Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/20744/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20744/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ПФУ в м. Києві) про визнання протиправними дій щодо невиплати вже нарахованої щомісячної пенсії за віком на загальних підставах за період з березня 2017 року по лютий 2019 року в сумі 83376,35 грн та зобов`язати здійснити виплату нарахованих коштів щомісячної пенсії за віком. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що втратив статус внутрішньо-переміщеної особи, а тому має право на отримання пенсії на загальних підставах. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на теперішній час не розроблено. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. Акцентує увагу, що бездіяльність відповідача призводить до порушення прав на отримання пенсії. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що з 2012 року позивач отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV. До липня 2016 року позивач отримував пенсію як внутрішньо переміщена особа. У липні 2016 року позивач зареєстрував своє місце проживання у АДРЕСА_1 , що стало підставою для відмови позивача від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, у якій просив відновити виплату пенсії за місцем проживання. Листом від 08 грудня 2017 року № 2356/Ю-529/1 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що для поновлення виплати останньому необхідно надати нову довідку або письмову відмову від структурного підрозділу соціального захисту населення про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу. Не погодившись з діями відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач оскаржив їх до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у справі № 826/4574/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати йому пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 за місцем проживання останнього. На виконання рішення суду ГУ ПФУ в м. Києві поновлено виплату пенсії позивачу. Водночас листами від 11 червня 2020 року та від 21 липня 2020 року відповідач повідомив позивача, що він перебуває на обліку в Головному управлінні (Печерський район) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як внутрішньо переміщена особа, у зв`язку з чим нараховані за рішенням суду кошти в сумі 83376,35 грн за період з березня 2017 року по лютий 2019 року, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Одночасно позивача повідомлено, що питання виплати коштів, нарахованих за рішенням суду, буде вирішено після прийняття окремого порядку. Уважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що отримання та втрата статусу внутрішньо переміщеної особи є добровільним правом кожного громадянина, сам лише факт проживання на відповідних територіях, без волевиявлення отримання відповідного статусу, не надає громадянину автоматично статусу внутрішньо переміщеної особи. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Здійснюючи перегляд рішення місцевого суду, колегія суддів керується положеннями частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто переглядає таке в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV), пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII) установлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (частина 1 статті 4 Закону України №1706-VII). Відповідно до частини 2 статті 7 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Пунктом 1 постанови Кабінета Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (далі - Постанова №637) установлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінета Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №

509. Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінета Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок №365). Пунктом 4 Порядка №365 установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечує, що пенсійні виплати позивачу за період з березня 2017 року по лютий 2019 року в сумі 83376,35 грн. фактично нараховані, але їх виплату не проведено у зв`язку з відсутністю законодавчо встановленого механізму виплати невиплачених за попередні періоди пенсій. Оцінюючи такі твердження відповідача, колегія суддів зауважує, що згідно з пункта 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. У преамбулі Закону України №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Суд ураховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами. Водночас, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. У свою чергу колегія суддів акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону України №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всебічно сприяти здійсненню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що відсутність законодавчого врегулювання окремого порядку виплати заборгованості по соціальним виплатам не може ставити в залежність особу - отримувача пенсії, як єдиного джерела існування цієї особи. Під час розгляду справи установлено, що право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України №1058-IV, а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу нараховану пенсію за період з березня 2017 року по лютий 2019 року в сумі 83376,35 грн. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції). У справі «Новік проти України» суд зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля». Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято- Михайлівської парафії проти України від 14 червня 2007 року). Жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду «Фельдек проти Словаччини» від 12 липня 2001 року). Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Аналогічна позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 травня 2019 року по справі № 688/4324/16-а. Отже, враховуючи відсутність правових підстав для невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з березня 2017 року по лютий 2019 року в розмірі 83376,35 грн, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що такі дії відповідача є неправомірними. З аналізу матеріалів справи та норм права колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотримання норм матеріального та процесуального права, а скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька