року №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", яким з 14.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 14.02.2015 року по 13.05.2015 року включно та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк" - Славінського В.І.; - 12.05.2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк"; - на підставі даної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.05.2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13.05.2015 року до 12.05.2016 року включно; - постановою Окружного адміністративного суду України від 14.07.2017 року у справі № 826/2184/17 частково задоволено адміністративний позов ТОВ "Авангард-Експо", визнано протиправними та скасовано: - постанову Правління Національного банку України № 105 від 13 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних"; - рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 30 від 13 лютого 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк"; - постанову Правління Національного банку України № 105 від 12 травня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк"; - рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 99 від 13 травня 2015 року "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку"; - рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 100 від 18 травня 2015 року "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 № 99 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку"; - рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 391 від 24 березня 2016 року "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно". - Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року залишено без змін; - Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року залишено без змін; - в подальшому (17.07.2019 року), тобто до відкриття апеляційного провадження у справі №910/4475/19 з перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року про порушення справи про банкрутство ПАТ "Златобанк", проведено державну реєстрацію змін щодо ПАТ "Златобанк" (код ЄДРПОУ 35894495), внаслідок чого було змінено повне та скорочене найменування на Публічне акціонерне товариство "Злато" та ПАТ "Злато" відповідно, а також змінено адресу місцезнаходження зазначеної юридичної особи на 03186, м. Київ, бульвар Чоколівський, будинок 19; - як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16, в українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії; - разом з тим, законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством, зокрема статтями 63, 67, 73, 74, 77 Закону про банки та статтями 1, 3, 4, 34, 36, 44, 46, 48, 53 Закону про гарантування вкладів; - враховуючи зазначене, відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив; - отже, за висновками апеляційного суду, скасування в судовому порядку відповідних постанов НБУ та рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії жодним чином не позбавляє ПАТ "Златобанк" статусу банку, а лише свідчить про неможливість останнього здійснювати банківську діяльність; - судом апеляційної інстанції також встановлено, що станом на дату прийняття оскаржуваного судового рішення відповідні відомості про ПАТ "Златобанк" з Державного реєстру банків не виключено та рішення щодо виключення останнього з даного реєстру комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків не виносились; - помилковим є твердження суду першої інстанції про те, що ПАТ "Златобанк" не є банком у розумінні банківського законодавства і у даному випадку стосовно нього не застосовуються спеціальні норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині належної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації; - станом як на дату постановлення оскаржуваної ухвали, так і на час перегляду її в апеляційному порядку та прийняття відповідної постанови за наслідками такого розгляду ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато") є банківською установою і виведення її з ринку та подальша ліквідація здійснюється саме Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; - станом на 10.12.2020 року державна реєстрація змін найменування ПАТ "Златобанк" на ПАТ "Злато" визнана протиправною та скасована за рішенням суду, як така що проведена із порушенням законодавства за відсутності відповідного погодження таких змін Національним банком України, що в свою чергу, також свідчить про наявність у ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато") статусу банку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, викладено наступні правові висновки: 1) Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ. 2) Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом: - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних. 3) Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом. 4) Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ. 5) Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів. Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі № 910/4475/19 постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 по справі №910/4475/19, яка набрала законної сили і не скасована станом на момент розгляду справи в апеляційному порядку, встановлено, що станом на дату прийняття оскаржуваного судового рішення відповідні відомості про ПАТ "Златобанк" з Державного реєстру банків не виключено та рішення щодо виключення останнього з даного реєстру комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків не виносились, а отже, помилковим є твердження суду першої інстанції про те, що ПАТ "Златобанк" не є банком у розумінні банківського законодавства і у даному випадку стосовно нього не застосовуються спеціальні норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині належної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації, у зв`язку з чим ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі № 910/4475/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (ПАТ "Злато", державна реєстрація змін 17.07.2019 року). У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені підстави для скасування оскаржуваного рішення за наведених скаржником підстав для направлення справи за підсудністю в межах справи про банкрутство № 910/4475/19 - відсутні. Також, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 911/2666/15 зазначено у тому числі про те, що визнання протиправним та скасування судом в цілому чи окремих положень чи постанов НБУ та рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в т.ч. якими особу наділено повноваженнями представництва банку, не є безумовною підставою для залишення позову, поданого такою особою як представником банку, без розгляду, на що наголошувалось скаржником в обгрунтування підстав саме для скасування оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим скасування оскаржуваного рішення саме за наведеної скаржником підстави щодо неналежного представництва ПАТ «Златобанк» за заявленими ним вимогами - відсутні. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог Національного банку України не підлягає скасуванню з підстав необхідності залишення позовної заяви ПАТ «Златобанк» без розгляду внаслідок її підписання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки НБУ звернувся у даній справі із самостійними вимогами щодо предмету спору, на який не розповсюджуються підстави залишення позову без розгляду позовної заяви, на які вказує ТОВ ФК «Фактор Плюс», і межі апеляційного оскарження стосуються саме задоволення вимог Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника в частині направлення справи за підсудністю в межах справи про банкрутство ПАТ «Златобанк», залишення позову останнього без розгляду, не є підставами для скасування оскаржуваного рішення з огляду на межі апеляційного оскарження, а враховуючи, що учасниками справи не подано апеляційні скарги в розумінні ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга подана ТОВ ФК «Фактор Плюс» на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс», посилання скаржника у своїх письмових поясненнях по суті спору на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з направленням справи за підсудністю в межах справи пр. банкрутство, а також залишення позову ПАТ «Златобанк» без розгляду - не є належним процесуальним інструментом і підставою для виходу суду апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги в розумінні ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників спору, що вони не позбавлені права реалізувати свої права, обумовлені ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України у встановленому порядку. З огляду на викладене, усі інші доводи, заяви, клопотання, які виходять за межі апеляційного оскарження, в обгрунтування підстав скасування рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги ТОВ ФК «Фактор Плюс» залишені судом апеляційної інстанції без розгляду та задоволення. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції в оскаржуваній скаржником частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", рішення суду першої інстанції у вказаній оскаржуваній частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 в оскаржуваній скаржником частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", за наведених скаржником доводів, зокрема, з підстав, визначених ст. 231, 277, 278 Господарського процесуального кодексу України. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції в оскаржуваній скаржником частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", рішення суду першої інстанції у вказаній оскаржуваній частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 в оскаржуваній скаржником частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", за наведених скаржником доводів, зокрема, з підстав, визначених ст. 231, 277, 278 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 в частині задоволенян позовних вимог Національного банку України, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" - слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17, з урахуванням меж апеляційного оскарження, - залишити без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника та Національного банку України, ПАТ «Златобанк» стосовно необхідності виходу за межі апеляційної скарги згідно з ч. 4 ст. 269 ГПК України, з огляду на те, що таких обставин судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи - не встановлено, а як зазначалось вище, учасники спору не позбавлені права реалізувати свої права, обумовлені ст.ст. 253, 254, 256, 257, 258, 259 Господарського процесуального кодексу України у встановленому порядку. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17 в частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/17763/17- залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС".

4. Матеріали справи № 910/17763/17 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата підписання повного тексту постанови: 18.10.2021. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді С.Я. Дикунська Є.Ю. Шаптала