Постанова 4818 № 642/3474/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «11» жовтня 2021 року м. Харків справа № 642/3474/21 провадження № 22ц/818/4848/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В. Б., за участю секретаря - Колосовської А. Р., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_3 , представниця відповідачки ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поддубна Ю.В., Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року в складі судді Гомади В.А. в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поддубна Юлія Вікторівна, Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, в якому просила визнати договір дарування Ѕ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поддубною Ю.В., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , - недійсним, вирішити питання щодо судових витрат. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, яка мотивована тим, що 29 квітня 2021 року вона звернулася до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи та нотаріус їй повідомила про те, що 01 серпня 2019 року її покійний батько ОСОБА_5 , передав у власність своїй дружині (її мачусі) ОСОБА_3 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 . Вважала, що зазначений договір дарування укладено її покійним батьком у стані психічного розладу, внаслідок якого він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а отже договір дарування є недійсним. Вказала, що є підстави вважати, що даний будинок, що є частиною спадкового майна, може бути відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду. Просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення на Ѕ частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного будинку. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на Ѕ будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного будинку. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановленні ухвали суд першої інстанції не врахував, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідачкою вчиняються дії, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали оскарження ухвали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити, ухвалу судді скасувати. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що в провадженні суду першої інстанції перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поддубна Ю.В., Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, в якому просила визнати договір дарування Ѕ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поддубною Ю.В., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , - недійсним, вирішити питання щодо судових витрат. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року відкрито провадження у справі. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що 29 квітня 2021 року вона звернулася до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи та нотаріус їй повідомила про те, що 01 серпня 2019 року її покійний батько ОСОБА_5 передав у власність своїй дружині (її мачусі) ОСОБА_3 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 . Вважала, що зазначений договір дарування укладено її покійним батьком у стані психічного розладу, внаслідок якого він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а отже договір дарування є недійсним. В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 вважала, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим в майбутньому виконання рішення суду. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Пунктами 1, 2, 10 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпечення позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Як вбачається з роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець. Пунктом 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі, для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, і як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , яка є дочкою померлого, звернулася до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи та дізналася про те, що 01 серпня 2019 року її покійний батько ОСОБА_5 , передав у власність своїй дружині (її мачусі) ОСОБА_3 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 . На думку позивачки, зазначений договір дарування укладено її покійним батьком у стані психічного розладу, внаслідок якого він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а отже договір дарування є недійсним. В суді апеляційної інстанції представниця ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та пояснила, що підстави для забезпечення позову відсутні, оскільки ОСОБА_3 проживає в цьому будинку. Цей будинок є її єдиним житлом. Наміру відчужувати цей будинок у неї немає. Акцентувала увагу на порушення принципу співмірності із заявленими позивачкою вимогами. Представник позивачки заперечував проти апеляційної скарги та пояснив, що намір щодо реалізації спірного будинку може з`явитися у будь який час, тому необхідно забезпечити позов. Проте, доказів реальної загрози або обґрунтованого припущення реалізації спірного майна не навів. Зазначив, що наразі справа перебуває на стадії підготовчого провадження. Позивачка має намір заявляти клопотання про проведення судової експертизи. Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, а також, виходячи з того, що доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог немає, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив і не надав належної оцінки поданим позивачкою доказам, тому дійшов помилкового висновку щодо задоволення заяви про забезпечення позову За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу судді Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В. Б. Яцина Повний текст постанови складено 13 жовтня 2021 року.