Постанова 4803 № 211/945/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6793/21 Справа № 211/945/21 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 211/945/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, та відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року, яке постановлено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 травня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т., звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійних захворювань внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК від 20.05.2002 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 13.05.2002 року до 01.06.2003 року, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.05.2003 року. Висновком МСЕК від 20.05.2003 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 01.06.2003 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 00,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок виробничої травми, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, свої наміри в професійній сфері, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, на теперішній час стан його здоров`я не відновлений. При цьому, вказує, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вважає, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області моральної шкоди. Вказує, що саме підприємство повинно відповідати за отримання позивачем професійних захворювань, на якому він працював у шкідливих умовах праці, оскільки ним вони отриманні з вини роботодавця. Вказує, що Фондом позивачу у період з 2002 року по 2021 рік відшкодовано одноразову допомогу, щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку, витрати на лікування, лікарські засоби та витрати на санаторно-курортне лікування. Також, відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Крім того, позивачем не доведений факт заподіяння йому моральної шкоди. Зазначає, що документи на які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме висновок МСЕК, акт розслідування професійного захворювання, не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння моральної шкоди позивачу. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював з 09.03.1970 року по 30.03.2008 року на ВО «Кривбасруда», на шахті «Саксагань», «Гігант», «Родіна» по різним професіям: електрослюсарем, підземним кріпильником, підземним механіком. 30.03.2008 року він був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України. Працюючи в шкідливих умовах він отримав професійне захворювання: радикулопатія шийна та переково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями, плечолопатковий періатроз, деформуючий артрозліктьових та колінних суглобів, пиловий бронхіт 1 ст. (емфізема легень 1 ст). Згідно Акту № 08/2002 розслідування хронічного професійного захворювання від 25 квітня 2002 року причина професійного захворювання (п.15 Акту) робота впродовж багатьох років в умовах впливу несприятливих виробничих факторів на шахті «Батьківщина» ВО «Кривбасруда». Висновком МСЕК від 20.05.2002 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 13.05.2002 року до 01.06.2003 року, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.05.2003 року. Висновком МСЕК від 20.05.2003 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 01.06.2003 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін. Суд, задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 20.05.2002 року, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 20.05.2002 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 20.05.2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновок МСЕК та Акт розслідування професійного захворювання не можуть бути визнані беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральних страждань, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені документи були розглянуті в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Посилання відповідача на той факт, що ним було виплачено позивачу у період з 2002 року по 2021 рік одноразову допомогу, щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку, витрати на санаторно-курортне лікування та лікарські засоби, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не мають правового значення, адже позовні вимоги стосуються стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, тяжкості наслідків, які настали у позивача, розміру втрати професійної працездатності. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час, у розмірі 60% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль в шийному та попереково-крижовому відділі хребта, з іррадіацією в ліву ногу, біль у колінних та плечових суглобах, позивача турбує кашель, безсоння. Періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групи інвалідності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отримання професійних захворювань, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 100000,00 грн. до 200 000,00 грн. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними. 14 липня 2021 року відповідачем Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області надано до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ. Клопотання представника відповідача мотивоване тим, що в зв`язку з застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій неоднакової судової практики, Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області звернувся зі зверненням до Верховного Суду з проханням проведення аналізу судової статистики та узагальнення судової практики та надання відповідних роз`яснень, у зв`язку з чим справа підлягає зупиненню. Згідно листа Верховного Суду від 21.12.2020 року № 3423/0/2-20, з метою вирішення необхідності розгляду Пленумом Верховного Суду зазначеного у зверненні Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду запланував підготувати відповідний аналіз судової практики, для чого в апеляційні суди буде надіслано відповідні запити. Колегія суддів вважає, що клопотання підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати правовий зв`язок, який виражається у тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати значення для іншої справи. Як вбачається з матеріалів справи зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому правових підстав для задоволення заяви та зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ немає. Крім того, відповідно до статей 55,124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв`язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ (роз`яснення, які містяться в пункті 8 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави та збільшує цей розмірі з 908 грн. до 2000,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Крім того, з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 3000,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (2000,00 грн. х 150%). Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, - задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року змінити, збільшивширозмір моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 з 100 000,00 гривень до 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору з 908 гривень 00 копійок до 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 13 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: