Постанова 4818 № 640/13989/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2021 року м. Харків справа № 640/13989/19 провадження №22-ц/790/89/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання - Сабельніка Б.В сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , інші учасники справи: третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова, ухвалене 6 грудня 2019 року у складі судді Якуша Н.В., УСТАНОВИВ: Шістнадцятого липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивований тим, що з 16.05.2009 по 25.01.2011 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син проживає разом з позивачем. ОСОБА_2 не приймає будь - якої участі у вихованні дитини, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, навчання. Відповідач не намагається зустрічатися та спілкуватись з сином, всіляко ухиляється від обов`язку утримувати дитину, не приймає будь - якої участі в забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікуванні сина. Згідно з розрахунком заборгованості державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби в м. Харкові Головного територіального управління юстиції в Харківській області (надалі Київський ВДВС) заборгованість ОСОБА_2 по аліментам на утримання дитини станом на 25.06.2019 складає 118 318 грн, заборгованість по аліментам на утримання позивача станом на 25.06.2019 складає 19318 грн. З подання державного виконавця Київського ВДВС від 27.06.2019 №28377 до Київського районного суду м. Харкова про оголошення у розшук ОСОБА_2 вбачається, що відповідач по справі за місцем реєстрації не мешкає, місце його проживання встановити не можливо. Факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків підтверджується інформацією адміністрації КНП «Міська дитяча поліклініка №13» ХМР, інформацією Управління освіти Адміністрації Київського району ВК ХМР, які містять відомості про те, що усіма питаннями оздоровлення, лікування та навчання малолітнього ОСОБА_4 займається його мати ОСОБА_1 . Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 6 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. ОСОБА_2 попереджений про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, на департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування контроль, покладений контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків. Судове рішення мотивоване тим, що основною підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ОСОБА_1 вважає наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів на її утримання та утримання сина. Зазначене не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки хоча відповідач і має вказану заборгованість, але як свідчать копії квитанцій про перерахунок коштів позивачу, ОСОБА_2 постійно, починаючи з 2012 року, намагався виконувати рішення суду про стягнення з нього аліментів, здійснював перерахунок коштів позивачу за її адресою, яка була зазначена у рішенні суду. З відповіді ДП "Укрпошта" вбачається, що за період з січня 2019 року по травень 2019 року кошти від ОСОБА_2 ОСОБА_1 не отримала, тому вони повернулися до поштового відділення. ОСОБА_2 має можливість утримувати сина, в судовому засіданні висловив бажання підтримувати зв`язок з дитиною і вживати заходів по виконанню батьківських обов`язків. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не врахований судом, оскільки є поверховими, стосується важливого питання, пов`язаного з вихованням дитини, але викладений менше ніж на півтори сторінки. Зазначений висновок містить лише загальні фрази, не розкриває змісту невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, строку такого невиконання та аналізу відповідних причин. При складенні висновку не допитаний та не врахована думка відповідача, не досліджені умови його проживання, не відображена думка дитини тощо. Суд також не врахував у якості беззаперечних доказів ухилення відповідача від участі у житті сина довідки з навчального закладу та медичних установ, бо вони містять загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні дитини і не розкривають всіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини. Позивач не довела суду необхідності позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , а неприязні стосунки між сторонами у справі не свідчать про таку необхідність. ОСОБА_2 має постійне місце роботи, в матеріалах справи відсутні докази того, що він притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї. Копія постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 02.04.2010 по факту повідомлення гр. ОСОБА_1 щодо погрози їй фізичною розправою від її чоловіка ОСОБА_2 , на думку суду, не є доказом, який би свідчив про безумовну необхідність позбавлення батьківських прав відповідача. Оскільки фактичні обставини подій зазначеною постановою встановлені не були, обставини, на які у своїй заяві від 25.03.2010 посилалась заявниця ОСОБА_1 , не стосувалися неправильної поведінки відповідача по відношенню до дитини. Відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, сам відповідач в судовому засіданні висловив бажання приймати участь у вихованні дитини. Роль батька у вихованні дитини є край важливою і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дитини, тому позбавлення батька батьківських прав по відношенню до дитини повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов`язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів. З урахуванням конкретних обставин справи, суд співставляючи інтереси окремої особи, у право якої здійснюється втручання ( ОСОБА_2 ), врахувавши суспільні інтереси та інтереси дитини, зробив висновок, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини ніж зворотнє. При цьому ОСОБА_2 попереджений про необхідність зміни свого ставлення до виховання ОСОБА_4 , на орган опіки та піклування покладений обов`язок по контролю за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків, що буде відповідати забезпеченню «якнайкращих інтересів дитини». В поданій 24 грудня 2019 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту встановлення судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не довів утворення йому перешкод для спілкування з сином, життям сина відповідач не цікавиться, нехтує своїми батьківськими обов`язками. Кошти на утримання сина перераховувались ним лише у 2018-2019 роках, але за неправильною адресою, тому ОСОБА_1 їх не отримувала. З 2012 по 2018 роки кошти на утримання ОСОБА_4 батьком взагалі не перераховувались. Заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів складає 126 458 грн 50 коп. Пояснення всіх свідків викладені зі слів відповідача та його матері, тому не можуть бути враховані. Суд помилково встановив, що не позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. При ухваленні рішення суду не була врахована думка дитини. В оскаржуваному рішенні не вказана третя особа та повна інформація стосовно відповідача. Також суд не врахував висновок органу опіки та піклування відносно доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду - залишити без змін. Посилається на те, що відповідач з сином не спілкується внаслідок неприязних стосунків з ОСОБА_1 та чинення йому перешкод у спілкуванні. ОСОБА_2 та його матір звернулися до Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Несплата аліментів не є підставою для позбавлення батька батьківських прав. ОСОБА_1 жодного разу не зверталася до правоохоронних органів із заявою про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за несплату аліментів. Копіями квитанцій підтверджується сплата ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 двічі на місяць впродовж 2012-2020 років у розмірі 500-515 гривень двічі на місяць. Позивач не довела доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та його винної поведінки відносно сина. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що 16.01.2020 вона звернулася до Київського ВП ГУНП у Харківській області із заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КК України (злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини). ОСОБА_2 не спілкувався з дитиною протягом 10 років тому, що сам того не бажав. Позивач йому перешкод не чинила. Аліменти на утримання дитини він не сплачував у 2012-2018 роках, а позбавлення батьківських прав необхідне для забезпечення нормального розвитку дитини, оскільки особа, яка протягом 10 років не спілкується із сином, не може бути його батьком. ОСОБА_6 , представляючи на підставі ордеру інтереси малолітнього ОСОБА_4 , в інтересах якого діяла ОСОБА_1 , надала суду письмові пояснення до апеляційної скарги. У поясненнях ОСОБА_6 послалася на те, що згідно з висновком експерта № 2020/11/16 від 16.11.2020 ОСОБА_4 вважає своїм батьком вітчима, спілкуватися з ОСОБА_2 не бажає, проти позбавлення останнього батьківських прав не заперечує. Небажання ОСОБА_2 приймати участь у житті сина підтверджується також і тим, що у свідоцтві про народження ОСОБА_4 не вказане громадянство його батька через те, що ОСОБА_2 не надав реєстраційному органу відповідну інформацію. Виключно висловлене бажання спілкуватися з сином без відповідних дій не може свідчити про виконання відповідачем батьківських обов`язків. З часу пред`явлення ОСОБА_1 позову у 2019 році поведінка ОСОБА_2 стосовно сина не змінилася. Знаючи про наявність у нього боргу зі сплати аліментів на користь сина та колишньої дружини, ОСОБА_2 з 2010 по 2013 роки відчужив декілька автомобілів. Надані відповідачем квитанції про перерахування аліментів не підтверджують піклування по сина, оскільки якби ОСОБА_2 з`являвся за викликами державного виконавця то знав би, що ОСОБА_1 змінила місце свого проживання. Суд помилково не врахував висновок органу опіки та піклування, оскільки викладені в ньому обставини відповідають висновку експерта № 2020/11/16 від 16.11.2020. На засідання Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради ОСОБА_2. запрошувався, проте не з`явився. Замість нього прибула його мати ОСОБА_7 . Листом Департаменту служб у справах дітей № 3005/0/202-20 від 26.10.2020 та відповіддю Московського відділу поліції ГУНП у Харківській області № 252а/з/119-67/01 від 23.10.2020 підтверджено, що ОСОБА_2 до 2020 року не звертався зі скаргами на перешкоди з боку ОСОБА_1 у спілкуванні з сином. Показання свідків викладені виключно зі слів відповідача або ОСОБА_7 (його матері). Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове зсідання, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї та наданих учасниками усних та письмових пояснень, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судовим розглядом установлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 травня 2009 року по 25 січня 2011 року (т. 1 а.с. 13). ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син, ОСОБА_4 (т.1 а.с. 7), який після розірвання шлюбу залишився проживати із матір`ю (т.1 а.с. 10). Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова № 3 від 30 березня 2007 року) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Пунктом 15 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У якості доказів винного ухилення ОСОБА_2 від участі у вихованні сина ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 має значний розмір заборгованості зі сплати аліментів, не цікавиться життям сина, не відвідує школу та лікарню, погрожував їй та сім`ї фізичною розправою у нетверезому стані. Департамент служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради у висновку № 572 від 11.09.2019 також зазначала, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Висновок виконавчого комітету про доцільність позбавлення батьківських прав батька відносно малолітнього сина ОСОБА_4 є недостатньо обґрунтованим. У вказаному висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачем щодо врегулювання конфлікту між сторонами, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Зазначені висновки узгоджуються також із позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17 (провадження № 61-17053св19), від 14 травня 2020 року у справі № 420/1753/18 (провадження № 61-22933св19) та від 18 травня 2020 року у справі № 215/5867/17 (провадження № 61-16955св19). Довідки школи та лікарні стосовно того, що участь у вихованні та забезпеченні належного рівня здоров`я ОСОБА_4 приймає лише його мати також не можуть свідчити про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки за наявності неприязних стосунків між сторонами батько міг не з`являтися в зазначені заклади для недопущення конфліктів у присутності дитини. Суд першої інстанції виправдано та відповідно до вимог закону в рішенні від 06.12.2019 попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина. ОСОБА_2 у лютому 2020 року звернувся до Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради із заявою про встановлення йому та його матері способів участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 178-179). Також колегією суддів ураховується, що згідно з наданими копіями квитанцій з січня 2019 року ОСОБА_2 перераховував ОСОБА_1 аліменти (т.1 а.с. 58-71). Сторонами не заперечується, що зазначені кошти направлялись за помилковою адресою, ОСОБА_1 не отримувались. Але спроби сплатити аліменти не можуть вважатися підтвердженням повної відсутності заінтересованості батька в утриманні сина. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Враховуючи, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав та вказує, що не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з ним, апеляційний суду вважає, що позивачем не доведено необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування належно не аргументовано, оскільки засідання комісії з вирішення вказаного питання відбувалося без урахування думки відповідача та його ставлення до вирішення спору. Наданий позивачем висновок експерта (фахівця з питань судової експертизи) № 2020/11/16 від 16.11.2020 не може бути врахований судом у якості беззаперечного доказу необхідності позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, оскільки небажання дитини спілкуватися з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у житті дитини. У поясненнях дитини, викладених експертом, не вказується про вчинення ОСОБА_2 відносно сина фізичного чи психологічного насильства, що призвело до появи відчуття страху в останнього. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до переоцінки апеляційним судом доказів, правильно оцінених судом першої інстанції. Рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до норм матеріального та процесуального права, при повному встановленні всіх обставин справи. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 382 - 384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 6 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 12 жовтня 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук