Постанова 4823 № 750/4835/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/4835/21 Головуючий у першій інстанції Супрун О. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/978/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К. секретар: Поклад Д.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: Чернігівська обласна державна адміністрація, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації третя особа: Релігійна організація Релігійна громада Свято-Різдво-Богородицької Парафії Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Припутні, Ічнянського району Чернігівської області розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Супруна О.П. від 11 травня 2021 року, місце постановлення ухвали м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії, третя особа: Релігійна організація Релігійна громада Свято-Різдво-Богородицької Парафії Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Припутні, Ічнянського району Чернігівської області, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади від 05.09.2019 року №507, яким зобов`язано зареєструвати зміни і доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свята Різдва-Богородицької Парафії с.Припутні Ічнянського району Чернігівської області, згідно з яким статут викладається в новій редакції за новою назвою - релігійна організація Релігійна громада Свято-Різдво-Богородицької Парафії Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Припутні Ічнянського району Чернігівської області; визнати незаконною державну реєстрацію змін до установчих документів та до відомостей про юридичну особу (код ЄДРПОУ: 22818959), та скасувати державну реєстрацію змін, проведену державним реєстратором Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації. Позивач просив стягнути солідарно з Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на свою користь понесені ним і документально підтверджені судові витрати. Незаконність розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 05.09.2019 року №507 про реєстрацію у новій редакції Статуту релігійної громади Української Православної Церкви с.Припутні Ічнянського району Чернігівської області та внесення змін до відомостей про юридичну особу позивач обґрунтовував тим, що він та/або інші члени-учасники Загальних Парафіяльних зборів Парафії, склад яких був затверджений 17.02.2019 року, не приймали рішення про зміну назви, зміну місцезнаходження, зміну керівника, а також про зміну підлеглості Парафії Українській Православній Церкві на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, та відповідач, поза волею справжньої релігійної громади, без числа членів Парафіяльних Зборів та не із числа парафіян, без участі настоятеля та всупереч Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, у спосіб, який не передбачений Статутом та всупереч судовому рішенню, 14.09.2020 року здійснив державну реєстрацію змін до статутних документів Релігійної організації. Позивач вважає, що відповідачі втрутились у внутрішню діяльність релігійної організації, безпідставно не врахували рішення загальних Парафіяльних зборів, яке оформлене протоколом від 17.02.2019 року, та яким було висловлено свою вірність Українській Православній Церкві та підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України, і надавши перевагу іншому рішенню загальних зборів релігійної громади, яке відбулось 17.03.2019 року, та яким прийнято змінити конфесійне підпорядкування на УПЦ (Православної Церкви України), порушили положення статей 9,14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 35 Конституції України, Закон України Про свободу совісті та релігійні організації. Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 11.05.2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії. Судом роз`яснено позивачу право звернутись до суду зі своїми вимогами в порядку господарського судочинства. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 11.05.2021 року у даній справі, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги вказують, що висновок оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.05.2021 року про відмову у відкритті провадження у справі є необґрунтованим, при цьому, суд першої інстанції неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, невірно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскарження реєстраційних дій, які зазначені, як предмет позову у даній справі, є основними вимогами. Позивач не заявляв вимоги до релігійної організації з приводу визнання нечинними зборів, чи з приводу оскарження протоколу, або дійсності статуту релігійної організації, оскільки вважає, що дані вимоги, у разі необхідності, можуть бути ним заявлені в порядку іншого провадження. Доводи апеляційної скарги стверджують, що у даній справі позивач посилався на порушення його прав, а також на порушення відповідачами, під час здійснення реєстраційних дій, Закону України Про свободу совісті та релігійні організації. З посиланням на п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19,доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції лише під час розгляду справи по суті і дослідження всіх доказів і аргументів учасників судового провадження мав визначити щодо належності способу захисту прав позивача, надавши відповідну оцінку у рішенні суду. З посиланням на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 року у справі №910/8132/19, ОСОБА_1 зазначає, що вирішення даної категорії спорів, з яким він звернувся до суду першої інстанції, має здійснюватись за нормами ЦПК України, тому ним вірно обрано спосіб захисту своїх прав. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги тих обставин, що вимоги заявленого позову стосувались протиправності дій саме відповідачів, які, у порушення вимог Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, втрутились у внутрішню діяльність релігійної організації, та провели реєстраційні дії всупереч положенням Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, а також всупереч інформації, наданої Релігійною організацією. У відзивах на апеляційну скаргу Чернігівська обласна державна адміністрація та Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції від 11.05.2021 року. В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином сповіщені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Від представника позивача - адвоката Маковія В.В. надійшла заява про розгляд даної справи за відсутності позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Маковія В.В. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно ч.5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Приймаючи до уваги наведене, датою прийняття даної постанови апеляційним судом є 05.10.2021 року. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади від 05.09.2019 року №507, яким зобов`язано зареєструвати зміни і доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свята Різдва-Богородицької Парафії с.Припутні Ічнянського району Чернігівської області, згідно з яким статут викладається в новій редакції за новою назвою - релігійна організація Релігійна громада Свято-Різдво-Богородицької Парафії Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Припутні Ічнянського району Чернігівської області; визнати незаконною державну реєстрацію змін до установчих документів та до відомостей про юридичну особу (код ЄДРПОУ: 22818959), та скасувати державну реєстрацію змін, проведену державним реєстратором Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації. Позивач просив стягнути солідарно з Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на свою користь понесені ним і документально підтверджені судові витрати. Оскаржуваною ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 11.05.2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії. Судом роз`яснено позивачу право звернутись до суду зі своїми вимогами в порядку господарського судочинства. Як вбачається із ухвали суду першої інстанції від 11.05.2021 року, судом було прийнято до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що даний спір відноситься до спорів щодо управління юридичною особою (релігійною організацією), він має розглядатися в порядку господарського судочинства, а не цивільного, у зв`язку з чим у відкритті провадження необхідно відмовити. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.05.2021 року не узгоджуються із обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції від 11.05.2021 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскарження реєстраційних дій, які зазначені, як предмет позову у даній справі, є основними вимогами. Позивач не заявляв вимоги до релігійної організації з приводу визнання нечинними зборів, чи з приводу оскарження протоколу, або дійсності статуту релігійної організації, оскільки вважає, що дані вимоги, у разі необхідності, можуть бути ним заявлені в порядку іншого провадження. З посиланням на п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19, доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції лише під час розгляду справи по суті і дослідження всіх доказів і аргументів учасників судового провадження мав визначити щодо належності способу захисту прав позивача, надавши відповідну оцінку у рішенні суду. З посиланням на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 року у справі №910/8132/19, ОСОБА_1 зазначає, що вирішення даної категорії спорів, з яким він звернувся до суду першої інстанції, має здійснюватись за нормами ЦПК України, тому ним вірно обрано спосіб захисту своїх прав. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги тих обставин, що вимоги заявленого позову стосувались протиправності дій саме відповідачів, які, у порушення вимог Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, втрутились у внутрішню діяльність релігійної організації, та провели реєстраційні дії всупереч положенням Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, а також всупереч інформації, наданої Релігійною організацією. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.05.2021 року, виходячи із наступного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19 дійшла правового висновку щодо юрисдикції спорів релігійних організацій, зміст якого полягає в наступному. Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ, який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (Закон). Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Згідно зі статтею 16 Закону №987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК. Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ ЦПК містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють. Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували. У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК, який згодом, зазнавши змін, був викладений у редакції від 16 серпня 2020 року. Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були. Звертає на себе увагу, що ГПК є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів. Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ. А тому положення Закону № 987-ХІІ є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №805/4505/16-а). Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15). Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода Релігійної організації з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 23 лютого 2019 року №1, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту. Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства. Крім того, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду відповідає також висновок Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 05 травня 2020 року у справі №120/248/19-а, в якому суд зазначив, що, незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Однак, з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов`язана з підробкою протоколу загальних зборів товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу його частки в статутному капіталі товариства. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №826/2778/16 установила, що громадська організація звернулася до суду з позовом про визнання протиправними й скасування записів в Реєстрі громадських об`єднань та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про фізичну особу як керівника громадської організації, а також зобов`язання відповідачів відновити відомості про іншу фізичну особу як керівника громадської організації. З висловлених позивачем мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов`язана з поданням документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує, оскільки в цей період збори громадської організації взагалі не проводилися і жодні рішення про зміни в керівництві організації не приймалися. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятими відповідачами рішеннями про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника. Отже, звернення громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15 оскарження юридичною особою дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) іншої юридичної особи, учасником якої позивач не був, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи. Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18 про оскарження дій державного реєстратора в частині припинення юридичної особи у зв`язку з тим, що рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ухвалено на підставі документів, які надійшли від осіб, які, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані, зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Оскарження дій та рішень реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення засновників щодо припинення юридичної особи, обґрунтоване невиконанням товариством зобов`язань за інвестиційним договором, свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15). Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі №910/13499/19 за позовом Релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції. Відповідно до статті 13 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Згідно зі статтею 7 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду уточнює правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі №916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі №910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі №809/1025/17 та інших, у яких викладена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 2, пункту 3 частини першої статті 20 ГПК, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі №806/3462/14, який був урахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається, - відсутні, оскільки з огляду на приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі №466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20. Доводи апеляційної скарги стверджують, що у даній справі позивач посилався на порушення його прав, а також на порушення відповідачами, під час здійснення реєстраційних дій, Закону України Про свободу совісті та релігійні організації. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 14.05.2021 року, виходячи із наступного. Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір має розглядатись в порядку господарського судочинства, а не цивільного, у зв`язку з чим у відкритті провадження у справі необхідно відмовити. На думку апеляційного суду, даний висновок суду узгоджується із обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини. При цьому, відповідно до вимог ч.5 статті 186 ЦПК України, судом роз`яснено позивачу право звернутись до суду зі своїми вимогами в порядку господарського судочинства. У своїй практиці Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Як зазначено у п.33 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перетяка та Шереметьєв проти України, (Заяви N17160/06 та N35548/06), Страсбург, 21 грудня 2010 року, остаточне 20/06/2011,

33. Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за замістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують обґрунтованості висновку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.05.2021 року про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. За даних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Деснянського районного суду м.Чернігова від 11.05.2021 року - залишенню без змін. Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: