Постанова 4813 № 501/22/21

Номер провадження: 22-ц/813/8484/21 Номер справи місцевого суду: 501/22/21 Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.10.2021 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 березня 2021 року у складі судді Тюміна Ю.О., в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, аліментів під час навчання, додаткових витрат та просила суд стягнути з ОСОБА_2 : аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з моменту звернення до суду з цим позовом та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; аліменти на час навчання у КЗ «Одеське обласне базове медичне училище» в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з моменту повноліття ОСОБА_3 , тобто з 29.11.2021 та до закінчення навчання, тобто до 30.06.2023; відшкодування додаткових витрат на утримання дитини на лікування та оздоровлення в розмірі 7000 грн; додаткові витрати на дитину, що викликані особливими обставинами у зв`язку із наявністю хронічного захворювання та потреби оздоровлення - щомісячно в розмірі 1000 грн. Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі від якого народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем. Відповідач з 2018 року не надає матеріальної допомоги дитині. Донька в липні 2019 року вступила на навчання до КЗ «Одеське обласне базове медичне училище», вартість навчання складає 21312,10 грн за один навчальний рік. Окрім оплати за навчання дитині потрібні кошти також на проїзд, харчування, одяг. Дитина має проблеми зі здоров`ям, внаслідок чого потребує постійного лікування та систематичного обстеження. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі 4000 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 11.01.2021 та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , на час навчання у КЗ «Одеське обласне базове медичне училище» в твердій грошовій сумі 4000 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 та до закінчення навчання, тобто до 30.06.2023, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років. Вказано, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування додаткових витрат на утримання дитини на лікування та оздоровлення в сумі 4080 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення щомісячно додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами у зв`язку із наявністю хронічного захворювання та потреби оздоровлення в розмірі 1000 грн. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині визначення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час навчання, стягнення відшкодування додаткових витрат на утримання дитини на лікування та оздоровлення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки у розмірі 1200 грн щомісячно з подальшою індексацією; стягнути з відповідача відшкодування витрат на утримання дочки на лікування та оздоровлення у сумі 2040 грн, у стягненні аліментів на утримання повнолітньої дитини на час навчання відмовити, в частині стягнення додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами, залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд задовольняючи позов у заявленому розмірі жодним чином не обґрунтував такий розмір аліментів. Суд не встановлюючи достатність заробітку відповідача, визначив розмір аліментів не у мінімальному гарантованому розмірі та навіть не у мінімально рекомендованому розмірі, а у розмірі нічим необґрунтованої суми 4000 грн. Суд розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, не звернув увагу на те, що копія позовної заяви та ухвала суду повернулися з відміткою про відсутність адресата у місці проживання, чим було позбавлено відповідача можливості надати суду свої доводи та заперечення щодо позовних вимог, а також докази щодо можливого розміру аліментів. Однак, на думку апелянта, обставини, які впливають на розмір аліментів та які суд вважає встановленими, є іншими. Відповідач є одруженим та має іншу неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач працює постачальником замовлень у ТОВ «Укрбалтер» та його дохід складає 34400 грн, на даний час на місяць це складає 6100 грн. Тому на думку апелянта з нього мають бути стягнуті аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у мінімальному гарантованому розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а якщо позивач наполягає на твердій грошовій сумі, то у розмірі 1200 грн. на місяць. Скаржник також зазначив, що необґрунтовано суд вирішив і питання стягнення додаткових витрат на утримання дитини у сумі 4080 грн, так як суд без пояснень своєї позиції обов`язки по додатковим витратам на утримання дитини у зв`язку з лікуванням повністю поклав на батька, у той час як зазвичай подібні витрати суд розподіляє порівну між батьками. Для визначення розміру участі відповідача у додаткових витратах у вигляді 100% оплати у рішенні мали би бути обґрунтування, проте рішення таких не містить. На думку апелянта за умови доведеності суми додаткових витрат на дитину у зв`язку з її лікуванням з відповідача підлягає стягненню половина цих витрат. Суд незаконно ухвалив рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки на час навчання, починаючи з досягнення нею повноліття, так як стягнення за правовідносинами, які ще не настали, законом не передбачено. На час ухвалення рішення дитині не настало 18 років, а тому обов`язок батьків утримувати повнолітню дитину не настав. 02.09.2021 від відповідача надійшли додаткові пояснення в яких останній просив суд ухвалити рішення про розподіл судових витрат у даній справі, стягнувши суму коштів за надання правової допомоги з позивача на користь відповідача у сумі 3405 грн. 06.09.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю. 13.09.2021 від відповідача надійшла письмова відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечував проти доводів викладених в ньому та просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі. 15.09.2021 від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Справу призначено до розгляду без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов наступних висновків. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає в повній мірі. Апелянт оскаржує рішення суду в частині визначення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини; на утримання повнолітньої дитини на час навчання та відшкодування додаткових витрат на утримання дитини на лікування, а тому в іншій частині рішення не переглядається. Матеріали справи свідчать, що сторони у справі 26.10.2002 уклали шлюб від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21.08.2008 шлюб між сторонами було розірвано. Дитина проживає разом з позивачем. Домовленість щодо утримання дитини між сторонами у справі не досягнута. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини до досягнення повноліття в розмірі 4000 грн, аліменти на утримання повнолітньої дитини час навчання у КЗ «Одеське обласне базове медичне училище» в розмірі 4000 грн та додаткових витрат на лікування та оздоровлення в розмірі 4080 грн, суд першої інстанції вважав, що відповідач спроможний оплачувати аліменти у такому розмірі. В апеляційній скарзі відповідач не заперечував проти сплати аліментів на утримання дитини у розмірі 1200 грн щомісячно та витрат на лікування та оздоровлення у розмірі 2040 грн, щодо стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час навчання просив відмовити так як на час звернення до суду з вказаною вимогою дитині не виповнилося 18 років. Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2021 року - із 1 січня 2021 року - 2395 грн. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до наведеного, матеріальне становище платника аліментів є предметом доказування. Так, в апеляційні скарзі ОСОБА_2 звертає увагу суду, що працює в ТОВ «Укрбалтер Секюріті» та за період з 01.11.2020 по 30.04.2021 його дохід становить 34 400 грн, середньомісячна заробітна плата складає 4500 грн, що вбачається з довідки (а.с.88). Крім того, на його утриманні перебуває малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.90). Зважаючи на те, що законодавством України не передбачено обмеження щодо встановлення розміру аліментів у розмірі, який перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, відповідач має працездатний вік, постійне місце роботи, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини слід зменшити з 4000 грн до 2000 грн до досягнення дитиною повноліття, оскільки такий розмір аліментів відповідач буде спроможним сплачувати, він відповідає встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам СК України. Суд визначаючи розмір аліментів, висновок належним чином не обґрунтував. Згідно зі ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Статтею 201 СК України визначено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу. Виходячи зі змісту даних норм, порядок виконання обов`язку матері, батька утримувати дитину до її повноліття та правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина врегульовані різними нормами Сімейного кодексу України, виходячи із різного правового статусу дитини (особи, яка не досягла 18 років) та дочки, сина, які досягли повноліття. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Встановлено, що на час звернення з позовною вимогою (11.01.2021) про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, дитина сторін не досягла 18 років, що виключає можливість стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчатися, оскільки така вимога заявлена передчасно. Щодо вимоги про стягнення понесених додаткових витрат на утримання дитини, суд задовольняючи частково вимоги в цій частині своїх висновків належним чином не обґрунтував. Згідно положень ч.ч. 1, 2 статті 185 СК України, яка регламентує участь батьків у додаткових витратах на дитину, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Відповідно до приписів ч. 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №520/12681/17, провадження N61-14849св19, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи наведене, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №6-1489цс17. Згідно роз`яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, до передбаченої статтею 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами. Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно доданих до позовної заяви доказів вбачається, що 28.08.2020 ОСОБА_3 встановлено діагноз Катаральний фаринит та рекомендовано відповідне лікування. Відповідно до фіскального чеку від 23.10.2020 позивачем придбано ліки відповідно до призначеного лікування у розмірі 430,30 грн. Також з доданих до позову лікарських висновків вбачається, що ОСОБА_3 здійснювала УЗД серця в МЦ «Меліса» (21.10.2019, 30.04.2020), вартість одного становить 400 грн. Крім того, було здійснено ЄКГ (24.10.2019, 21.10.2019), вартість одного становить 150 грн. Також 30.03.2015, 16.10.2019 здійснено енцефалограму (ЕЕГ), вартість однієї становить 200 грн. УЗД суглобів 06.10.2017-150 грн., щитовидної залози 30.04.2020 -275 грн. Позивачем відповідно до квитанцій від 28.12.2020, 04.01.2021 сплачено за дві консультації психолога разом 600 грн. Вбачається, що дитина проходила лікування у стоматологічній клініці, вартість затрат згідно з фіскальним чеком становила 3650 грн. Отже, загальна вартість витрат позивача на лікування та оздоровлення дитини становила 6605 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами. Додані до відзиву на апеляційну скаргу докази витрат апеляційний суд до уваги не приймає, так як такі витрати здійснено після звернення позивача до суду. Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язковість батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на дитину, понесені у зв`язку з лікуванням та оздоровленням у розмірі 3300 грн. Доводи позивача про те, що відповідач після ухвалення оскаржуваного рішення погасив один виконавчий лист та сплатив 4080 грн. додаткових витрат не позбавляє права останнього скористатися правом на оскарження рішення суду в цій частині. Щодо витрат на правову допомогу, відповідач на підтвердження своїх вимог надав договір про надання правової допомоги №11 від 14.05.2021, додаткову угоду до договору №11, акт виконаних робіт від 30.08.2021, опис виконаних робіт відповідно до договору від 14.05.2021. За вказаними документами загальна вартість робіт становить 3405 грн. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат апеляційний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом. Позивач в суді апеляційної інстанції у відзиві на апеляційну скаргу заперечує щодо заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню. З урахуванням пропорційності витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову (із заявлених 16000 грн аліментів на дитину задоволено 5300 грн); співмірність витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим представником відповідача на виконання робіт: надання консультації з правових питань-1 година; підготовка, складання та подання до суду апеляційної скарги-2 години, апеляційний суд вважає, що справедливим і співмірним є розмір витрат відповідача на правничу допомогу у розмірі 500грн. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 березня 2021 року в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та понесених додаткових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 2000 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 11.01.2021 та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дитини на лікування та оздоровлення в розмірі 3300 грн. В частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, рішення скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: