Постанова Львівський апеляційний суд № 464/7229/20

Справа № 464/7229/20 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р. Провадження № 22-ц/811/2391/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 11 червня 2021 року в складі судді Мички Б.Р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків,- встановив: У грудні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків, просив визнати, що поширені ОСОБА_1 відомості щодо ОСОБА_3 є такими, що не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність і ділову репутацію, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації у розмірі 15000 грн. 09.03.2021 позивач подав заяву про залишення позову без розгляду Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2021 рокупозов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків - залишено без розгляду. 11 травня 2021 року Сихівський районний суд м. Львова відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків. 17.05.2021 представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила вирішити питання щодо витрат на правову допомогу. Заяву обгрунтовувала тим, що ухвалою суду від 11.05.2021 у зв`язку з недоведеністю необгрунтованості дій позивача відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу. При винесенні рішення судом не вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу, просила стягнути таку у розмірі 13885 грн. 55 коп. Оскаржуваною ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11 червня 2021 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків відмовлено. Ухвалу оскаржила представник відповідача ОСОБА_2 , вважає таку незаконною та необґрунтованою. В апеляційній скарзі покликається на те, що інститут додаткового судового рішення має на меті забезпечення повного та всебічного розгляду справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом унаслідок неналежного виконання вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України. Одним із таких недоліків є не вирішення при ухваленні рішення питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ЦПК України. Зазначає, що в залежності від обставин, ЦПК України передбачає два шляхи вирішення питання про розподіл судових витрат у разі залишення позовної заяви без розгляду. Зокрема, судові витрати покладаються на позивача, у порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України та компенсовуються за рахунок держави згідно із ч. 7 ст. 141 ЦПК України. Вважає, що тлумачення ч. 5 ст. 142 та ч. 7 ст. 141 ЦПК України свідчить про імперативне правило покладення судових витрат відповідача на державу, за відсутності обставин, передбачених ч. 5 ст. 142 ЦПК України. На переконання апелянта, залишаючи позов без розгляду, суд повинен покласти витрати відповідача на позивача або державу. Просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 11 червня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про відшкодування за рахунок держави витрат відповідача на правову допомогу у розмірі 13885,55 грн. у зв`язку із залишенням позову без розгляду. В судове засідання 12 жовтня 2021 року учасники справи позивач ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не прибули, позивач ОСОБА_3 подав заяву про розгляд справи у його відсутність, інші не повідомили суд про причину неявки, при цьому судові повістки направлялися за зареєстрованим місцем проживання відповідача та представника, а також на їх офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідає вимогам ч. 6 ст. 128 ЦПК України. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, провадження № 61-24189св18 зроблено висновок, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 52, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України). Згідно із ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України). Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. У заявах від 10.03.2021 та від 15.03.2021 про стягнення судових витрат у розмірі 500 дол США, що становить 13885,55 грн., заявник не зазначала, які дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що могло бути підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позову без розгляду та у чому такі полягають. В свою чергу, питання судових витрат було вирішено шляхом постановлення ухвали від 11.05.2021, у якій суд проаналізував та зазначив про право позивача подати позов так і про право подання заяви про залишення такого позову без розгляду, відсутність обмежень з цього приводу. Ухвала Сихівського районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року не оскаржувалася та набрала законної сили. В свою чергу, 17.05.2021 представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила вирішити питання щодо витрат на правову допомогу з покликанням на ч. 7 ст. 141 та ст. 270 ЦПК України. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються ЗУ «Про судовий збір». Так, відповідно до п. 8 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи. До позовної заяви ОСОБА_3 долучив копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.07.2018, яке дійсне до 01.08.2021, тобто було дійсне на час подання позову та відповідно його розгляду у суді першої інстанції. Згідно посвідчення пред`явник такого є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, за наявності підстав для звільнення позивача від сплати судових витрат, при цьому спеціальний закон передбачає підстави виключно для звільнення від сплати судового збору, такі, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, дійсно можуть бути компенсовані за рахунок держави. Згідно із п. п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що оскільки ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.05.2021 у даній справі вирішувалося питання відшкодування витрат на правову допомогу, при цьому у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 відмовлено, тому суд вирішував питання судових витрат. Іншими словами, підстави стверджувати про те, що вимога заявника про стягнення витрат на правову допомогу не була вирішена судом, відсутні, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). З врахуванням зазначеного, підстави для скасування оскаржуваної ухвали, як такої, що постановлена без врахування положень ст.ст. 141-142, 270 ЦПК України, відсутні. Окремо колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт(наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, колегія суддів враховує те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, а саме долученого представником відповідача договору про надання правової допомоги № 01-03/02/2021 від 03.02.2021, ціна послуг із надання правової допомоги становить фіксовану суму у розмірі 500 дол. США, при цьому таку суму сторона відповідача просить стягнути з врахуванням лише одного судового засідання у справі, на якому була присутня представник відповідача та подання останнім відзиву на позовну заяву, без чіткого розрахунку наданих послуг та оплати таких, що також не може залишитися поза увагою суду (а.с. 56-57). Доводи апеляційної скарги про імперативність ч. 7 ст. 141 ЦПК України та необхідність покладення судових витрат відповідача на державу, за відсутності обставин, передбачених ч. 5 ст. 142 ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки відповідні положення закріплені у різних статтях та є самостійними наслідками конкретних обставин у справі, крім цього, обов`язок застосування ч. 7 ст. 141 ЦПК України не може бути імперативним по відношенню до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки у ч. 7 ст. 141 ЦПК України йде мова про компенсацію витрат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, лише у випадку, коли позивач звільнений від сплати таких, натомість ч. 5 ст. 142 ЦПК України передбачає право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок виключно необґрунтованих дій позивача, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. За таких обставин, колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 11 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, в касаційному порядку не оскаржується. Повний текст постанови складено 12 жовтня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк