Постанова 4804 № 266/2782/18

22-ц/804/2030/21 266/2782/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „ 28 вересня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 266/2782/18 Номер провадження 22-ц/804/2030/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Биліни Т.І., Пономарьової О.М . за участю секретаря: Лазаренко Д.Т. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа Територіальний сервісний центр 1443 Регіонального сервісного центру Міністерства Внутрішніх справ України в Донецькій області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 червня 2021 року головуючого судді Кияна Д.В. зі складанням повного тексту судового рішення 02 червня 2021 року по цивільній справі про визнання угоди недійсною та витребування майна з чужого незаконного володіння,- В С Т А Н О В И В : У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов мотивовано ти, що він придбав автомобіль Toyota Camry, 2007 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу №3508 від 25 грудня 2007 року, номер кузова НОМЕР_1 , який постановлено на облік у ВРЕР №3 м. Донецька УДАІ ГУМВС в Донецькій області 16 травня 2008 року та видано номерний знак НОМЕР_2 . Невстановлені особи в ніч з 11 серпня 2014 року на 12 серпня 2014 року, перебуваючи на території Будьонівського району м. Донецька, діючи єдиним умислом, незаконно заволоділи транспортними засобами, що належать членам однієї родини, зокрема й Toyota Camry, 2007 року випуску, що належить позивачу. За цим фактом 03 лютого 2016 року СВ Покровського ВП ГУНП в Донецькій області порушено кримінальне провадження №12016050290000030 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, в якому позивача визнано потерпілим. На запит до начальника ТСЦ 1443 РСЦ МВС від 01 лютого 2017 року встановлено неодноразова перереєстрація вказаного автомобіля. Крім того, судово-почеркознавча експертиза підтверджує, що в заяві про втрату свідоцтва про реєстрацію від імені позивача написи вчинені не ним. Просив визнати договір купівлі-продажу від 12 жовтня 2015 року (довідка рахунок серія ААЕ №093854) автомобіля марки Toyota Camry, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 , недійсним та витребувати вказаний автомобіль, належний на праві власності позивачу з чужого незаконного володіння набувача ОСОБА_2 . Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано із володіння ОСОБА_2 автомобіль марки Toyota Camry, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та зобов`язано ОСОБА_2 передати цей автомобіль ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 352,40 грн. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав доведеними, невідповідність висновків суду обставинам справи, безпідставність та незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначено, що позов мотивований тим, що не встановленні особи з 11 серпня 2014 року по 12 серпня 2014 року незаконно заволоділи транспортним засобом «Тоуоіа Camry », що належить позивачу. Однак, позивач звернувся до поліції лише 03 лютого 2016 року пояснюючи, що він не мав можливості виїхати на підконтрольну територію. Тобто, позивач починаючи з 2014 року ніяких дій щодо розшуку майна не вчиняв до 03 лютого 2016 року. Вважає,що такі пояснення позивача є не правдивими, оскільки на момент вищевказаних подій існував Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. 03 лютого 2016 року СВ Покровського ВП ГУНП в Донецькій області порушено кримінальне провадження № 12016050290000030 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.286 КК України, досудове розслідування не закінчено, протягом 5 років слідство не може встановити осіб які нібито викрали вищевказаний автомобіль, та чи мало місце скоєння кримінального правопорушення. Вказаний транспортний засіб та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було на підставі ухвали слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2018 року у справі № 235/771/17 повернуто йому як власнику. Зауважує, що нерухомість права власності гарантується статтею 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України. Суд першої інстанції при ухваленні рішення про витребування автомобіля керувався лише тим, що факт вибуття спірного автомобіля з володіння позивача підтверджується відкритим кримінальним провадженням від 03 лютого 2016 року, але кримінальне провадження не закрито та в ньому не має жодних доказів, що вищевказаний автомобіль було викрадено у позивача. Перереєстрація автомобіля була вчинена поза межами тимчасово окупованої території, однак Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей передбачає можливість проїзду тільки при наданні документів, які підтверджують право власності, а тому спірний транспортний засіб міг перетинути лінію розмежування тільки при наявності власника автомобіля ОСОБА_1 . Все це дає підставу стверджувати, що оскаржуване рішення суду про витребування з його володіння автомобіля марки «Тоуоіа Camry », 2007 року випуску та передачі цього автомобіля позивачу є безпідставним, не підтвердженим будь-якими доказами та протиріччіть вимогам Закону. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги. У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Рєзнік В.В. зазначив,що при ухваленні судом першої інстанції рішення, були прийняті до уваги факти того,що автомобіль, який є предметом позову, влітку 2014 року у місті Донецьку вибув з володіння позивача всупереч його волі разом з іншими авто, що належали членам його родини. Як тільки позивач повернувся додому з території АР Крим він одразу ж звернувся до органу Національної поліції із відповідною заявою. За цим фактом 03 лютого 2016 року СВ Покровського ВП ГУНП в Донецькій області порушено кримінальне провадження № 12016050290000030 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, в якому позивача визнано потерпілим, розслідування у рамках якого триває по сьогоднішній день. Особами, що незаконним чином заволоділи автомобілем у вересні 2015 року, авто було продано ОСОБА_4 у центрі ДАІ 1405 у місті Покровську. Правочин було здійснено по тій причині, що особи, які вилучили автомобіль, за підробленою заявою від імені позивача отримали дублікат технічного паспорту на автомобіль. Факт того, що заяву про необхідність видачі дублікату технічного паспорту було складено та підписано не позивачем, а третіми особами підтверджується висновком № 787 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12016050290000030 від 03 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України складеного експертом Донецького НДІСЕ Міністерства юстиції України 01 червня 2017 року. 13 жовтня 2015 року автомобіль перейшов у розпорядження відповідача. На момент винесення судом першої інстанції рішення, кримінальне провадження за №12016050290000030 від 03 лютого 2016 року все ще не було завершеним. Розслідування у його рамках триває по сьогоднішній день. У рамках цього провадження вже однозначно було вирішено питання про те, що авто дійсно вибуло з володіння позивача незаконним шляхом та проти його волі і даний факт підтверджується у першу чергу висновком почеркознавчої експертизи. При цьому провадження не є завершеним з тих підстав, що осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України все ще не було встановлено. Слідство ускладнюється тим, що безпосереднє заволодіння автомобілем відбувалося у місті Донецьку, тобто на території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Фактично, винні особи можуть переховуватися на цій території. Також, влітку 2014 року у місті Донецьку з володіння позивача всупереч його волі разом зі спірним авто, вибули також інші автомобілі. Зокрема, стосовно вилучення автомобіля дружини позивача було відкрито окреме кримінальне провадження № 12016050770002113 від 09 червня 2016 року, яке також на сьогоднішній день не є завершеним по причині не встановлення винних осіб. Автомобіль аналогічним чином було відчужено третім особам. Дружиною позивача було подано віндикаційний позов до добросовісного набувача - ОСОБА_5 Дзержинським міським судом Донецької області у рамках справи № 225/2578/17 від 21 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_6 були задоволені та авто повернуто з чужого володіння. Відповідач зазначав у суді першої інстанції , та зазначає і в апеляційні скарзі, що той факт, що позивач звернувся до поліції не одразу ж після втрати майна, а тільки у 2016 році , та при цьому з огляду на те, що автомобіль перетнув лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області, це може означати, що позивач самостійно вивіз авто ,а втрата ним технічного паспорту є неправдивою обставиною. При цьому відповідач необґрунтовано посилається на Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, оскільки вказані події відбувались з серпня 2014 року по лютий 2015 року. Тобто, авто могло бути вивезено третіми особами на підконтрольну територію України ще у той час, коли вказаний порядок не існував, як і в принципі порядок перетину лінії розмежування не був належним чином нормативно врегульований. При цьому дане твердження відповідача не ґрунтується на доказах та будь-яких фактичних даних, а є тільки припущенням. Відповідач зазначає, що факт незаконного вибуття автомобіля з володіння позивача підтверджується тільки відкритим кримінальним провадженням, у якому до того ж відсутні будь-які докази, що авто було викрадено. Однак, по суті дане твердження не є правильним з огляду на те, що даний факт підтверджується рядом інших об`єктивних даних, що у тому числі були здобуті у рамках кримінального провадження. В першу чергу дана обставина підтверджується висновком почеркознавчої експертизи. Даний висновок підтверджує, що майно було передано третім особам без присутності та без згоди позивача. Апелянт не зазначає, які конкретно норми чинного законодавства судом першої інстанції було застосовано неправильно та не надає будь-яких належних доказів, що підтверджували б його заперечення проти позовних вимог. Надав суду письмові пояснення ,просив апеляційну скаргу залишити без задоволення,рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судової влади « Донецького апеляційного суду (м.Маріуполь) ( т. 2 а.с.230). У судове засідання апеляційного суду представник Територіального сервісного центру 1443 Регіонального сервісного центру Міністерства Внутрішніх справ України в Донецькій області не з`явився, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с 234). Електронною поштою надіслали заяву про можливість розгляду справи за відсутності представника (т.2.а.с.242). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Непорушність права власності гарантується ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України . Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Таким чином, ЦК України розрізняє такі засоби захисту права як визнання правочину недійсним з одночасним поверненням майна та витребування майна з чужого незаконного володіння. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу № 3508 від 26 грудня 2007 року ТОВ «Автогалс» зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 транспортний засіб Toyota Camry SD COMFORT 2,4 M/T (R1), 202, а ОСОБА_1 зобов`язується прийняти автомобіль та оплатити його за ціною 183 300 грн. Відповідно до видаткової накладної №А-00014622 від 28 грудня 2007 року ОСОБА_1 сплатив 183 300 грн. ТОВ «Автогалс» та отримав Toyota Camry 2,4 L 5M/T JTNBE40KX03145544 (R1). Згідно з витягом з кримінального провадження №12016050290000030 від 03 лютого 2016 року, де заявник ОСОБА_7 , правова кваліфікація ч. 3 ст. 289 КК України, фабула невстановлені особи в ніч з 11 серпня 2014 року на 12 серпня 2014 року, перебуваючи на території Будьонівського району м. Донецька, діючи єдиним умислом, незаконно заволоділи транспортними засобами, що належать членам однієї родини : 1.ГАЗ моделі 330202 14 СПГ 2006 р.в., д.н. НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. БАЗ Т 713.22 д.н. НОМЕР_5 , 2013 р.в., що належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і що знаходився у дворі будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; 3. Toyota LAND CRUISER 3.0 д.н. НОМЕР_6 , 2011 р.в., що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 і що знаходився за цією адресою. 4. Toyota Camry 2007 р.в., р.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 і знаходився за вищевказаною адресою. Відповідно до довіреності від 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 бути представником з питань розшуку належного йому рухомого майна, зокрема й Toyota Camry JTNBE40KX03145544, д.н. НОМЕР_2 . Згідно з відповіддю Територіального сервісного центру № 1443 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області № 31/5-1443-183 від 01 лютого 2017 року з автомобілем Toyota Camry JTNBE40KX03145544, згідно бази даних НАІС (РПС) ДДАІ було проведено такі реєстраційні дії: - 04 січня 2008 року (ЦНППВАЗ-3 м. Донецьк), реєстраційна операція 210 (видача тимчасового реєстраційного талону у зв`язку з уточненням реєстраційних даних), видано тимчасовий реєстраційний талон ДАН-283597, власник ОСОБА_1 та номерні знаки НОМЕР_2 ; - 16 червня 2008 року (ЦНППВАЗ-3 м. Донецьк) реєстраційна операція 40 (реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації), видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , власник ОСОБА_1 ; - 16 травня 2015 року (ЦЕНТР ДАІ 1413), реєстраційна операція 440 (перереєстрація при видачі дублікату свідоцтва про реєстрацію), видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_8 , власник ОСОБА_1 , та помилково оператором комп`ютерного набору ОСОБА_10 було присвоєно номерні знаки НОМЕР_9 ; - ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЦЕНТР ДАІ 1413), реєстраційна операція 440 (перереєстрація при видачі дублікату свідоцтва про реєстрацію), видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 , власник ОСОБА_1 , та помилково оператором комп`ютерного набору ОСОБА_10 було присвоєно номерні знаки НОМЕР_11 ; - ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЦЕНТР ДАІ 1413), реєстраційна операція 440( перереєстрація при видачі дублікату свідоцтва про реєстрацію), видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 , та видано номерні знаки НОМЕР_2 , які належали власнику раніше; - 22 вересня 2015 року (ЦЕНТР ДАІ 1405 м. Маріуполь 1), реєстраційна операція 309 (перереєстрація ТЗ на нового власника за довідкою рахунок), видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_12 на ОСОБА_4 та видано номерні знаки НОМЕР_13 ; - 01 жовтня 2015 року (ЦЕНТР ДАІ 1405 м. Маріуполь 1) реєстраційна операція 530 (зняття з обліку для реалізації), видано номерні знаки для разових поїздок 05СЕ9470; - 13 жовтня 2015 року (ЦЕНТР ДАІ 1405 м. Маріуполь 1) реєстраційна операція 40 (вторинна реєстрація ТЗ придбаного в торгівельній організації) на ОСОБА_2 , видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_14 , та видано номерні знаки НОМЕР_3 . Відповідно до результатів аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» ВС України від 25 січня 2017 року, власником Toyota Camry 2362 (2007), чорний НОМЕР_1 : днз НОМЕР_2 зі свідоцтвом НОМЕР_7 від 16 травня 2008 року зазначено ОСОБА_1 ; днз НОМЕР_11 зі свідоцтвом НОМЕР_15 від 11 червня 2015 року зазначено ОСОБА_1 ; днз НОМЕР_2 зі свідоцтвом НОМЕР_10 від 11 червня 2015 року зазначено ОСОБА_1 ; днз НОМЕР_13 зі свідоцтвом НОМЕР_12 від 22 червня 2015 року зазначено ОСОБА_4 ; днз НОМЕР_16 зі свідоцтвом НОМЕР_12 від 01 жовтня 2015 року зазначено ОСОБА_4 ; днз НОМЕР_3 зі свідоцтвом НОМЕР_14 від 13 жовтня 2015 року зазначено ОСОБА_2 ; Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 ОСОБА_1 , належить легковий автомобіль «Toyota Camry» 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, номерний знак НОМЕР_2 . Згідно з довідкою-рахунком серії НОМЕР_17 від 20 серпня 2015 року, на ім`я ОСОБА_4 йому продано легковий автомобіль марки «Toyota Camry» 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_10 . З довідки рахунку серії НОМЕР_18 від 12 жовтня 2015 року встановлено, що вона видана на ім`я ОСОБА_2 , про те що йому продано легковий автомобіль марки «Toyota Camry» 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_12 . Відповідно до заяви № 65710122 від 11 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Центру ДАІ 1413, в якій просив зокрема провести операцію «Перереєстрація при видачі дубліката свідоцтва про реєстрацію» Toyota Camry № кузова НОМЕР_19 . Зі службових відміток ДАІ, вказаних у цій заяві, вбачається, що ОСОБА_1 видано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_15 , номерні знаки універсальні (авто), НОМЕР_11 . Відповідно до заяви № 65720653 від 11 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до начальника центру ДАІ 1413, в якій заявник просив зокрема провести операцію «Перереєстрація при зміні свідоцтва про реєстрацію». Зі службових відміток ДАІ, вказаній у цій заяві, ОСОБА_11 здав свідоцтво НОМЕР_15 та днз НОМЕР_20 ; Філімонов отримав днз НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_10 . Також, ОСОБА_1 11 червня 2015 року звернувся із заявою до начальника центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міст Краматорська та Дружківки при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_12 , в якій надав такі пояснення (мовою оригіналу ) : « ОСОБА_13 паспорт на мой автомобиль Toyota был утерян при неизвестных обстоятельствах». Висновком № 787 за результатами проведення судово почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12016050290000030 від 03 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України складеного експертом Донецького НДІСЕ Міністерства юстиції України 01 червня 2017 року встановлено ,що підписи від імені ОСОБА_1 в поясненні 11 червня 2015 року нижче рукописного тексту «Технический паспорт на мой автомобіль Toyota утерян при неизвестных обстоятельствах», заяві №65720653 від 11 червня 2015 року в рядку «Зміст заяви перевірив», в графах «Здав та «Отримав», заяві № 65710122 від 11 червня 2015 року в рядку «Зміст заяви перевірив», в графах «Здав» та «Отримав» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; Рукописні записи « ОСОБА_14 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », «средняя» « АДРЕСА_3 » та текст «Технический паспорт на мой автомобиль Toyota был утерян при неизвестных обстоятельствах» в поясненні від 11 червня 2015 року - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. З довіреності від 22 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_15 правом розпорядження на легковий автомобіль «Toyota Camry» 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_13 . Ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 березня 2017 року накладено арешт на майно, яке тимчасово вилучене 02 березня 2017 року під час місця події, проведеного біля будинку № 85 по вул. Фонтанній, Центральний р-н, м. Маріуполь, що належить ОСОБА_2 , а саме автомобіль «Toyota Camry» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_21 від 13 жовтня 2015 року, заборонивши його відчуження, користування та розпорядження цим майном. В ухвалі також встановлено, що постановою від 03 березня 2017 року вилучені у ОСОБА_2 транспортний засіб «Toyota Camry» 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_21 від 13 жовтня 2015 року є доказами в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12016050290000030. Ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року у справі № 235/771/17 в задоволенні клопотання адвоката Смагіної К.В., що діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна та передачу транспортного засобу на відповідальне зберігання без права відчуження відмовлено. Ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2018 року у справі № 235/771/17 скасовано частково арешт майна, накладеного ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 березня 2017 року, а саме в частині заборони користування автомобілем «Toyota Camry» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_21 від 13.10.2015, що тимчасове вилучене 02 березня 2017 року під час огляду місця події, проведеного біля будинку 85 по вул. Фонтанній, Центральний район м. Маріуполя. Арешт в частині заборони відчуження та розпорядження зазначеним транспортним засобом залишено без змін. Вказаний транспортний засіб та зазначене свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу повернуто власнику ОСОБА_2 . Відповідно до протоколу передачі майна на відповідальне зберігання від 25 травня 2018 року, слідчим СВ Покровського ВП ГУНП в Донецькій області Водоп`янову В.В. було передано на відповідальне зберігання автомобіль «Toyota Camry» 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 Toyota Camry 2.4 5MT LE легковий сєдан JTNBE40KX03145544, д.н. НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 . Відповідно до реєстраційної картки ТЗ Toyota Camry JTNBE40KX03145544, д.н. НОМЕР_3 , належить ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку №ААЕ093854 від 12 жовтня 2015 року. Задовольняючи частково позовні вимоги,суд першої інстанції виходив з того,що ОСОБА_1 є власником спірного автомобіля на підставі договору купівлі-продажу № 3508 від 26 грудня 2007 року , що також підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 . Добросовісність набуття спірного автомобіля відповідачем презумується та підтверджується відомостями з сервісного центру, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та відсутністю будь-яких підстав для унеможливлення або перешкод для придбання автомобіля останнім.Факт вибуття спірного автомобіля з володіння позивача підтверджується відкритим кримінальним провадженням за № 12016050290000030 від 03 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України та висновком експерта, який встановлює, що заяви та пояснення щодо втрати та видачі дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вчинені не позивачем. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки також узгоджують з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 13 травня 2020 року по справі № 201/17964/15-ц. На підставі наведеного ,суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач за відплатним договором придбав спірний автомобіль в особи, яка не мала права його відчужувати, про що відповідач не знав і не міг знати. Крім того, спірний автомобіль було викрадено у позивача,а тому вказані обставини є підставою для задоволення позову в частині вимог про витребування спірного автомобіля від добросовісного набувача ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договору недійсним ,суд першої інстанції виходив з того,що такий засіб захисту порушеного права є не ефективним. Крім того, між сторонами у справі не існує договірних правовідносин, що також унеможливлює застосування такого засобу поновлення права як визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину. При цьому одночасне застосування наслідків недійсності правочину та віндикації є неможливим. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи . Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 79 ЦПК України ). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд першої інстанції , дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння ,оскільки спірний автомобіль вибув з володіння ОСОБА_1 поза його волею, висновки судово-почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження свідчать про те ,що в заявах №№ 65720653 , 65710122 від 11 червня 2015 року підписи,рукописні записи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою,та сам цей факт свідчить про незаконність зняття з обліку спірного транспортного засобу органами МРЕВ. Відчуження спірного автомобіля відбулось шляхом перереєстрації на нового власника за довідкою рахунком серії ААЕ № 324497 ОСОБА_4 від 20 серпня 2015 року ,що стало піставою для перереєстрації автомобіля на відповідача ОСОБА_16 . А тому, апеляційний суд вважає,що рішення про задоволення позову в частині витребування майна відповідає нормам матеріального та процессуального права. Письмові заяви про вчинення кримінального правопорушення потерпіла особа має право написати незалежно від місця і часу їх учинення.Тому , доводи апеляційної скарги щодо звернення позивача до поліції лише у лютому 2016 року ,не є слушними. З досліджених матеріалів справи вбачається,що невстановленні особи з 11 серпня 2014 року по 12 серпня 2014 року незаконно заволоділи транспортним засобом «Тоуоіа Camry », що належить позивачу. Положенням процесуального закону,саме на позивача покладено обов*язок довести ті обставини,які мають значення для справи та на які він посилається ,як на підставу своїх вимог. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб,транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей ,який було затверджено наказом № 27 ог першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України 22 січня 2015 року , відхиляється судом апеляційної інстанції ,оскільки право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, за яких за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам відзиву відповідача на позовну заяву , яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими. Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги не містять,а тому відхиляються . Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, постановлено відповідно до вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно зі до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 08 жовтня 2021 року. Судді: