Постанова 4873 № 910/5656/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" жовтня 2021 р. Справа№ 910/5656/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Ходаківської І.П. Демидової А.М. без виклику представників сторін розглядаючи апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року у справ №910/5656/21 (суддя Ломаки В.С.) а позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) до Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про стягнення 81 014,42 грн., ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 81 014,42 грн. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем пункту 5.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 21.11.2019 року № 20984091165, в частині відшкодування витрат балансоутримувача, пов`язаних із утриманням орендованого майна, у зв`язку з чим за відповідачем перед позивачем утворилась заборгованість. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року у справі №910/5656/21 та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема Так, скаржник вказав, що заборгованість відповідача у розмірі 81014,42 грн, не є прибутком адміністрації, а є її прямими витратами, які понесені адміністрацією у зв`язку із утриманням державного нерухомого майна, що перебуває в оренді та користуванні відповідача. Крім того, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.01.2020 року по 10.12.2020 року. Також, за твердження скаржника, так як договір оренди підписаний зі сторони відповідача без заперечень, що свідчить про згоду відповідача з умовами договору оренди, зокрема п. 5.10 договору оренди, то відповідач зобов`язаний здійснювати відшкодування витрат адміністрації, які остання понесла у зв`язку із використанням відповідачем орендованих приміщень. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2021 року для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді Демидова А.Д., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження у справі №910/5656/21 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року у справі №910/5656/21 своєю ухвалою від 26.07.2021 року. 18.08.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили остаточного судового рішення у справі №910/6138/20, яке, зокрема, мотивоване тим, що винесене рішення про спонукання укласти договір у справі №910/6138/20 буде свідчити про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог у справі №910/5656/21, а тому зупинення провадження у даному спорі призведе до належного захисту прав та інтересів Державного підприємства. 09.08.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції без змін. Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що на момент вирішення спору в справі №910/5656/21 судового рішення у справі №910/6139/20, зокрема, про задоволення вимог позивача щодо спонукання відповідачем укласти відповідний договір про відшкодування витрат балансоутримувача (за2020 рік), яке набрало законної сили не постановлено. Таким чином, представник відповідача наголосив, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.01.2020 року по 10.12.2020 року, а також документів, які свідчать про обґрунтованість та дійсний розмір такої заборгованості, оскільки договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна сторонами у справі ні в добровільному порядку, ні в судовому порядку укладено не було, тоді як тарифи на послуги з утримання майна не підлягають державному регулюванню та повинні зазначатися у відповідному договорі, а взаєморозрахунки між сторонами за відповідні послуги проводяться на договірних засадах, з урахуванням встановленого законом принципу свободи договору. 16.10.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили остаточного судового рішення у справі №910/6138/20(повторне/доповнене), яке, зокрема, мотивоване тим, що 29.09.2021 року Господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі №910/6138/20, яким вирішено визнати укладеним між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) та до Державною службою морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна в редакції, наведеній позивачем. Отже, за твердженням скаржника рішення у справі №910/6138/20 має преюдиційне значення для подальшого повного та об`єктивного розгляду даної справи №910/5656/21, адже правовідносини у обох справах стосуються питання здійснення відшкодування відповідачем витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна (у справі №9101/6138/20 предметом спору є спонукання до укладання відповідного договору, а у справі №910/5656/21 - стягнення фактичної заборгованості). Колегія суддів розглянувши дане клопотання дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне. Так, лише саме по собі зазначення про пов`язаність справи зі справою, що розглядається іншим судом, не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України. Зі змісту наведеного припису вбачається, що визначальним для зупинення провадження є саме неможливість розгляду даної справи, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі. Крім того, апеляційний господарський суд має право та зобов`язаний надати правову оцінку наданим учасниками судового процесу письмовим доказам та самостійно встановити факт на яких ґрунтується позовні вимоги, незалежно від розгляду позовів у провадженні інших судів. Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Таким чином, колегія суддів зазначає, що в даному випадку суд має можливість самостійно встановити при розгляді апеляційної скарги у справі №910/5656/21 всі обставини за наявними в матеріалах справи доказами, вирішення спору у справі №910/6138/20 враховуючи обраний позивачем спосіб захисту не має вирішального значення для розгляду справи №910/5656/21, оскільки, на час винесення оскаржуваного рішення, рішення по справі №910/6138/20 про спонукання до укладення спірного договору не було ухвалене, при цьому в суді першої інстанції клопотання про зупинення не було заявлене, а в апеляційній інстанції скаржник не довів неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, а тому відсутні підстави для зупинення апеляційного провадження у справі №910/5656/21. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в разі встановлення в іншій справі (№910/6138/21) обставин, які можуть бути визнані нововиявленими - скаржник не позбавлений можливості захистити свої права та інтереси шляхом подачі відповідної заяви. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.11.2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) та Державною службою морського та річкового транспорту України (орендар) було укладено договір оренди № 20984091165 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно (ДК 021:2015-70220000-9 "Послуги з надання в оренду чи лізингу нежитлової нерухомості"), а саме: нежитлові приміщення в будівлі корпусу № 601, інв. № 1140, загальною площею 59,10 м2 за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, буд. 11, що обліковується на балансі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з актом оцінки нерухомого майна балансоутримувача від 22.08.2019 року та становить 215 325,55 грн. Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання. Відповідно до п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення бюджетної установи (розміщення Державної служби морського та річкового транспорту України). Згідно п. 1.3 договору стан та вартість майна на момент укладення договору визначається згідно з актом оцінки нерухомого майна балансоутримувача від 22.08.2019 року, що підтверджує можливість використання об`єкту до мети, яка зазначена у заяві орендаря. За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. 21.11.2019 року між сторонами договору було підписано відповідний акт приймання-передавання вищенаведеного нерухомого майна в оренду відповідачу. Згідно п. 5.9 договору орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання Договору повернути балансоутримувачу об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкту оренди з вини орендаря. Відповідно до п. 5.10 договору орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно п.п. 10.1, 10.2 договору останній укладено терміном на 1 (один) рік, який діє з моменту підписання його сторонами, а також передбачено умови пролонгації означеної угоди. Відповідно до п. 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Як правильно встановлено судом першої інстанції, 10.12.2020 року між сторонами договору було підписано акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, що належить до державної власності за адресою: м. Южне, вул. Берегова, 11, за яким орендоване відповідачем нерухоме майно було повернуто балансоутримувачу. У наведеному акті сторони також підтвердили відсутність у них жодних претензій щодо складу та стану цього майна. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 6 цієї ст. Кодексу встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на час укладення Договору оренди від 21.11.2019 року № 20984091165) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно з частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на час укладення Договору оренди від 21.11.2019 року № 20984091165) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідно до ч. 2 цієї ст. Закону передбачено, що Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Положеннями пункту 3 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, встановлено, що до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов`язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно. Так, за твердженням позивача балансоутримувач протягом строку дії договору оренди забезпечував утримання будівлі з прибудинковою територією, в якій знаходилося орендоване відповідачем майно, здійснював обслуговування цієї будівлі, а також створював необхідні умови для здійснення орендарем господарської діяльності відповідно до вимог чинного законодавства. Разом із тим, наказом начальника Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 02.12.2019 року № 345-ОД/27 "Про затвердження вільних цін (тарифів) на послуги ПФ ДП «АМПУ» (адміністрації морського порту Південний) на 2020 рік", з урахуванням додатку № 3 до нього, встановлено вартість утримання 1 м2 адміністративно-побутового корпусу 601 (інв. № 1140) та прибудинкової території (для орендованих приміщень) у розмірі 100,89 грн на місяць. Зважаючи на те, що відповідач, враховуючи площу орендованого ним приміщення, був зобов`язаний щомісячно сплачувати балансоутримувачу 5 962,60 грн (без ПДВ), у день повернення Державною службою морського та річкового транспорту України нерухомого майна з оренди позивач виставив орендарю рахунок на оплату від 10.12.2020 року № 263 на суму 81 014,42 грн, який разом з відповідним актом здавання-приймання послуг був направлений на адресу відповідача. Відповідач в свою чергу суму нарахованої плати не сплатив. Претензія позивача від 10.02.2021 року № 442/27-01-05 була залишена орендарем без задоволення. Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог п. п. 5.10 договору між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) (балансоутримувач) та Державною службою морського та річкового транспорту України (користувач) укладено договір про відшкодування витрат за надані послуги № 151-П-ПВФ-19. Означений договір, з урахуванням ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, діяв з 21.11.2019 року до 31.12.2019 року, що не заперечується скаржником. Листом від 21.01.2020 року вих. № 105/07/14-20 відповідачем повідомлено позивачу реквізити для укладення нового договору на 2020 рік, а також доведено до відома граничні суми витрат на комунальні послуги на 2020 рік. Листом від 10.02.2020 року вих. № 501/27-02-04/Вих/27 позивачем на адресу відповідача направлено 2 примірника (підписаних зі сторони Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України") договору на відшкодування витрат за надані послуги на 2020 рік. Листом від 13.02.2020 року вих № 911/07/15-20 Державна служба морського та річкового транспорту України просила у позивача додатково надати перелік послуг, що входять до складу утримання орендованого державного майна, плата за які становить 6 962,60 грн без ПДВ в місяць. Також, звернено увагу на те, що листом від 21.01.2020 року № 105/07/14-20, Морською адміністрацією було надіслано орієнтовні граничні суми витрат на відшкодування комунальних послуг та утримання приміщення, які затверджено кошторисом Морської адміністрації на 2020 рік. Позивач у відповідь листом від 04.03.2020 року вих. № 789/27-02-03/Вих/27 повідомив, що відшкодування витрат за надані послуги, які надаються Адміністрацією, відбуваються за відповідними тарифами (тарифи наведені у зазначеному листі), а також зазначив, що зменшення витрат на відшкодування наданих послуг може здійснюватися за рахунок: зменшення площ орендованих приміщень; зменшення кількості працівників, що знаходяться в орендованих приміщеннях, зменшення кількості електропобутових приладів, оргтехніки, тощо. Також, просив підписати договір в найкоротший термін. Як вбачається з матеріалів справи, на день звернення позивача із даною позовною заявою до суду першої інстанції, відповідач не повернув підписаний зі свого боку примірник договору про відшкодування витрат за надані послуги (за 2020 рік). Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, фактично між сторонами у даній справі договору про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, який би охоплював період, зокрема, з 01.01.2020 року по 10.12.2020 року, у добровільному порядку не укладено, оскільки не було досягнуто згоди щодо істотних умов (вартості зазначених витрат). Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору. Частиною 3 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено обов`язкове укладання договору для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладання договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Згідно ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Судом першої інстанції було враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 року (суддя Мудрий С.М.) відкрито провадження у справі № 910/6139/20 за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) до Державної служби морського та річкового транспорту України про спонукання укласти договір, а саме договір про відшкодування витрат за надані послуги в редакції, наданій позивачем. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2020 року в справі № 910/6139/20 в задоволенні позовних вимог Адміністрації морських портів відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 року в справі № 910/6139/20 рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2020 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постановою Верховного Суду від 02.06.2021 року в справі № 910/6139/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 року в даній справі скасовано, справу № 910/6139/20 направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції. Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент прийняття оскаржуваного рішення в справі № 910/5656/21 судового рішення у справі № 910/6139/20, зокрема, про задоволення вимог позивача щодо спонукання відповідача укласти відповідний договір про відшкодування витрат балансоутримувача (за 2020 рік), яке набрало законно сили, судом не постановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18). 17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц. Матеріали справи на час винесення оскаржуваного рішення не містили належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.01.2020 року по 10.12.2020 року, а також документів, які свідчать про обґрунтованість та дійсний розмір такої заборгованості, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна сторонами у справі ні в добровільному, ні в судовому порядку укладено не було, тоді як тарифи на послуги з утримання майна не підлягають державному регулюванню та повинні зазначатися у відповідному договорі, а взаєморозрахунки між сторонами за зазначені послуги проводяться на договірних засадах, з урахуванням встановленого законом принципу свободи договору. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.01.2020 року по 10.12.2020 року. Щодо твердження скаржника, що договір оренди підписаний зі сторони відповідача без заперечень, що свідчить про згоду відповідача з умовами договору оренди, зокрема п. 5.10 договору оренди, то відповідач зобов`язаний здійснювати відшкодування витрат адміністрації, які остання понесла у зв`язку із використанням відповідачем орендованих приміщень, колегія суддів відзначає наступне. Так, пункт 5.10 договору оренди, не містить конкретних умов, розміру, строків та порядку сплати орендарем витрат, пов`язаних з утриманням орендованого майна, а лише декларативно встановлює такий обов`язок відповідача. Водночас, даний пункт встановлює необхідність укладення орендарем протягом 15 робочих днів після підписання цього договору з балансоутримувачем орендованого майна відповідного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, в якому, на переконання суду, і встановлюються істотні умови виконання відповідачем такого зобов`язання, зокрема, порядок, строки та періодичність відшкодування витрат балансоутримувача, порядок визначення чи конкретний розмір таких витрат, а також відповідальність за невиконання означених зобов`язань орендаря. Посилання позивача на те, що вартість послуг з утримання 1 м2 адміністративно-побутового корпусу 601 (інв. № 1140) та прибудинкової території (для орендованих приміщень) затверджена наказом начальника адміністрації морського порту Південний від 02.12.2019 року № 345-ОД/27 та є однаковою для всіх суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у межах акваторії морського порту Південний та орендують державне нерухоме майно, що обліковується на балансі Адміністрації, правомірного не були взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки, такі послання не свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Крім того, колегія суддів відзначає, що означений наказ є локальним актом позивача та не може в односторонньому порядку встановлювати обов`язки для інших суб`єктів господарювання, зокрема, відповідача, без надання останнім відповідного погодження. Твердження скаржника, що заборгованість відповідача у розмірі 81014,42 грн, не є прибутком адміністрації, а є її прямими витратами, які понесені адміністрацією у зв`язку із утриманням державного нерухомого майна, що перебуває в оренді та користуванні відповідача, не спростовує висновків суду. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до п. 9.4 договору, у разі не укладення орендарем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання об`єкту оренди та надання комунальних послуг орендарю, орендодавець (третя особа у справі) має право вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків. З огляду на викладене та враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції у відповідності до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно є законним та обґрунтованим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень скаржник суду не надав. Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому, колегія суддів відзначає, що скаржник не позбавлений права звернутися до суду про перегляд оскаржуваного рішення за нововиявленими обставинами в разі задоволення позовних вимог у справі №910/6138/20 та встановлення обставин, що відповідають вимогам нововиявлених. Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації морського порту Південний) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року у справі № 910/5656/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 року у справі №910/5656/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5656/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді І.П. Ходаківська А.М. Демидова