Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 348/2486/19

Справа № 348/2486/19 Провадження № 22-ц/4808/1009/21 Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я. Суддя-доповідач Василишин Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В. суддів: Пнівчук О.В., Горейко М.Д. секретаря Капущак С.В. за участі представника апелянта адвоката Матвійчука М.З. представника позивача адвоката Куцого О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Надвірнянського районного суду від 13 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Міськевич О.Я. в м. Надвірна, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування записів про право власності, визнання права власності на квартиру та витребування квартири, в с т а н о в и в : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк» про скасування записів про право власності, визнання права власності на квартиру та витребування квартири. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21.12.2005 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №429-22/340, відповідно до якого банк надав йому у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності грошові кошти в сумі 14 850,00 доларів США з погашенням кредиту на умовах та в порядку, передбаченому даним договором, з початковою відсотковою ставкою 12,75 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 20.12.2012 року. Згідно додаткової угоди №1 від 10.02.2010 року процентна ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 14 % річних та новий графік погашення заборгованості. Відповідно до додаткової угоди від 10.11.2010 року встановлено новий графік погашення заборгованості, процентна ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 14,77 % річних та кінцевий термін погашення заборгованості до 22.12.2022 року. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 21.12.2005 року між ним та банком був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т.В., предметом якого є чотирьохкімнатна квартира, загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.05.1993 року та свідоцтва про право власності на спадщину за законом №Д-1489 від 01.09.2003 року. 16.08.2019 року державним реєстратором Цалином А.Б. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) з індексним номером 48265751 про реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк» на підставі повідомлення АТ «Укрсоцбанк» за №1078 від 19.06.2019 року про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору Д-744 від 21.12.2005 року. Внаслідок реєстрації такого рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, АТ «Укрсоцбанк» стало власником вказаної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.09.2019 року №181527608. Позивач зазначив, що державний реєстратор порушив порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за банком, оскільки останній не надав документів, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, є підставою для реєстрації права власності. Також ним не отримано жодного повідомлення АТ «Укрсоцбанку» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, у нього у власності немає іншого житла, окрім даної квартири. З наведених підстав позивач просив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №32842688 від 14.08.2019 року про право власності АТ «Укрсоцбанк» на вищевказану спірну квартиру; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №34311761 від 26.11.2019 року про право власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру; визнати за ним право власності на квартиру та витребувати її з незаконного володіння АТ «Альфа-Банк». Рішенням Надвірнянського районного суду від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №32842688 від 14.08.2019 року про право власності АТ «Укрсоцбанк» на об`єкт нерухомого майна №1895214626240, а саме чотирикімнатну квартиру, загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №34311761 від 26.11.2019 року про право власності АТ «Альфа Банк» на об`єкт нерухомого майна №1895214626240, а саме чотирикімнатну квартиру, загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на чотирикімнатну квартиру, загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1895214626240. В задоволенні позовних вимог в частині витребування квартири на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння АТ «Альфа-Банк» відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись з рішенням суду АТ «Альфа-Банк» подало на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи вимоги скарги, представник АТ «Альфа-Банк» посилався на те, що державним реєстратором при вчиненні реєстраційних дій не було допущено порушень закону, оскільки положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини не поширюються, зважаючи на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотечного майна у власність на підставі іпотечного застереження по своїй суті не являється примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, враховуючи те, що іпотекодавець при підписанні іпотечного договору надав свою згоду на передачу іпотечного майна у власність іпотекодержателя в разі порушення умов основного зобов`язання позичальником. Також представник апелянта у скарзі посилався на те, що вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку» в частині повідомлення боржника та іпотекодавця про виконання порушеного зобов`язання банком були дотримані, оскільки такі повідомлення направлялись на усі відомі кредитору адреси, а саме адресу реєстрації боржника ( АДРЕСА_2 та на адресу знаходження предмету іпотеки ( АДРЕСА_1 ). Крім того в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки з 16.01.2020 року відбулися зміни у матеріально-правовому регулюванні спірних правовідносин у сфері реєстрації прав та їх обтяжень. На відміну від попередньо визначених способів судового захисту порушених прав, діючою редакцією ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено наступні способи судового захисту: скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнання недійсними та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасування державної реєстрації прав. Крім того, у вищевказаному законі зазначено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав, допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. З огляду на викладене, апелянт вважає, що така вимога, як скасування запису про державну реєстрацію права власності, заявлена з 16.01.2020 року без одночасного визнання, зміни чи припинення цим рішенням прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, не відповідає належному способу захисту прав та взагалі відсутня у переліку можливих способів судового захисту. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. При цьому вказує про відсутність у нього іншого житла крім спірної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. У судовому засіданні представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Матвійчук М.З. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник ОСОБА_1 - адвокат Куций О.С. проти задоволення апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира в АДРЕСА_1 (а.с.14, 15 т.1). 21.12.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №429-22/340, згідно якого кредитор надав позичальнику кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності в сумі 14 850,00 доларів США зі сплатою 12,15% річних та кінцевим терміном погашення до 20.12.2012 року (а.с. 6-8 т.1). У той же день в якості забезпечення кредитного договору між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку квартиру, яка складається з чотирьох житлових кімнат, загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 10-12 т.1). Відповідно до положень статті 4 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки. У разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на Предмет іпотеки. Після прийняття рішення про звернення стягнення на Предмет іпотеки, з метою забезпечення його належного господарського виконання згідно з його цільовим призначенням, а також отримання доходів, Предмет іпотеки передається Іпотекодержателю, або третій особі за погодженням між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Договором. Управління Предметом іпотеки відповідно до цього пункту може здійснюватись, зокрема, шляхом його передачі в найм (оренду), лізинг, інше платне користування тощо. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівліпродажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про Іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». 10.02.2010 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, згідно якої процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена в розмірі 14% річних, а строк дії кредитного договору було подовжено до 20.12.2017 року (а.с.9). У зв`язку із укладенням додаткової угоди до договору про надання відновлювальної кредитної лінії цього ж дня укладено і Додатковий договір №1 до іпотечного договору (а.с.13 т.1). Також 10.11.2010 року та 26.09.2014 року були укладені додаткові угоди до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами яких сторони встановили процентну ставку в розмірі 14,77 %, кінцевий термін повернення - 20.12.2022 року, а також змінено порядок та черговість погашення заборгованості (а.с. 98, 100 т.1). Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Надвірнянського районного суду від 17.12.2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 22 4679,85 заборгованості по Договору відновлювальної кредитної лінії № 429-22/340 від 21.12.2005 року, яка виникла станом на 11.08.2015 року (а.с. 101-103 т.1). 19.06.2019 року АТ «Укрсоцбанк» направив ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, яке повернулося на адресу адресанта з відміткою «за закінченням терміну зберігання (а.с.105-110 т.1). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 14.08.2019 року державним реєстратором Цалином А.Б. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на чотирикімнатну квартиру, загальною площею 61,2 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 , за АТ «Укрсоцбанк», реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1895214626240, номер запису про право власності 32842688 (а.с.16-18 т.1). При цьому підставою виникнення права власності зазначено: повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер 1078, виданий 19.06.2019, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; іпотечний договір, серія та номер:Д-744, виданий 21.12.2005, видавник: ПН Вірстюк Т.В. Надвірнянського МНЮ. За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 03.12.2019 року до ЄДР було внесено запис про припинення АТ «Укрсоцбанк», а правонаступником зазначено АТ «Альфа-Банк». Згідно з інформаціїз Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомості вбачається наявність запису про право власності 34311761 на квартиру, чотирикімнатну, загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , внесений державним реєстратором Цалин А.Б. на підставі передавального акту, серія та номер: 10221-102259, виданий 11.10.2019 видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С. Форма власності приватна, власник АТ «Альфа Банк» (а.с.23-25 т.1). За змістом акта обстеження матеріально-побутових умов проживання №2950 від 06 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 постійно разом з дочкою ОСОБА_2 та неповнолітніми внуками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проживають в квартирі в АДРЕСА_1 (а.с. 34 т.1). Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що наданий ОСОБА_5 кредит є споживчим, площа спірної квартири складає 61,2 кв.м, вказане нерухоме майно використовується позивачем як місце постійного проживання і у його власності не знаходиться інше житло. А тому з урахуванням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк» та його правонаступника АТ «Альфа-Банк». З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно з ч.ч.1,3 ст. 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Відповідно до п.4.6 іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівліпродажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про Іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». 07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі Закон № 1304), згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу`та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з п. 4 Закону № 1304 протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження №11-474апп19) викладено висновок, відповідно до якого обмеження, встановлені Законом № 1304, поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304 право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зробив правильний висновок про те, що спірна квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнуто на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності, враховуючи, що кредит є споживчим і наданий в іноземній валюті. Доводи апелянта щодо наявності у позивача іншого житлового майна, крім того що було передано в іпотеку, не заслуговують на увагу. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дійсно наявний запис про те, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 лютого 1997 року належить на праві власності 1/2 частка житлового будинку в м. Ірпінь Київської області (а.с.21 т.1). Разом з тим, відповідно до інформації Ірпінської міської державної нотаріальної контори від 02.09.2021 року №890/01-16, наданої на виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 26.08.2021 року, свідоцтво про право на спадщину на вказане майно було видано ОСОБА_1 , але з іншими даними року народження та іншим реєстраційним номером облікової картки платників податків, ніж у позивача. Згідно з довідкою Ворохтянської селищної ради від 10.09.2021 року №951, ОСОБА_1 , 1963 року народження, з 09.10.2002 року по 29.04.2015 рік був зареєстрований по АДРЕСА_2 , але фактично за даною адресою не проживав. Будь-яких доказів щодо належності вказаного майна на праві приватної власності позивачу відповідачем не надано, відсутні такі і в матеріалах справи. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання у апеляційній скарзі на неналежність обраного позивачем способу захисту. У ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Таким чином, станом на час звернення позивачем до суду із вказаним позовом положеннями ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було передбачено такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав. Окрім того, за змістом наведеної норми ч.2 ст. 26 Закону передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). В спірному випадку, суд ухвалив рішення про скасування запису про державну реєстрацію права за банком, що має наслідком виключення запису про право власності банку на квартиру з одночасним визнанням права позивача на спірну квартиру, як підстава для реєстрації права, що відповідає змісту закону і може бути реалізовано при виконанні рішення суду. Неспроможними є і доводи апеляційної скарги щодо неправильного розподілу судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності підлягав сплаті судовий збір в розмірі 768,40 грн (1921 грн х 0,4 %). Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн. Також ним сплачено судовий збір у розмірі 384,20 грн за подання заяви про забезпечення позову (а.с.1, 42 т.1). Враховуючи задоволення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності та задоволення заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача АТ «Альфа-Банк» 1 152,60 (768,40 +384,20) грн сплаченого судового збору. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За змістом позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. На підтвердження цих вимог ним надано договір про надання правової допомоги від 17.10.2019 року №062, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Куцим О.С., попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат та квитанцію від 09 грудня 2019 року про сплату 2 000,00 грн за надання консультації та складання позовної заяви (а.с.35, 36, 37 т.1). За таких обставин доводи апелянта щодо відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи. Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду в частині порушення банком, як іпотекодержателем, вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання боржнику та іпотекодавцю, якщо він є відмінним від боржника, письмової вимоги про усунення порушень, то колегія суддів зазначає, що ці доводи відповідача, дійсно, знайшли своє підтвердження. З матеріалів справи вбачається, що АТ «Укрсоцбанк» направляло позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Вказане повідомлення направлялось рекомендованим листом (цінний лист з описом) на адресу місця проживання іпотекодавця, зазначеного у договорі іпотеки від 21.12.2005 року та на адресу за місцем знаходження предмета іпотеки. Однак були повернуті з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберігання» (а.с.105-110 т.1). Відповідно до положення п.6.1. іпотечного договору усі повідомлення за цим Договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або врученні особисто за зазначеними адресами сторін. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначала, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. Разом з тим, сам по собі факт додержання іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не є підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки жодним чином не спростовує факту порушення державним реєстратором вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який забороняє примусове стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, на час дії даного закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13.10.2021 року. Суддя-доповідач: Василишин Л.В. Судді: Пнівчук О.В. Горейко М.Д.