Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 525/887/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 р.Справа № 525/887/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 06.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Ячало Ю.І., смт. Велика Багачка, повний текст складено 06.08.21 року по справі № 525/887/21 за позовом Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області до Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення іноземця за межі території України, ВСТАНОВИВ: Великобагачанський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області звернувся до Великобагачанського районного суду Полтавської області з позовною заявою до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , в якій просить суд: примусово видворити з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; затримати строком на шість місяців для забезпечення примусового видворення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні; допустити негайне виконання рішення суду. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області 06.08.2021 року позов Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області задоволено. Затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк 6 (шість) місяців, до 05.02.2022 року, включно. Примусово видворено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України. Допущено рішення до негайного виконання в частині примусового видворення відповідача за межі України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, просить скасувати рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 06.08.2021 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач на момент судового розгляду був ідентифікований оригіналом паспорта громадянина Бангладеш та до затримання мав можливість самостійно залишити територію України. Стверджує, що з рішення суду не вбачається, що позивачем виносилось рішення про примусове повернення відповідача та що йому надавався строк для добровільного залишення території України, адже відповідно до п.3 розділу II Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (наказ від 23.04.2012 №353/271/150), у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Без належного дотримання такої процедури примусове видворення іноземця неможливе. Зауважує, що позов в частині затримання відповідача є недоведений. Окрім того, у разі відсутності підстав для примусового видворення відповідача задоволення позову в частині затримання для забезпечення видворення неможливе. Зазначає, що Великобагачанський районний сектор управління ДМС в Полтавській області не має правосуб`єктності як самостійний орган державної влади, є структурним підрозділом Управління ДМС України у Полтавській області та не володіє повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про видворення іноземців чи їх затримання. Великобагачанський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що із матеріалів справи (адміністративного позову та додатків до нього) вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги до відповідача про примусове видворення іноземця з України, його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Вказує, що дотримання порядку примусового видворення відповідача та його затримання з метою забезпечення примусового видворення обґрунтоване належними доказами по справі. Стверджує, що у відповідача відсутній документ, що дає право законно перебувати на території України, крім того наявні обґрунтовані підстави у відповідності до подання ГУ НП в Полтавській області вважати, що відповідач буде ухилятися від примусового повернення/видворення з України. Зауважує, що Положенням про Великобагачанський сектор, наявним в матеріалах справи, передбачено, що сектор є територіальним підрозділом УДМС та має повноваження на звернення до суду із відповідними позовами. Зазначає, що у відповідача відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, згідно з ч.8 ст.26 та ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняють примусове видворення за межі України. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. За правилами ч.4 ст. 288 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.288 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Сторони по справі повідомлялись на електронні адреси, які містяться в матеріалах справи. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином Народної Республіки Бангладеш. 22 травня 2021 року ОСОБА_1 прибув до Республіки Білорусь, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті відповідача (а.с. 22, 23). ОСОБА_1 є нелегальним мігрантом, з огляду на відомості, отримані із системи Аркан, в якій відповідач не значиться як такий, що перетинав державний кордон України (а.с. 24). Документів, які дають право на законне проживання/перебування в Україні ОСОБА_1 не має. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області не звертався (а.с. 11). Великобагачанським РС УДМС України в Полтавській області прийнято рішення від 05.08.2021 року №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким відповідача зобов`язано покинути територію України у термін до 06.08.2021 року, з забороною подальшого в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки (а.с. 7, 8). Враховуючи, що у визначений термін громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 з території України не виїхав, тому наявні підстави для примусового видворення відповідача з України та затримання строком на шість місяців для забезпечення примусового видворення з України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Великобагачанський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач може ухилятися від примусового видворення за межі України, отже, його затримання з метою повернення до країни громадянської належності, не буде суперечити п.п."f" п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі по тексту - Закон №3773). Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Частиною 2 ст.25 цього Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Згідно з ч.ч. 1-6 ст.26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв. Відповідно до ч.1 ст.288 КАС України позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Відповідно до п.7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні. Пунктом 7 Положення про Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, затвердженого наказом Державної міграційної служби України від 18.07.2011 року №28 (в редакції наказу ДМС від 07.05.2021 №70), визначено, що УДМС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні підрозділи. Положенням про Великобагачанський районний сектор УДМС України в Полтавській області, затвердженим наказом Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 23.06.2020 року №91, наявним в матеріалах справи, передбачено, що сектор є територіальним підрозділом УДМС та має повноваження на звернення до суду із відповідними позовами. За приписами ст.30 Закону №3773 центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, може лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення і друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов`язковим є попереднє прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення. Обов`язковість прийняття уповноваженим органом державної влади України рішення про примусове повернення має на меті, зокрема, надання особі, щодо якої таке рішення прийнято, строку і можливості добровільно залишити територію України. З наведеного вбачається, що строк, встановлений рішенням про примусове повернення, повинен бути достатнім для його виконання та самостійного виїзду іноземця з України, однак, не повинен перевищувати 30 днів. Факт ухилення від виїзду після прийняття цього рішення може бути встановлено і підтверджено лише після закінчення строку, наданого іноземцю чи особі без громадянства. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2021 року у справі №480/4556/18, які, з урахуванням ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує при вирішенні спірних правовідносин. Отже, видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Поняття «поважні причини» віднесено до оціночних понять, наявність яких в міграційному законодавстві дають гнучкості правовому регулюванню і наближають його до реального життя. Єдиним зауваженням при застосуванні таких понять є вимога про високий рівень як правової свідомості, так і морально-етичного розвитку правозастосовувачів, що дозволить використовувати такі поняття для встановлення справедливості, а не з метою зловживання правом. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №522/23066/17. Як встановлено судовим розглядом, Великобагачанським РС УДМС України в Полтавській області прийнято рішення від 05.08.2021 року №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким відповідача зобов`язано покинути територію України у термін до 06.08.2021 року, з забороною подальшого в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки (а.с. 7, 8). Натомість, позивач, позбавивши відповідача можливості добровільно виконати рішення від 05.08.2021 року у встановлений строк, а саме до 06.08.2021 року, того ж самого дня (05.08.2021 року) звернувся до суду з даним позовом. Тобто, дані обставини свідчать про те, що позивачем не надано можливості відповідачу реалізувати своє право та самостійно покинути територію України, тим самим добровільно виконати рішення від 05.08.2021 року у встановлений строк. Разом з тим, рішенням про примусове повернення позивача в країну походження іноземцю надано одну добу для його добровільної реалізації. Проте, суб`єкт владних поводжень має право встановлювати тридцятиденний строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Мотиви скорочення такого строку до одної доби позивачем не зазначені. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 року у справі №522/23066/17. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухилявся від виконання рішення від 05.08.2021 року №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 . Натомість, матеріалами справи підтверджено, що відповідач не відмовлявся співпрацювати під час процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, не перешкоджав оформленню відповідних документів для його примусового повернення, зобов`язався у термін до 06.08.2021 року залишити територію України, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с. 9). В адміністративному позові Великобагачанський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області зазначає, що відповідач надав письмові пояснення про небажання повертатися до країни своєї громадянської належності та прямує до Європи у пошуках кращого життя, проте матеріали справи не містять даних письмових пояснень. Колегія суддів зазначає, що вказані посилання позивача не свідчать про факт ухилення від виконання рішення від 05.08.2021 року №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведене свідчить про відсутність передбачених частиною першою статті 30 Закону №3773-VI підстав для винесення судом постанови про примусове видворення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 , а саме: невиконання відповідачем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення та підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання такого рішення. Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення є необґрунтованими, оскільки відповідач не відмовлявся співпрацювати під час процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, не перешкоджав оформленню відповідних документів для його примусового повернення, зобов`язався у термін до 06.08.2021 року залишити територію України, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою. Посилання позивача на відсутність у відповідача коштів, як обґрунтована підстава вважати відповідача таким, що має намір ухилятися від виконання рішення про його примусове повернення, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на їх непідтвердженість ніякими доказами. За цим, колегія суддів приймає як належні доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на момент судового розгляду він був ідентифікований оригіналом паспорта громадянина Бангладеш та до затримання мав можливість самостійно залишити територію України, тому рішення про примусове повернення в країну походження не виконано відповідачем з незалежних від нього поважних причин. З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України. Щодо вимоги позивача про затримання строком на шість місяців для забезпечення примусового видворення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, колегія суддів зауважує на таке. Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1110 (далі по тексту - Положення №1110), визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. За приписами ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що заходи, зазначені у п.1-4 ч.1 ст.289 КАС України, застосовуються судом з метою забезпечення виконання рішення суду про примусове видворення. Отже, колегія суддів зазначає, що позовна заява про затримання іноземця може бути подана міграційним органом до суду одночасно з поданням адміністративного позову про його примусове видворення за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, який вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України. Таким чином, враховуючи відсутність підстав для задоволення позову про примусове видворення відповідача, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині затримання відповідача строком на 6 місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Зокрема, відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України" вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012). Колегія суддів наголошує, що пункт 1 статті 5 Конвенції вказує на фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Таким чином, проаналізувавши всі наведені вище докази, з урахуванням практики Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення постанови про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Колегія суддів вважає, що інші аргументи сторін не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням того, що відповідно до п.11 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 06.08.2021 по справі № 525/887/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров