Постанова 4876 № 904/6908/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.10.2021 року м.Дніпро Справа № 904/6908/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є. секретар судового засідання Кандиба Н.В. розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 (суддя Петренко І.В.) у справі №904/6908/20 за позовом Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", Дніпропетровська область, м.Жовті Води про стягнення сум, - ВСТАНОВИВ: Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" в якій просить суд стягнути 22 151 361,21 грн., з яких 20 914 457,60 грн. основної заборгованості; 9 514,38 грн. заборгованості з оплати аварійно-рятувальних робіт; 648 358,67 грн. пені; 164 523,34 грн. трьох процентів річних; 414 507,22грн. інфляційних втрат на підставі договору №291/01 від 12.12.2013 на постійне та обов`язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувальний) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій 20 914 457,60 грн. основної заборгованості; 9 514,38 грн. заборгованості з оплати аварійно-рятувальних робіт; 648 358,67 грн. пені; 164 523,34 грн. трьох процентів річних; 396 155,20 грн. інфляційних втрат; 332 004,60 грн. судового збору. В частині стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій інфляційних втрат у сумі 18 352,02 грн. відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6908/20 в частині стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій пені у розмірі 648 358,67 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким відповідачу зменшити розмір неустойки на 90%. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені прийняте без повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Акцентує увагу на тому, що неналежне виконання своїх договірних зобов`язань спричинене не з вини Відповідача, а з незалежних від нього підстав (відсутність коштів прямо пов`язана з невиконанням своїх зобов`язань ДП «НАЕК «Енергоатом», який є єдиним покупцем продукції ДП «Східний ГЗК» уранового оксидного концентрату у 2020-2021р. згідно договору № 82-020-08-19-01169 на поставку оксидного концентрату від 22.11.2019). Наголошує, що вимоги Позивача щодо стягнення пені суперечать вимогам законодавства України та статутній діяльності останнього. Вказує на те, що ДП «Східний ГЗК» віднесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, що на його думку виключає можливість стягнення з нього штрафних санкцій. Апелянт зазначає, що стягнення з нього неустойки в розмірі 648 358,67 грн. фактично призведе до неплатоспроможності підприємства. За твердженням скаржника, судом не враховано відсутність завдання збитків Позивачу, спричинених невиконанням ДП «Східний ГЗК» зобов`язань. Вважає, що з огляду на обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд повинен був зменшити заявлену до стягнення суми пені на 90%. Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду справи визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Мороза В.Ф., визначено колегію у складі головуючого судді Білецької Л.М., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії, судді Коваль Л.А., визначено колегію у складі головуючого судді Білецької Л.М., суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі № 904/6908/20 залишити без руху та надано скаржнику 10 днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: письмово вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження; надати суду докази сплати судового збору у розмірі 14 588,07 грн. На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у справі №904/6908/20 апелянтом до матеріалів справи надано заяву про усунення недоліків з оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору та заявою про поновлення строку для подання апеляційної скарги. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з усуненням обставин, які обумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф. суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії Чередка А.Є., визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6908/20, розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 09.09.2021р. о 14 год. 30 хв. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з усуненням обставин, які обумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф. суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2021 розгляд справи №904/6908/20 призначено на 07.10.2021 о 15:00 год. 06.10.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі. В судове засідання 07.10.2021 з`явився представник позивача. Апелянт (відповідач), будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направив. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Згідно ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а апелянт не був позбавлений права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду апеляційної скарги, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи. Необхідно наголосити, що апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги. Представник позивача у судовому засіданні 07.10.2021 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 12.12.2013 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір на постійне та обов`язкове аварійно-рятувальне обслуговування об`єктів та окремих територій №291/01. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість за період з травня 2020 року по листопад 2020 року в сумі 20 914 457,60 грн. Звертаючись з даним позовом до господарського суду Позивач вказував, що відповідно до пункту 4.5 договору окремо від фінансування загону, відповідач брав на себе зобов`язання відшкодувати фактичні витрати позивача на ліквідацію аварій. За період з травня 2020 року по листопад 2020 року на об`єкти відповідача, що зазначені в додатку №1 до договору №291/01 здійснено два виїзди на ліквідацію аварій, а саме 29.05.2020 та 24.09.2020. Позивачем для ліквідації аварії 29.05.2020 згідно відомостей про роботу працівників та рахунку витрачено ресурсів на суму 6 382,25 грн., а для ліквідації аварії 24.09.2020 3 132,13 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за договором складає 20 923 971,98 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу: - пеню за загальний період прострочення з 12.06.2020 по 15.12.2020 на загальну суму 648 358,67 грн.; - три проценти річних за загальний період прострочення з 11.06.2020 по 15.12.2020 на загальну суму 164 523,34 грн.; - інфляційні втрати за загальний період прострочення з червня 2020 року по листопад 2020 року на загальну суму 414 507,22 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне виконання ДП «Східний ГЗК» умов договору №291/01 від 12.12.2013 на постійне та обов`язкове аварійно-рятувальне обслуговування об`єктів та окремих територій в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг та констатував доведеність заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянт оскаржує рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій пені у розмірі 648 358,67 грн., відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обгрунтованність рішення в іншій (неоскаржуваній) частині. Так, предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі:

1. Обставини укладання договору.

2. Природа договору.

3. Факт надання послуг.

4. Строк оплати. Наявність часткової оплати. Існування заборгованості.

5. Наявність/відсутність заборгованості за виконані аварійно-рятувальні роботи.

6. Правомірність нарахування пені.

7. Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України). Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України). Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник), (разом іменовані - сторони) укладено договір №291/01 від 12.12.2013 на постійне та обов`язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій (далі - договір). Предмет договору. Позивач організовує цілодобове функціонування своїх підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечує роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у кількості 10-ти оперативних одиниць згідно з нормативом виїзду на об`єкти замовника, що встановлений планом локалізації та ліквідації аварій (розділ 1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №11/601/01 від 14.12.2018). Ціна договору визначена розділом

4. Вартість обслуговування і порядок розрахунків. Строк. Договір укладається на невизначений термін і вступає в дію з 01.01.2014 (пункт 6.1 договору). Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним. Таким чином, договір укладений між сторонами належним чином та є дійсним. Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 Цивільного кодексу України). Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати. Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору надання послуг, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, надання позивачем послуг відповідачу на загальну суму 21 085 050,00 грн., з яких до стягнення було заявлено 20 914 457,60 грн., підтверджується Актами виконання умов договору (т. 1 а.с. 39-45), а саме:

1. Актом №181-ф від 31.05.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.05.2020 по 31.05.2020 на суму 3012150,00 грн.;

2. Актом №216-ф від 30.06.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.06.2020 по 30.06.2020 на суму 3012150,00 грн.;

3. Актом №260-ф від 31.07.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 на суму 3012150,00 грн.;

4. Актом №315-ф від 31.08.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 на суму 3012150,00 грн.;

5. Актом №347-ф від 30.09.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.09.2020 по 30.09.2020 на суму 3012150,00 грн.;

6. Актом №398-ф від 31.10.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.10.2020 по 30.10.2020 на суму 3012150,00 грн.;

7. Актом №430-ф від 30.11.2020 виконання умов договору №291/01 від 12.12.2013, додатковою угодою №14/42/01 від 12.03.2020 за період з 01.11.2020 по 30.11.2020 на суму 3012150,00 грн. Акти виконання підписані представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств. Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості наданих позивачем послуг матеріали справи не містять, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт надання послуг визнається підтвердженим належним чином. Відповідно до пункту 4.3 договору, перерахування коштів проводиться щомісяця в термін до 10 числа місяця, що слідує за звітним, згідно наданих виконавцем рахунків. Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що строк оплати є таким, що настав; доказів оплати послуг в сумі 20 914 457,60 грн. відповідач не надав. Пунктом 4.5 договору закріплено, що оплата аварійно-рятувальних робіт проводиться за фактичними витратами на їх виконання додатково до фінансування загону на постійне та обов`язкове аварійно-рятувальне обслуговування (пункт 4.1), на підставі наданих підтверджувальних документів, узгоджених замовником. Путівкою на виїзд позивача для ліквідації аварії, вид якої - звисання кліті; час виклику 07 год. 24 хв. 29.05.2020 підтверджується ліквідація аварії 29.05.2020. Позивачем для ліквідації аварії, яка сталася 29.05.2020, згідно відомості про роботу працівників, яка узгоджена замовником та рахунку №1267 від 26.06.2020 на суму 6 382,25 грн. витрачено 6 382,25 грн. (т. 1 а.с. 36, 37, 46). Путівкою на виїзд позивача для ліквідації аварії, вид якої - травмування; місце виникнення аварії Електровозне Депо; час виклику 09 год. 57 хв. 24.09.2020 підтверджується ліквідація аварії 24.09.2020. Позивачем для ліквідації аварії, яка сталася 24.09.2020, згідно відомості про роботу працівників, яка узгоджена замовником та рахунку №2265 від 27.11.2020 на суму 3 132,13 грн. витрачено 3 132,13 грн. (т. 1 а.с. 35, 38, 47). Доказів оплати відповідачем зазначених послуг матеріали справи не містять. Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Пунктом 5.4 договору визначено, що за порушення термінів оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується та виплачується пеня. Сплата пені не звільняє винну сторону від виконання обов`язків за даним договором. Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18). Враховуючи прострочення відповідачем оплати спожитих послуг, позивач має право нараховувати відповідачу пеню та вимагати її сплати. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу пеню за загальний період прострочення з 12.06.2020 по 15.12.2020 на загальну суму 648 358,67 грн. Наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо пені, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обгрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок, як і невідповідностей умовам договору та приписам законодавства України, виявлено не було. Разом з тим, апелянт вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в частині зменшення заявленої до стягнення пені у сумі 648 358,67 грн. на 90% та зазначає, що рішення в цій частині прийняте без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи. Стосовно даних тверджень апеляційний суд зауважує наступне. За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18). Правова

позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Апеляційним судом у даній справі встановлено, що доводи апеляційної скарги практично збігаються з мотивуванням клопотання відповідача про зменшення пені на 90%, тобто в 10 (десять) разів, викладеному у відзиві на позов, що був поданий 02.02.2021 до господарського суду Дніпропетровської області (т. 1 а.с. 94-96), та здебільшого обгрунтовуються наявністю аналогічних обставин. Так, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, суд першої інстанції виходив з такого. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказаної позиції дотримується також Верховний Суд у своїй постанові від 21.03.2018 по справі №910/2489/17. З матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи відповідач, заявивши клопотання про зменшення пені у десять разів, не надав доказів на підтвердження обставин, які, на його думку, є підставою для зменшення штрафних санкцій. Колегія суддів вважає обгрунтованими вказані висновки місцевого господарського суду та зазначає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов`язком суду. При цьому аналіз статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Правова позиція щодо застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 14.04.2020 у справі №916/188/17, від 03.06.2020 у справі №916/187/17, в яких Верховний Суд наголошував на тому, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, на підставі доказів, поданих в порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. За приписами ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип «справедливості судового розгляду» в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS"). Принцип «змагальності процесу» означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63). Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" не надано суду доказів належного виконання зобов`язань за договором №291/01 від 12.12.2013 на постійне та обов`язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій, як і не надано доказів, що звільняли б відповідача від виконання своїх обов`язків за договором та відповідальності за їх порушення. І хоча матеріали справи не підтверджують спричинення позивачу збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, колегією суддів враховано: ступінь виконання зобов`язання (відповідач свої зобов`язання з оплати спожитих послуг не виконав та продовжує не виконувати, навіть незважаючи на запропонований ним же графік погашення заборгованості (т. 1 а.с. 107-108)); прострочення виконання є стійким та триваючим явищем; порушення відповідачем грошового зобов`язання негативно позначається на становищі позивача, який фінансується лише за рахунок підприємств, що обслуговуються, і не має на меті отримання прибутку, як і інших джерел доходу, за рахунок якого виплачується заробітна плата працівникам ДВГРЗ ДСНС України та здійснюється їх укомплектування; заявлена до стягнення сума пені в розмірі 648 358,67 грн. не є надмірною в порівнянні з заборгованістю, яка склала 20 914 457,60 грн., що у відсотковому відношенні становить приблизно 3,1%; поведінку винної сторони відповідача, яка свідчить про подальше невжиття ним заходів до виконання зобов`язання, тобто він не докладає максимальних зусиль, необхідних для усунення порушення, а діє ситуативно. Разом з тим, до апеляційної скарги скаржником додано: довідку від 27.05.2021 № 18/3372 в 1 прим.; копію довідки від 26.04.2021 № 5-190/03/13/2021 на 1 арк. в 1 прим.; копію довідки від 21.04.2021 № 0500180/13623-21 на 1 арк. в 1 прим.; копію довідки від 21.04.2021 № 232-001-17668БТ-2021 на 1 арк. в 1 прим.; копію постанови від 15.06.2021 в 1 прим.; копію постанови від 17.06.2021 в 1 прим.; копію постанови від 18.06.2021 в 1 прим.; копію постанови від 22.06.2021 в 1 прим.; копію постанови від 23.06.2021 в 1 прим.; копію балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2021р. на 2 арк. в 1 прим.; копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2021р. на 2 арк. в 1 прим. Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України). За приписами ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. У відповідності до п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так, апеляційна скарга не містить обгрунтування неможливості подання вищезазначених доказів до суду першої інстанції. При цьому необхідно наголосити, що значна частина доказів виготовлена самим відповідачем, однак ним не зазначено про існування будь-яких складнощів в їх самостійному отриманні та неможливості подання до суду, під час розгляду справи в суді першої інстанції. Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак є неприйнятною ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги безпідставно долучає до апеляційної скарги нові докази лише з підстав його необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в нього доказів чи його суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19). Разом з тим, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції вищезгаданих доказів, як і не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта. Окремо слід зазначити, що апеляційна скарга взагалі не містить клопотання про долучення до матеріалів справи перелічених у додатках доказів. Колегією суддів враховано, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду. До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18). Відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Таким чином, ДП «Східний ГЗК» не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18 та від 04.04.2019 у справі № 918/329/18). Щодо доводів скаржника про відсутність його вини у невиконанні (неналежному виконанні) обов`язків по Договору №291/01 від 12.12.2013 на постійне та обов`язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій, що є наслідком відсутності коштів, у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань ДП «НАЕК «Енергоатом», який є єдиним покупцем продукції ДП «Східний ГЗК» уранового оксидного концентрату у 2020-2021р. згідно договору № 82-020-08-19-01169 на поставку оксидного концентрату від 22.11.2019, то вони є неспроможними виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Водночас, згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. А як передбачено ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Таким чином, невиконання контрагентом ДП «Східний ГЗК» своїх договірних зобов`язань не може бути тією обставиною, що звільняє останнє від відповідальності за порушення своїх зобов`язань. В свою чергу, посилання апелянта на пункт 1.10 Статуту Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій інфляційних втрат, який закріплює, що діяльність позивача не є підприємницькою і не ставить за мету отримання прибутку, що на думку відповідача робить стягнення з нього штрафних санкцій недопустимим, апеляційним судом відхиляються, оскільки стягнення пені є правом кредитора, закріпленим в законодавстві України, яке реалізується ним на власний розсуд незалежно від статусу, організаційно-правової форми чи видів діяльності, а отже, в даному випадку позивач самостійно вирішує питання щодо стягнення з боржника пені, обчислення її розміру відповідно до умов укладеного між Сторонами Договору та в межах строків, визначених ч. 6 ст. 232 ГПК України тощо, що узгоджується з положеннями Цивільного, Господарського і Господарсько-процесуального кодексів. Доводи скаржника про віднесення ДП «Східний ГЗК» до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, є безпідставними з огляду на те, що відповідач не належить до суб`єктів господарювання, до яких застосування господарських санкцій за порушення договірних зобов`язань було б обмежено. Стосовно аргументів скаржника, що стягнення з нього неустойки в розмірі 648 358,67 грн. фактично призведе до неплатоспроможності підприємства, то слід зауважити, що фінансовий результат є наслідком здійснення господарської/підприємницької діяльності і це ні в якій мірі не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності. За таких умов, колегія суддів не вбачає наявність виняткових обставин, які давали б можливість зменшити заявлені до стягнення з відповідача штрафні санкції. Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обгрунтованих правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені в розмірі 648358,67 грн. та відсутності підстав для її зменшення. Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено. З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6908/20. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6908/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6908/20 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 12.10.2021 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя Л.А. Коваль Суддя А.Є. Чередко