Постанова 4876 № 904/4008/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.10.2021 року м. Дніпро Справа № 904/4008/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач), суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021р. (суддя Мельниченко І.Ф., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.06.2021 р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геон Рівер", м. Чернігів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД", м. Дніпро про стягнення заборгованості у сумі 53 562,41 грн. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "Геон Рівер" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 44 100,00 грн., що складають суму заборгованості за договором, про надання поворотної фінансової допомоги (позики) № 211119/1 від 21.11.2019р.; 6 879,60 грн. - пені, 564,86 грн. - річних, 2 017,95 грн. - інфляції грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги (позики) № 211119/1 від 21.11.2019р..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021р. позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОН РІВЕР" 44 100,00 грн. основного боргу; 2 299,70 грн. пені; 564,86 грн. річних, 2 017,95 грн. інфляції грошових коштів, 2 075,90 грн. судового збору, 3 657,98 грн. - витрат на правничу допомогу. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак Відповідач, покладений на нього обов`язок щодо повернення фінансової допомоги у розмірі 44 100,00 грн., у встановлений договором строк, - не виконав, факт порушення Відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи, у зв`язку з чим Відповідач визнаний судом першої інстанції таким, що прострочив виконання свого зобов`язання з повернення фінансової допомоги за договором ГРУ № 211119/1 від 21.11.202019р.. Також, місцевим судом визнано обґрунтованим та документально доведеним розрахунок Позивача 3% річних у сумі 564,86 грн., за період з 03.11.2020р. по 07.04.2021р. та інфляційних втрат у розмірі 2 017,95грн., за період з листопада 2020р. по лютий 2021р., за прострочення виконання зобов`язань з повернення поворотної фінансової допомоги. Відмовляючи Відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач не надав до матеріалів справи достатніх і належних доказів, які б свідчили про існування підстав для зменшення розміру пені, виходячи з обставин винятковості та майнового стану сторін. Також у суду відсутні повноваження зменшувати компенсаційні нарахування.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення 2299,70 грн. пені, 564,86 грн. відсотків річних, 2017,95 грн. інфляційних збитків, 3657,98 грн. витрат на правничу допомогу та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги Позивача про стягнення пені, нарахованої відповідно до п.5.2 договору № 211119/1 від 21.11.2019р., і 3% річних порушив приписи ст. 61 Конституції України і двічі притягнув до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення та неправомірно задовольнив вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу, бо не взяв до уваги вимоги ст.126 ГПК України. Також, апелянт зазначає, що в період дії договору на території України діяв загальнодержавний карантин, що, на його думку, свідчить про необхідність звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за даним договором з підстав наявності форс-мажорних обставин.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової І. Л., Чус О.В.. Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи. Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 у відставку відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021р. визначено для розгляду справи №904/4008/21 колегію суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І. М. (доповідач), судді: Чус О.В., Орєшкіної Е.В.. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.10.2021р., колегією суддів у складі: головуючого судді Кощеєва І. М. (доповідач), суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В., справу №904/4008/21 прийнято до свого провадження.

7. Встановлені судом обставини справи 21.11.2019р. між ТОВ "Геон Рівер"(Позикодавець) та ТОВ "ДВР ЛТД"(Позичальник) укладено Договір ГРУ № 211119/1 про надання поворотної фінансової допомоги (позики) (далі Договір), за умовами якого, у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає грошові кошти у розмірі передбаченому в п.2.1 цього Договору (далі іменується - поворотна фінансова допомога), а Позичальник зобов`язується повернути поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Поворотна фінансова допомога надається на безоплатній (безпроцентній) основі (п. 1.3 Договору). Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 44 100,00 грн. 00 коп. Поворотна фінансова допомога надається Позикодавцем у повному розмірі або частинами. Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю поворотну фінансову допомогу до 31.11.2020р.,включно. (п. 2.1-2.3 Договору). Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на вимогу Позикодавця, але не пізніше строку, визначеного в п.2.3 цього Договору. У випадку якщо Позикодавець бажає достроково повернути грошові кошти, що були перераховані Позичальнику за цим Договором, він зобов`язаний не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до бажаної дати повернення коштів надіслати Позичальнику вимогу про повернення суми поворотної фінансової допомоги. Позичальник зобов`язаний протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від Позикодавця Повернути грошові кошти у порядку, передбаченому цим Договором. (п. 3.1-3.3 Договору). Позичальник зобов`язаний повернути поворотну фінансову допомогу до закінчення строку визначеного в п. 2.3 цього Договору або після отримання письмової вимоги Позикодавця про дострокове повернення. (п. 4.2 Договору). Сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором, відповідно до чинного законодавства України. При порушені Позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги передбаченого п.2.3 та п. 3.3 цього Договору, Позичальник сплачує на вимогу Позикодавця пеню у розмірі 0,1 % від розміру неповернутої суми поворотної фінансової допомоги, за кожний день прострочки до моменту повернення поворотної фінансової допомоги. Сторони несуть повну відповідальність за правильність указаних ними у Договорі реквізитів та зобов`язуються повідомити іншу Сторону про зміни протягом 5 робочих днів, а в разі не повідомлення несе ризики настання пов`язаних із цим несприятливих наслідків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за порушення його умов, яке відбулося під час дії цього Договору (розділ 5 Договору). Цей Договір набуває чинності з моменту надання Позикодавцем суми поворотної фінансової допомоги (її частини) Позичальнику та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Всі зміни та доповнення до цього Договору укладаються в письмовій формі та підписуються обома Сторонами у вигляді додаткової угоди до цього Договору, яка є його невід`ємною частиною. (п. 8.1, 8.3 Договору). Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, Позивач перерахував на поточний рахунок Відповідача 44 100,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8485 від 21.11.2019р.. Відповідно до п. 2.3 Договору, Відповідач зобов`язаний повернути поворотну фінансову допомогу до 31.11.2020р. включно, однак не виконав свого Договірного зобов`язання. Позивач надсилав Відповідачеві претензію від 11.03.2021р., у якій вимагав перерахувати на поточний рахунок Позивача основний борг за діючими договорами між підприємствами. Відповідач, отримавши претензію, вимог заявлених Позивачем не виконав. Неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором і неповернення коштів за вимогою Позивача стало підставою для звернення Позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Звертаючись до суду з позовом Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем умов Договору поворотної фінансової допомоги ГРУ № 211119/1 від 21.11.202019р. та просить суд стягнути з Відповідача суму позики у розмірі 44 100,00 грн., 6 879,60 грн. - пені, 564,86 грн. річних та 2 017,95 грн. - інфляції грошових коштів, що і є причиною цього спору.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Як вбачається із змісту апеляційної скарги, не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення суми пені, 3% річних, інфляційних збитків та витрат на правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 44 100,00 грн. заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, а тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, а також не заперечується учасниками справи, на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача існувала заборгованість в межах договору № 211119/1 про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 21.11.2019р.. При цьому, позивач, посилаючись на порушенням відповідачем строків повернення поворотної фінансової допомоги, враховуючи положення п. 5.2. договору, просив стягнути суму пені в розмірі 6 879,60 грн., за період прострочення з 03.11.2020р. по 07.04.2021р.. Як вже зазначалось, п. 5.2. договору визначено, що при порушені Позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги передбаченого п.2.3 та п. 3.3 цього Договору, Позичальник сплачує на вимогу Позикодавця пеню у розмірі 0,1 % від розміру неповернутої суми поворотної фінансової допомоги, за кожний день прострочки до моменту повернення поворотної фінансової допомоги. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом положень ч.ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встанволено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встанволено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вже зазначалося судом вище, при укладенні договору (п. 5.2.) сторонами було узгоджено застосування штрафних санкцій у вигляді нарахування пені за несвоєчасне повернення поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочки до моменту повернення поворотної фінансової допомоги. Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлена позивачем сума пені не узгоджується з вимогами законодавства щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та перевищує розмір, який дозволений Законом. Тому, здійснивши власний розрахунок пені, Господарський суд Дніпропетровської області, у відповідності до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яким обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, стягнув з відповідача пеню у розмірі 2 299,70 грн. та відмовив у стягненні 4 579,90 грн., як надмірно нарахованої суми пені. Колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого пеня, за період прострочення з 03.11.2020р. по 07.04.2021р., становить 2 299,70 грн. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню, у розмірі 2 299,70 грн. В обгрунтування відмови в задоволені клопотання Відповідача про зменшення суми штрафних санкцій суд першої інстанції вірно зазначив на тому, що Відповідач не спростував доводів Позивача та не довів наявність обставин, які б слугували підставою для його звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання щодо своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги, а доводи Відповідача про його скрутне фінансове становище, є недостатніми для зменшення розміру заявленої неустойки в даному випадку, так як господарська діяльність суб`єктом господарювання ведеться на свій страх і ризик, а скрутне фінансове становище не є виключною обставиною, а є звичайними ризиками фінансово-господарської діяльності підприємства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019р. №910/9765/18. За неналежне виконання умов укладеного договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних, за загальний період прострочення з 03.11.2020р. по 07.04.2021р., у розмірі 564,86 грн. та 2 017,95 грн. інфляційних втрат, за період з листопада 2020р. по лютий 2021р.. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індекса інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 р. у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) дійшла висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови). З огляду на те, що факт прострочення виконання Відповідачем своїх зобов`язань з повернення фінансової допомоги є доведеним, а визначені Позивачем і заявлена до стягнення сума є правильною, оскільки аргументів на спростування цього факту Скаржник не навів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування та стягнення суми, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 2 017,95 грн. та 3 % річних від суми заборгованості, у розмірі 67 178,30 грн. Посилання апелянта у апеляційній скарзі на порушення приписів ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне й теж саме порушення умов Договору судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, оскільки передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів весь весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Щодо доводів скаржника про те, що в період дії вищенаведеного договору на території України діяв загальнодержавний карантин, що свідчить про необхідність звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за даним договором з підстав наявності форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Зміст наведеної норми свідчить про те, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того факту, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань). Згідно з ч.1 ст. 626, ч.1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до п. 7.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по цьому договору, якщо повне або часткове невиконання своїх зобов`язань являється наслідком обставин непереборної сили (землетрусу, пожежі, повені, епідемії), а також некласичних видів форс-мажорних обставин, які можуть мати місце на території України, таких як: непередбачені політичні дії, екологічні катастрофи, воєнні дії, у томі числі бойові(учбові), страйки, національні, та еміграційні хвилювання, рішення органів влади, зміни національного законодавства, злочинні дії третіх осіб по відношенню до Сторін, що виникли після укладення цього Договору. Умовами п.7.2, 7.3 договору сторони погодили, що Сторона, що потрапила під дії форс-мажору, повинна негайно за допомогою будь-яких доступних засобів повідомити про такі обставини іншу Сторону у максимально стислий строк (але не пізніше трьох календарних днів), направивши письмове повідомлення про настання таких обставин. Наявність та строк дії обставин форс-мажору(непереборної сили) має бути належно підтверджено компетентним органом держави. Частиною 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини,що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. При цьому, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким доповнено ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін (виключень/особливостей) щодо підтвердження існування такої обставини. Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20. Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 21.11.2019р., колегія суддів наголошує на тому,що єдиним достатнім підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат. Однак, апеляційний господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду першої інстанції не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання загальнодержавного карантину, встановленого з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, форс-мажорною обставиною, яка б зумовила неможливість виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 21.11.2019р., Також матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин та неможливості виконання у зв`язку з цим своїх зобов`язань. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що відповідачем не доведено наявності безумовних підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОН РІВЕР" пені, 3% річних та інфляційних втрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.. Задовольняючи вимоги позивача щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 4 000,00 грн. суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено неспівмірність заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу. Розглянувши апеляційну скаргу в частині перегляду рішення суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на таке. Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. За змістом наведених законодавчих положень необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів на підтвердження фактичного здійснення таких витрат учасником справи. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом. Визначення договору про надання правової допомоги також міститься в ст.1 вказаного Закону, відповідно до якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України). Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2021р., між ТОВ "ГЕОН РІВЕР" ( Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Північна Фортеця» ( Виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до п. 1 договору, Виконавець надає Замовнику юридичну (правову) допомогу (послуги), пов`язану з питаннями представництва інтересів Замовника в Господарському суді у справах про стягнення заборгованості з його контрагентами. Пунктом 3 договору передбачено право Виконавця на підписання від імені Замовника Виконавець заяв, скарг, клопотань та інших документів правового характеру. Позовна заява та відповідь на відзив від імені ТОВ "ГЕОН РІВЕР" підписані адвокатом Бородою А.В.. Як свідчать матеріали цієї справи, а саме зміст копії ордера серії СВ № 1012534 від 01.04.2021р., останній видано адвокатським об`єднанням: "Адвокатська компанія "Північна фортеця" на надання правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ГЕОН РІВЕР" адвокату Бороді А.В. "в Господарському суді Дніпропетровської області", на підставі договору про надання правової допомоги без номера від 01.03.2021р., що у цьому разі є достатнім для висновку про наявність в адвоката Бороди А. В. повноважень на надання правової допомоги ТОВ "ГЕОН РІВЕР" у Господарському суді Дніпропетровської області та повноважень на підписання, зокрема, позовної заяви та відповіді на відзив на позов від імені позивача - ТОВ "ГЕОН РІВЕР". Вартість юридичних послуг складає 4 000,00 грн., без ПДВ, за кожну окрему відкриту справу в Господарському суді (що включає в тому числі, але не виключно підготовка та подання позовної заяви, інших процесуальних документів, супроводження справи) в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. В інших випадках Замовник додатково сплачує послуги на підставі окремого виставленого рахунку (як то, але не виключно за участь адвоката в судовому засіданні, підготовка та подання адвокатських запитів, "гонорару успіху")(п. 5 Договору). Отже, з п.5 договору вбачається, що Сторони погодили фіксований розмір вартості юридичних послуг, за кожну окрему відкриту справу в Господарському суді. Позивач на обґрунтування своїх витрат на професійну правничу допомогу разом з позовною заявою подав до суду першої інстанції ордер адвоката серія СВ № 1012534 від 01.04.2021р., договір від 01.03.2021р., про надання правової допомоги, рахунок-фактуру № 19/04/21-2Р від 19.04.2021р. за надання правової допомоги по справі № 904/4008/21, на суму 4 000,00 грн., платіжне доручення № 9728 від 11.05.2021р., на суму 4 000,00 грн. оплати за надання правової допомоги по справі №904/4008/21. З рахунку-фактури № 19/04/21-2Р від 19.04.2021р. вбачається, що в ньому визначено, що він виставляється Виконавцем Клієнту за надання правової допомоги по справі № 904/4008/21. В платіжному дорученні № 9728 від 11.05.2021р. в призначенні платежу вказано: оплата за надання правової допомоги по справі №904/4008/21, згідно рахунку № 19/04/21-2Р від 19.04.2021р., без ПДВ. Отже, з поданих позивачем доказів на підтвердження вимог про стягнення з відповідача адвокатських витрат в узгодженій договором сумі 4000,00 грн., позивачем доведено, що послуги, надані адвокатом згідно договору про надання правової допомоги, надавалися саме по даній справі, оскільки вказані документи містять посилання на номер справи. При цьому, Суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014р. у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015р. у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, колегія суддів погоджується з висновкому суду першої інстанції, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача в розмірі 4000,00 грн.. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені ст. 276 ГПК України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВР ЛТД" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021р. у справі № 904/4008/21 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя І.М. Кощеєв Суддя О.В. Чус Суддя Е.В. Орєшкіна