Постанова 4857 № 300/3157/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3157/20 пров. № А/857/6249/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Святецького В. В., суддів - Гудима Л. Я., Ільчишин Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 380/3157/20 (головуючий суддя Шумей М.В., м. Івано-Франківськ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною,- В С Т А Н О В И В : 06 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не внесення відомостей до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи про скасування вимоги №Ф5159-55 від 07.11.2018 зі сплату ЄСВ в сумі 24267,54 грн. Також позивач просив зобов`язати відповідача внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо скасування вимоги №Ф5159-55 від 07.11.2018 з ЄСВ в розмірі 24267,54 грн. Рішенням від 10 березня 2021 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд дійшов помилкових висновків. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що отримавши рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 про скасування вимоги №Ф5159-55 від 07.11.2018 про сплату 24267,54 грн, яке свідчить про відсутність у позивача боргу за даною вимогою, відповідач ухилився від з`ясування обставин щодо встановлення об`єктивних причин відображення в інтегрованих картках платника податків даних щодо неправомірної суми з боргу ЄСВ в розмірі 24267,54 грн. З огляду на викладене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 09.12.1998, згідно до рішення №8 Івано-Франківської кваліфікаційно- дисциплінарної комісії та свідоцтва №288, отримав право на здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності та отримав свідоцтво №288/7411. В 1999 взятий на облік в ДФС, як особа що здійснює незалежну професійну діяльність. Починаючи з 2006 прийнятий на основне місце роботи на постійній основі в КС ,,Івано-Франківська на посаду керуючого юридичним підрозділом з 40 год. робочим тижнем. За основним місцем роботи з 01.01.2017 по травень 2019 позивачу нараховано заробітну плату в сумі 160060,43 грн. Відповідачем винесена вимога про сплату боргу від 07.11.2018 №Ф-5159-55 в сумі 24267,54 грн недоїмки зі сплати ЄСВ. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №300/2578/19 скасована вимога про сплату боргу від 07.11.2018 №Ф-5159-55 щодо суми 24267,54 грн недоїмки зі сплати ЄСВ. Дане рішення суду набрало законної сили відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020. 20.07.2020 позивач звернувся до відповідача з листом, про внесення відповідної інформації про таке рішення до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи та анулювання боргу, на якого отримав від ГУ ДПС в Івано-Франківській області відповідь за №3434/10/09-19-55-33-24 від 12.08.2020 про відмову у задоволенні його звернення. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача по обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами в інтегрованій картці платника неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними. Так, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.71 Податкового кодексу України (далі ПК України) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. Згідно із ст. 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій; від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків; від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; за наслідками податкового контролю; для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку. Відповідно до вимог ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами. Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016р., є нормативно-правовим актом, який визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Відповідно до вказаного Порядку: п.2 розділу І - інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; п.1 розділу ІІ - з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що метою відкриття та ведення органами ДПС особових рахунків за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, є облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету. Суд першої інстанції слушно зауважив, що аналіз наведених положень вказує на те, що облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДПС в ІКП за своєю юридичною природою не є тими діями суб`єкта владних повноважень, які породжують для платників податків будь-які правові наслідки. Отже, саме по собі відображення в інтегрованій картці платника відповідних даних не породжує для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права і обов`язки. Таким чином, аргументованими є висновки суду першої інстанції про те, що дії відповідача по обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами в інтегрованій картці платника неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин. Водночас, колегія суддів визнає, що Законом України ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування запроваджені способи оскарження рішень контролюючих органів - адміністративний та судовий, які повною мірою дають можливість платнику внеску захистити порушене права. Таким чином, в разі прийняття відповідачем відповідного рішення (зокрема, вимоги про сплату боргу) позивач вправі її оскаржити в установленому порядку. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. В справі ,,East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією ,,небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96). Крім того, у пункті 227 рішення у справі ,,Кудла проти Польщі Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією ,,небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі ,,Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі ,,Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157). На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були належні правові та фактичні підстави для висновку про безпідставність позову. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 300/3157/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 12.10.2021.