Постанова Чернівецький апеляційний суд № 713/1761/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2021 року м. Чернівці справа № 713/1761/20 провадження 822/842/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів : Лисака І.Н., Одинака О.О. секретар Скрипка С.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до житлового приміщення, треті особи: неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , інтереси яких представляє законний представник (мати) ОСОБА_1 встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_5 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до житлового приміщення, треті особи: неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , інтереси яких представляє законний представник (мати) ОСОБА_1 . Позов обгрунтовано наступним. Сторони перебували у шлюбі з 2003р. За період перебування у шлюбі сторонами набуто житловий будинок в АДРЕСА_1 , де позивач проживав та де на даний час зареєстроване його місце проживання. Відносно позивача був виданий обмежувальний припис, яким заборонено позивачу перебувати в місці спільного з відповідачем проживання по АДРЕСА_1 . Після закінчення строку дії обмежувального припису відповідач перешкоджає позивачу проживати в будинковолодінні по місцю реєстрації, змінила ключі від вхідних дверей та не допускає позивача до житла. Позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житлом, вселити його та зобов`язати відповідача передати позивачу ключі від будинковолодіння. Короткий змісту ухвали суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 червня 2021 року позов ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення - задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 яка зареєстрована в АДРЕСА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 зареєстрованого в АДРЕСА_1 у користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_2 в житловий будинок по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від вказаного житлового будинку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вважає дане рішення таким, що ухвалене із грубим порушенням норм матеріального права, оскільки суд у своєму рішенні не надав належної оцінки та не врахував при ухваленні рішення всі обставини справи, а також не вірно застосував норми матеріального права. Суд першої інстанції встановив, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належить відповідачу на праві приватної власності з 14.08.2009р. на підставі договору довічного утримання. З посиланням на ст.60 СК України, суд першої інстанції презююмував, що вказане будинковолодіння належить сторонам на праві спільної часткової власності. Вважає що суд неправильно застосував презумпцію спільності майна подружжя, ст.60 СК України, а також порушив принцип диспозитивності та вийшов за межі позовних вимог. Крім того, належність цього майна на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачці є предметом окремого спору у справі №713/688/20 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, який розглядається Вижницьким районним судом Чернівецької області. Таким чином, суд в порушення норм матеріального та процесуального права, встановив належність сторонам на праві спільної власності житлового будинку в АДРЕСА_1 , який недоведений позивачем належними та допустимими доказами, що будинок є спільним майном подружжя. Також не доведено позивачем належними доказами і права користування ним вказаним житловим будинком. На підтвердження цієї обставини суд послався лише на відповідний штамп у паспорті позивача про його реєстрацію в будинку з 21.02.2007 року. Лише сам факт реєстрації місяця проживання позивача не підтверджує наявність у нього безстрокового права на проживання в будинку. Позивач добровільно і самостійно прийняв рішення про переїзд на інше місце проживання до свої батьків, де проживає і на даний час. Проживання позивача разом із відповідачкою в одному будинку нестиме реальну загрозу для неї та дітей, оскільки позивач систематично вчиняє домашнє насильство щодо відповідачки та зловживає алкоголем, що унеможливлює спільне проживання в одному будинку.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 2003р. Рішенням Вижницького районного суду від 23.03.2020р. шлюб між сторонами було розірвано. Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей : ОСОБА_3 2006р.н., та ОСОБА_4 2009 р.н., що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей. З копії реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 належить відповідачу на праві приватної власності з 14.08.2009р. на підставі договору довічного утримання. Згідно копії паспорта позивач зареєстрований у вищевказаному житловому будинку з 21.02.2007 р. 01.04.2020р. ДОП СП Вижницького ВП Мендришора Д.Ю. виніс терміновий заборонний припис, яким ОСОБА_2 на строк 10 діб з 01.04.2020р. до 10.04.2020р. заборонено вхід та перебуваня в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та заборонено в будь-який спосіб контактувати з нею. Рішенням Вижницького районого суду Чернівецької області від 10.04.2020р., зміненим постановою Чернівецького апеліяційного суду від 03.06.2020р. заборонено позивачу перебувати в місці спільного проживання (перебування) з відповідачем за адресою : АДРЕСА_1 з постраждалою особою ОСОБА_1 строком на 3 місяці. Постановою Вижницького районного суду від 09.01.2020р. ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Згідно вказаної постанови ОСОБА_2 10.12.2019р. о 13:00 год. перебваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 вчинив суперечку з дружиною ОСОБА_2 в ході якої ображав її нецензурною лайкою. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.14 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої. Постановою Вижницького районного суду від 20.02.2020р. ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Згідно вказаної постанови ОСОБА_2 16.12.2019р. о 02:00 год., перебуваючи по місцю проживання в АДРЕСА_1 , вчинив суперечку з дружиною ОСОБА_1 , в ході якої ображав її нецензурною лайкою та погрожував. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.14 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої. Постановами Вижницького районного суду від 09.06.2020р. та від 28.07.2020р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.173-1 КУпАП, за повторне вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та провадження у вказаних справах було закрито за малозначністю. З результатів заключення психолога ОСОБА_6 від 10.03.2020р., яке проводилося з метою дослідження актуального психоемоційного стану ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 до її батьків за результатами психологічного обстеження неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що лікар надав рекомендації: для збереження благополучного психоемоційного стану неповнолітньої ОСОБА_4 необхідно виховуватись та зростати у безконфліктному середовищі. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач неправомірно перешкоджає позивачу користуватись житлом та порушує права позивача на житло. Тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доводи апелянта, що суд неправильно застосував презумпцію спільності майна подружжя, ст.60 СК України, а також порушив принцип диспозитивності є безпідставними. Суд першої інстанції правильно зазначив, що за загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Тому вказане будинковолодіння належить позивачу і відповідачу на праві спільної сумісної власності виходячи з того, що право власності на вказане будинковолодіння зареєстроване за відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем. Апелянтом зазначеного не спростовано. Згідно копії паспорта позивач зареєстрований у вищевказаному житловому бидинку з 21.02.2007 р. Посилання апелянта на те, що належність спірного будинковолодіння на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачці є предметом окремого спору у справі №713/688/20 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, який розглядається Вижницьким районним судом Чернівецької області, не є підставою для відмови в позові. У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житловим будинком, що підтверджується численними зверненнями відповідача з відповідним заявами до Вижницького відділу поліції. ОСОБА_1 фактично позбавила позивача ОСОБА_2 можливості доступу до спірного будинку та проживання у ньому. Позивач не втратив з власної волі інтересу до спірного житла, в якому зареєстрований, і яке є його єдиним житлом, а його не проживання в житловому будинку пов`язане з об`єктивними причинами. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Таким чином, апеляційний суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджені матеріалами, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 . Доводи апелянта, що суд вийшов за межі позовних вимог є безпідставними з огляду на наступне. Так при зверненні з позовом позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житлом, вселити його та зобов`язати відповідача передати йому ключі від будинковолодіння. Зі змісту позовної заяви, посилаючись на перешкоди, що чинить відповідач, позивач фактично просив суд зобов`язати відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні будинком, вселити та зобов`язати передати йому ключі від будинку, що і зазначив в резолютивній частині рішення суд, задовольнивши позов. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом першої інстанції. Аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги, що позивач не втратив інтересу до спірного житлового будинку, не проживає в ньому з поважних причин, оскільки позивач чинить йому перешкоди у доступі до житла, зважаючи на те, що ОСОБА_2 іншого житла не має, суд першої інстанцій правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та усунення перешкод у користуванні спірним житлом, оскільки вимога про вселення позивача відповідає положенням закону, а порушене право користування житловим приміщенням - відновленню. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 18 жовтня 2021 року. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді: І.Н. Лисак О.О. Одинак