Постанова 4854 № 420/11251/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/11251/21 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі за позовом громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИЛА: 01.07.2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України у м. Києві №146638 від 20.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 . Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року адміністративний позов громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення повернути позивачеві. Не погоджуючись з таким рішенням, громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, поновити строк звернення до суду та направити справу для продовження розгляду. Доводами апеляційної скарги зазначено, що що позивач, звернувшись до осіб, які брали на себе зобов`язання організувати належне оформлення дозвільних документів для законного проживання на території України позивача, отримав від них інформацію, що сталася помилка (непорозуміння), яка має бути виправлена. При цьому позивачу було підготовлено і вручено адміністративний позов, позовні вимоги за яким є аналогічними дійсному позову. Позивач отримав усну інструкцію здати позовну заяву до суду що і зробив 05.06.2019, про що в Одеському окружному адміністративному суді було заведено адміністративну справу № 420/3386/19. Представник позивача вказує, що на той час у позивача не було підстав не довіряти особам, які брали на себе відповідні зобов`язання, і він вважав, що вони діють сумлінно і добросовісно в його інтересах. Додатковим аргументом на переконання того, що дійсно сталося непорозуміння, представник позивача зазначає те, що посвідка позивача НОМЕР_1 значилася і продовжує значитися в офіційному сервісі на сайті ДМС України як дійсна. Представник позивача наполягає на тому, що довіра позивача до осіб, котрі брали на себе зобов`язання щодо оформлення йому дозвільних документів і переконували у тому, що адміністративний позов буде вирішено швидко, ГУ ДМС у м. Києві, отримавши запит суду, одразу виправить помилку, а факт звернення із адміністративним позовом виключає можливість державних органів видворити позивача сприяли тому, що у позивача було враження правильності його дій. Але головне для цілей даної заяви, представник позивача вважає те, що позивач не зволікав із захистом своїх прав, а звернувся до осіб, котрим на той момент довіряв, а згодом до органів державної влади України в особі адміністративного суду, і мав право розраховувати на те, що його питання буде вирішено відповідно до закону, а тому строку на звернення до суду не порушив. За твердженнями представника позивача, позивач тривалий час був введений в оману стосовно розгляду його справи, сподівався на сумлінність осіб, що нібито надавали йому допомогу, тому вважав, що справа перебуває у провадженні суду. Позивач не був сповіщений про те, що його позовна заява по справі № 420/3386/19 вважається повернутою, а справа не розглядається. Також позивач, хоч і не знає законодавства України, тим не менш був поінформований від своїх земляків-іммігрантів, що факт звернення до суду робить неможливим його видворення за межі України, а проживання його в Україні, за умови, що він залишається документованим національним паспортом країни походження, визнається законним до вирішення судом спору по суті. Разом з тим, позивач продовжував перевіряти дійсність вилученої у нього посвідки на сайті ДМС України, і весь час отримував інформацію, що його посвідка ІН 159157 серед таких, які визнані недійсними, не значиться. Ця обставина давала позивачу підстави вважати, що вилучення ТУ ДМС України в Одеській області посвідки позивача все ж таки було помилковим. Також, як і в адміністративному позові так і в апеляційній скарзі, представник позивача зазначає про те, що позивач весь час починаючи з першого його затримання співробітниками міграційної служби у 2019 році не зволікав та звертався до осіб, яким довіряв щодо вирішення його питання про документування посвідкою. Разом з тим, представник позивача посилається на те, що на веб-порталі «Судова влада України» за формою запиту сторони по справі «Каірбай Асхат» відомості були відсутні. Готуючи відзив на адміністративний позов по справі №522/16035/20 представник відшукав на веб-порталі «Судова влада України» адміністративну справу № 420/3386/19 (прізвище позивача вказане не « ОСОБА_2 », а « ОСОБА_3 », що утруднювало пошук). Саме з цього часу (18.09.2020) позивачу і представнику стало відомо, що адміністративний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду. Представник позивача зазначає, що строк на оскарження рішення про скасування дозволу на імміграцію і посвідки представник і позивач рахували з 17.09.2020, оскільки саме в цей день отримали копію оскаржуваного рішення, тому вважали необхідним заходом провести відповідну перевірку до подачі позову, задля того, що не нашкодити ОСОБА_5 внаслідок неможливості підготувати тактику захисту заздалегідь. Крім того, представник позивача зазначає, що ним двічі були подані до Одеського окружного адміністративного суду адміністративні позови, проте поданий засобом електронного зв`язку у жовтні 2020 року позов не був зареєстрований з технічних причин, а у відкритті провадження за поданим до Одеського окружного адміністративного суду позовом у червні 2021 року відмовлено. Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта не знаходять свого підтвердження. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України у м. Києві №146638 від 20.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 . Ухвалою суду від 06.07.2021 року адміністративний позов залишений без руху, позивачу повідомлено про необхідність усунути, зазначені в ухвалі суду недоліки, у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, вказавши інші підстави для поновлення строку. На виконання ухвали суду від 06.07.2021 року, позивач надав до суду клопотання про поновлення строку звернення з адміністративним позовом. Однак, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року адміністративний позов громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення було повернуто позивачеві. Повертаючи позовну заяву позивача з підстав пропуску строку звернення до суду суд першої інстанції зазначив, що з наведених позивачем обставин та доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що позивач був обізнаним про наявність оскаржуваного рішення ще у 2019 році та причини пропуску строку не є поважними. Крім того суд зазначив, що наведені представником доводи не свідчать про те, що позивач не мав об`єктивної можливості отримати оскаржуване рішення раніше ніж у грудні 2020 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини четвертої статті 5 КАС України. Крім того, пунктами 6, 7 частини п`ятої статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків. Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення з позовом до суду, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов`язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно звернення до суду з позовною заяву у строки встановлені законом. Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Судом встановлено, що позивач оскаржує рішення Головного управління ДМС у м.Києві №146638 від 20.08.2018 року. В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що після прийняття оскаржуваного рішення від 20.08.2018 ГУ ДМС України у м. Києві примірника цього рішення позивачу не надсилало і не вручало. Також, представник позивача вказує, що 23.05.2019 у позивача було вилучено посвідку про постійне проживання працівниками ГУ ДМС України в Одеській області. При цьому представник позивача звертає увагу, що право позивача на перекладача та правову допомогу було грубо порушено працівниками ГУ ДМС України в Одеській області, а копії рішення про скасування дозволу і посвідки Позивачу вони у своєму розпорядженні не мали. Ці обставини встановлено судом у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2021, що залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 по справі № 522/4642/21 Представник позивача вказує, що позивач ознайомився із оскаржуваним рішенням і достеменно дізнався про підстави його прийняття, що викладені у висновку ГУ ДМС України у м. Києві від 20.08.2018 про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Казахстан через представника 10.12.2020 року, коли той у м. Києві ознайомився із матеріалами особової справи у відповідача. Дана обставина підтверджується листом відповідача №8010.6-46849/80.3-20 від 13.11.2020 року з розпискою про ознайомлення адвоката 10.12.2020 року. Разом з тим, представник позивача зазначає, що 18.06.2021 року суддею Одеського окружного адміністративного суду Танцюрою К.О. постановлено ухвалу, якою у відкритті провадження відмовлено. Підставою відмови суд зазначав те, що оскарження висновку ГУ ДМС України у м. Києві є невірним способом захисту, оскільки він є підставою прийняття рішення від 20.08.2018 і сам по собі не впливає на права і обов`язки позивача. Дана ухвала прийнята суддею після направлення заяви про зміну предмету позову 17.06.2021 року, але до фактичного надходження її до суду (що підтверджується накладною кур`єрської служби доставки від 17.06.2021 № 28518, згідно якої заяву здано кур`єру 17.06.2021 року, а отримано судом, з урахуванням вихідних і святкових днів 23.06.2021 року). За твердженням представника позивача, оскаржити рішення ГУ ДМС України у м.Києві від 20.08.2018 року протягом 6-ти місяців з моменту його прийняття позивач змоги не мав, оскільки ГУ ДМС України в м. Києві не вручало і не направляло її копії позивачу. Представник позивача вказує, що після ознайомлення представника з матеріалами справи 10.12.2020 року адміністративний позов подано представником протягом 6-ти місяців 10.06.2021 року, але представник позивача помилково визначив ефективним способом захисту оскаржувати висновок ГУ ДМС України у м. Києві від 20.08.2018 року про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Казахстан та з`ясувавши таку помилковість, представник позивача направив заяву про зміну предмету позову до прийняття судом ухвали про відмову у відкриття провадження, але наступного дня суд, ще не отримавши заяву про зміну предмету позову, виніс ухвалу про відмову у відкриття провадження. Представник позивача вважає, що неналежне виконання посадових обов`язків працівниками ГУ ДМС України в м. Києві щодо не направлення копії оскаржуваного рішення позивачу, невручення цієї копії працівниками ГУ ДМС України в Одеській області після вилучення посвідки, не залучення перекладача і захисника позивачу, а також в подальшому - помилкове визначення предмета оскарження адвокатом - всі ці помилки є помилками осіб, які мають певні обов`язки відповідно до законів України, і неналежне виконання цих обов`язків не може вирішуватися за рахунок позивача. Представник позивача наполягає на тому, що позивач є громадянином іншої держави, не є фахівцем у галузі права а тому мав право розраховувати на належне виконання своїх обов`язків усіма вказаними особами. Тому вважає, що причини пропуску строку для позивача є поважними, і суд має поновити пропущений строк для звернення із адміністративним позовом. Невизнання таких причин поважними буде вкрай несправедливим для позивача, а рішення - непропорційним. Дослідивши матеріали справи та надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів встановила, що відповідно до матеріалів міграційної справи, доданої до адміністративного позову після прийняття оскаржуваного рішення позивач двічі був затриманий співробітниками ГУ ДМС в Одеській області, вперше 23.05.2019 року та вдруге 17.09.2020 року. Відповідно у відношенні позивача складені протоколи про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення. Також, колегія суддів звертає увагу, що представник позивача вказав, що 23.05.2019 року співробітниками ГУ ДМС в Одеській області при затриманні позивача вилучено посвідку ІН159157, у зв`язку із скасуванням дозволу на імміграцію. Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, позивачу 23.05.2019 року також було повідомлено про прийняття рішення №355 про примусове повернення в країну походження, однак не надавши його копії позивачу. Тобто, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач принаймі з 23.05.2019 року достеменно був обізнаний про те, що він перебуває на території України без дійсних документів, проте жодних дій щодо відновлення, на його думку порушених прав, не вчинив. Колегія суддів звертає увагу, що зазначені доводи підтверджені в заяві позивача до поліції про вчинення злочину від 06.01.2021 р.вх.№К-33 в якій громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 повідомляє правоохоронні органи про те, що - надалі мовою оригіналу - « В мае 2019 года меня задержали работники ГМС Украині в Одесской области. Они сообщили, что ГУ ГМС в г.Киеве отменило мое разрешение на иммиграцию. Также по их словам мне отменили и вид на постоянное жительство. Я попросил копию решения об отмене разрешения на иммиграцию и вида на жительство. Мне было отказано, поскольку у работников ГМС в Одесской области отсутсвовала копия данного решения. Они говорили, что я сам должен был ее получить.». (а.с.245-246). Таким чинном, зазначені підстави свідчать про те, що з травня 2019 року позивачу було достеменно відомо про наявність рішення про скасування дозволу на імміграцію. З пояснень позивача викладних в заяві до поліції вбачається, що позивач просив надати йому таке рішення, тобто він розумів, що відносно нього прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, та він зазначає, що йому було роз`яснено про необхідність звернутись до відповідного органу, однак будь-яких дій щодо отримання рішення позивач не здійснив. Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що позивач не усвідомлював наслідків прийнятого у відношення до нього рішення, оскільки, як зазначив представник позивача, після того як позивач був відпущений співробітниками ГУ ДМС в Одеській області, та вбачається з заяви до поліції, позивач одразу звернувся до осіб, які взяли на себе обов`язок оформити позивачу дозвільні документи та відповідно повідомив їх про вилучення посвідки, як такої яка скасована. З зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачу було зрозуміло про наслідки прийнятого у відношення до нього рішення та, в свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивач розуміє російську мову, що не заперечується апелянтом, та на думку судової колегії мав змогу зрозуміти у зв`язку з чим його було затримано. Також, суд встановив, що в подальшому у вересні 2020 року Головне управління ДМС в Одеській області, після повторного затримання позивача, звернулось до суду з адміністративним позовом про його затримання та забезпечення примусового видворення за межі території України. В свою чергу, з рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/16038/20 від 17.09.2020 року вбачається, що позивач приймав участь у розгляді справи з своїм представником, проте навіть з цього часу позивачем недотримано строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, зважаючи на те, що позивач достеменно вже був обізнаний про те, що перебуває на території України без законних підстав, а документи, які надавали йому право перебувати на території України скасовано міграційним органом, при цьому будь-які докази звернення позивача до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській з заявами про отримання оскаржуваного рішеня матеріали справи не містять. Слід зазначити, що поняття "повинна була дізнатись", використане у ст. 122 КАС України слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Таким чинном, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з дня первинного затримання позивача співробітниками міграційної служби особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання інформації про скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання, демонструючи свою необізнаність щодо застосованих до неї заходів звернулась до міграційного органу із заявою про надання їй відповідної інформації та копій рішень. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від міграційного органу відповіді на подану нею заяву, однак такі докази звернення до відповідного органу з травня 2019 року позивач суду не надав. Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Матеріали справи свідчать про те, що позивач розумів наслідки вилучення у нього посвідки на постійне проживання та розумів необхідність звернення до державних органів з метою свого документування на території України, у зв`язку з чим неодноразово звертався з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду. Таким чином, з встановлених обставин колегія суддів вважає доводеним факт про те, що позивач очевидно був обізнаний про прийняте відносно нього рішення з травня 2019 року, також суд встановив, що позивач не був позбавлений можливості оскаржити відповідне рішення протягом встановленого КАС України строку, пред`явивши відповідний позов, в ході розгляду якого він мав би можливість ознайомитися з пов`язаними з прийняттям відповідного рішення документами, заявити клопотання про витребування доказів тощо. Зазначені ж представником позивача обставини в апеляційній скарзі, з якими він пов`язує час пред`явлення ним позову, за жодних умов не можуть бути визнаними такими, які є об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення або пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02). Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», («Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого Королівства», («Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі», («Kreuz v. Poland»), заява №28249/95). У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Отже, відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року в справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 29 рішення від 09 грудня 1994 року в справі «Ruiz Torija v. Spain» («Руїс Торіха проти Іспанії»), заява №18390/91). У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно з ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Відповідно до ч.2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Враховуючи зазначене, позивачем пропущено строки звернення до суду з даним адміністративним позовом, а зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не є поважними. А тому судом першої інстанції вірно адміністративний позов повернуто позивачеві. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець