Постанова Одеський апеляційний суд № 947/12900/20

Номер провадження: 22-ц/813/2444/21 Номер справи місцевого суду: 947/12900/20 Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.09.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 947/12900/20 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/2444/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба», - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Коваленко О.Б. о 15 годині 03 хвилині 04 листопада 2020 року, повний текст рішення складений 29 жовтня 2020 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) поновити його на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»; 2) стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він 16 лютого 2017 року був прийнятий на роботу до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «МПРС») на посаду інструктора служби безпеки мореплавства відповідно до Наказу від 15.02.2017 року № 109-к. З 23 березня 2018 року був переведений на посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства відповідно до Наказу від 22.03.2018 року № 196-к. За час своєї роботи в КП «МПРС» був неодноразово нагороджений Грамотами та Подяками. 17 лютого 2020 року директором КП «МПРС» був прийнятий Наказ від 17.02.2020 р. № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС», у якому зазначено, що з 17.04.2020 року виведено зі штатного розпису КП «МПРС», зокрема посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства. Підставою для прийняття вказаного Наказу від 17.02.2020 р. № 116-н зазначено -«на виконання листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 10.01.2020 року № 207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов`язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат». 18 лютого 2020 року позивачу було надано попередження, у якому зазначалось, що відповідно до Наказу КП «МПРС» від 17.02.2020 р. № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС» посада капітана-наставника служби безпеки мореплавства, яку він займає, виводиться зі штатного розпису. Тому, він підлягає вивільненню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства України. 21 квітня 2020 року на підставі Наказу про звільнення від 21.04.2020 року № 233-к позивача було звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, та видано трудову книжку. Вважає своє звільнення незаконним, проведеним із численними грубими порушеннями діючих норм та вимог трудового законодавства України (Т. 1, а. с.1 - 11). У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ директора Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21.04.2020 року №233-к про звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»; 3) стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу (Т. 1, а. с. 67 - 69). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» просить відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .. Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» зазначає, що: 1) ОСОБА_1 під час звільнення не вказав, на яку посаду він надає згоду на переведення та не подав жодної заяви про переведення його на конкретну посаду із списку запропонованих; 2) позивач попереджався за 2 місяці про наступе вивільнення; 3) у період з 13.02.2020 року по 21.04.2020 року не надходило жодного документа щодо членства ОСОБА_1 в інших профспілкових організаціях, у зв`язку з чим відсутні підстави для отримання згоди у Профспілки (Т. 1, а. с. 207 - 214). Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» у поясненнях щодо позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що звільнення позивача здійснено з грубим порушенням норм чинного законодавства, а саме: 1) в порушення ст. ст. 48, 50 Закону України «Про зайнятість населення» КП «МПРС» не надало інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; 2) в порушення ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавцем не пізніше як за 3 місяці до намічуваних звільнень не надавалась інформація щодо заходів по звільненню, не проводились консультації щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму; 3) в порушення ч. 2 ст. 40 КЗпП позивача було звільнено всупереч можливості перевести його на запропоновані 17.04.2020 року посади, оскільки на пропозицію зайняти запропоновані посади позивач погодився; 4) в порушення ст. 49-2 КЗпП України позивачу не були запропоновані роботодавцем одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці іншої роботи на підприємстві та не пропонувалися всі інші вакантні посади (інша робота), які з явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення; 5) в порушення ч. 1 ст. 43 КЗпП України роботодавець не звертався з письмовим поданням до професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» з метою отримати попередню згоду на звільнення позивача та звільнив його без відповідної попередньої згоди Профспілки (Т. 1, а. с. 141 - 147). 2.3 Позиція сторін у суді першої інстанції У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що: 1) під час попередження про звільнення йому не було запропоновано відповідачем жодної вакантної посади чи іншої вакантної роботи в КП «МПРС», яку він міг би виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду. Таку пропозицію, у вигляді списку було надано лише 17.04.2020 р.; 2) в попереджені не було зазначено про відсутність будь-яких вакантних посад в КП «МПРС», проте пропозицій надано не було; 3) протягом двох місяців з моменту ознайомлення з попередженням і до моменту звільнення ОСОБА_1 роботодавцем всього лише один раз було надано Список вакантних посад КП «МПРС» станом на 17.04.2020 р.. Згідно Довідки щодо прийняття на роботу у КП «МПРС» за період з 17.02.2020 р. по 21.04.2020 р. на підприємство було прийнято на роботу загалом 36-ть працівників, серед яких були не лише вакансії, які пропонувалися ОСОБА_1 ; 4) з 17.04.2020 р., часу ознайомлення із єдиним Списком вакантних посад КП «МПРС», станом на 17.04.2020 р. ним під особистий підпис було зазначено про те, що він погоджуюся на будь-яку запропоновану вакансію, що не знайшло свого відображення в будь-яких документах відповідача; 5) відповідач не звертався із поданням до Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» з метою отримання попередньої згоди на звільнення (Т. 2, а. с. 8 - 17). У запереченнях Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» звертає увагу на те, що підстави, законність та правильність прийняття КП «МПРС» наказу від 17.02.2020 № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису» не є предметом спору у даній справі. Тому, міркування позивача щодо законності зазначеного наказу взагалі не повинні прийматися судом до уваги, оскільки не мають відношення до предмету даного спору (Т. 2, а. с. 157 - 169). У запереченнях на пояснення третьої особи Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» зазначає, що позивачем та третьою особою у справі здійснювались спрямовані заходи щодо створення штучної підстави для скасування наказу про звільнення позивача, а саме не надання згоди профспілковою організацією на звільнення (Т. 3, а. с. 58 - 61). У письмових поясненнях Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» зазначає, що відповідачем у заявах по суті справи надавались пояснення з доданням доказів про відсутність масового вивільнення працівників. На підприємстві не було масового вивільнення працівників в розумінні ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення». Отже, у КП «МПРС» відсутній обов`язок доводити до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. До такого ж висновку в аналогічній справі (справа про скорочення штату працівників в КП «МПРС») дійшов Малиновський районний суд м. Одеси у рішенні від 30.09.2020 по справі № 521/8027/20 (Т. 3, а. с. 68 - 71). У письмових поясненнях та у додаткових поясненнях ОСОБА_2 посилається на ті ж самі обставини, що й у позовній заяві за у відповіді на відзив (Т. 3, а. с. 115 - 120, 142 - 144). 2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21.04.2020 року № 233-к про звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства. Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства у Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» з 21.04.2020 року. Стягнуто з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь держави судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем під час звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 41 КЗпП України було порушено вимоги норм трудового законодавства України. (Т. 3, а. с. 149 - 153). 2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» в апеляційній скаргу просить рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . 2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначає, що: 1) в описовій частині рішенні суду першої інстанції відсутній стислий виклад заперечень відповідача; 2) судом першої інстанції не досліджено докази, якими відповідач підтверджував свої доводи; 3) судом першої інстанції під час ухвалення рішення суду не було вирішено питання, що передбачені п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України (Т. 3, а. с. 167 - 176). 2.7 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Яценко Юлія Вікторівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Адвокат Яценко Юлія Вікторівна вказує на те, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права (Т. 3, а. с. 219 - 233). У відзиві на апеляційну скаргу Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» у відзиві посилається на ті ж самі обставини, що й у поясненнях на позовну заяву та зазначає, що звільнення позивача здійснено з грубим порушенням норм чинного законодавства (Т. 4, а. с. 20 - 26). У запереченнях на відзив на апеляційну скаргу Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» зазначає, що скорочення було проведено відповідно до вимог чинного законодавства України (Т. 4, а. с. 35 - 38). У письмових поясненнях Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», наданих на вимогу Одеського апеляційного суду, третя особа зазначає, що: 1) основним юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення правосуб`єктності профспілки, є факт проведення установчих зборів та затвердження статуту; 2) жодна норма чинного законодавства не передбачає обов`язку Профспілки повідомляти роботодавця про її створення (Т. 4, а. с. 54 - 59). У письмових поясненнях Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» зазначає, що з 2012 року на підприємстві діє Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, яка є первинною, легалізованою в установленому законодавством порядку. У порушення вимог ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не повідомила роботодавця про створення вказаної профспілки. Також відсутнє свідоцтво про легалізацію зазначеної профспілки (Т. 4, а. с. 75 - 78). 2.8 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року (Т. 3, а. с. 194). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року призначено розгляд справи за апеляційною скаргою КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 195). 29 січня 2021 року від адвоката Яценко Юлії Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 3, а. с. 219 - 233). 29 січня 2021 року до канцелярії Одеського апеляційного суду надійшла заява КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Відповідач просить доручити проведення відеоконференції Київському районному суду м. Одеси (Т. 4, а. с. 1 - 2). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.02.2021 року задоволено клопотання Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Доручено Київському районному суду м. Одеси забезпечити проведення відеоконференції з Одеським апеляційним судом 04 лютого 2021 року о 14 годин 00 хвилин (Т. 4, а. с. 10). 02 лютого 2021 року від Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 4, а. с. 20 - 26). 03 лютого 2021 року від Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу (Т. 4, а. с. 35 - 38). 15 березня 2021 року від Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшли пояснення на вимогу Одеського апеляційного суду від 11.03.2021 року (Т. 4, а. с. 54 - 59). 15 квітня 2021 року від Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшли письмові пояснення (Т. 4, а. с. 75 - 78). 21 травня 2021 року від Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшла заява, згідно якої просять розглядати справу за відсутності їх представника. У задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.05.2021 року зобов`язано Професійну спілку працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» розглянути на засіданні комітету, з додержанням вимог ст. 43 КЗпП України, питання про надання згоди (відмову у наданні згоди) на звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства за ч. 1 ст. 40 КЗпП України. До одержання рішення профспілкової організації розгляд справи було зупинено (Т. 4, а. с. 97 - 102). 23.06.2021 року на адресу апеляційного суду на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року надійшла копія Протоколу засідання Профспілкового комітету від 22.06.2021 року (Т. 4, а. с. 105 - 123). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.07.2021 року відновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року та призначено справу до судового розгляду (Т. 4, а. с. 155). 22.09.2021 року від Професійної спілки працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника. 23.09.2021 року від ОСОБА_3 , діючого від імені КП «МПРС», надійшло клопотання про витребування доказів та виклик свідків. Ухвалою апеляційного суду, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено. У судовому засіданні ОСОБА_3 , діючий від імені КП «МПРС», апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. У судовому засіданні ОСОБА_1 та адвокат Яценко Ю.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_1 16 лютого 2017 року був прийнятий на роботу до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаду інструктора служби безпеки мореплавства відповідно до Наказу від 15.02.2017 року № 109-к. З 23 березня 2018 року ОСОБА_1 був переведений на посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства відповідно до Наказу від 22.03.2018 року № 196-к. 17 лютого 2020 року директором КП «МПРС» був прийнятий Наказ від 17.02.2020 р. № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС», у якому зазначено, що з 17.04.2020 року виведено зі штатного розпису КП «МПРС», зокрема посаду капітана-наставника служби безпеки мореплавства. Підставою для прийняття вказаного Наказу від 17.02.2020 р. № 116-н зазначено - «на виконання листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 10.01.2020 року № 207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов`язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат». Зазначений лист є відповіддю на запит КП «МПРС» від 09.01.2020 № 1/36/34-20 щодо підвищення відрахувань КП «МПРС» від корабельного збору на фінансування заходів щодо пошуку та рятування. Виходячи зі змісту листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 10.01.2020 № 207/07/15-20, Морською адміністрацією було рекомендовано скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат у відповідності із затвердженим фінансовим планом на поточний рік. В 2019 році на офіційному сайті Державної служби морського та річкового транспорту України був затверджений та опублікований фінансовий план КП «МПРС» на 2020 рік. Затвердженим фінансовим планом на 2020 рік передбачено витрати на адміністративно-управлінський персонал в кількості 85 осіб та 248 працівників. У затвердженому фінансовому плані КП «МПРС» на 2020 рік не передбачено скорочення витрат на оплату праці та соціальні заходи в порівнянні з 2019 роком, а навпаки, враховані інфляційні процесі та затверджені витрати на оплату праці (29,13 млн. грн.), відрахування на соціальні заходи (6,4 млн. грн.) на адмінперсонал, чисельність якого затверджена штатним розкладом по підприємству. Також фінансовим планом на 2020 рік передбачено підвищення фонду оплати праці на 6,2%. Фінансовим планом КП «МПРС» на 2020 рік заплановані витрати в повному обсязі для виконання міжнародних зобов`язань України із штатною чисельністю та штатним розкладом, які передбачають наявність підрозділів, які наказом КП «МПРС» від 17.02.2020 № 116-н безпідставно скорочені. 04 лютого 2020 року діючим на той час Головою Професійної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби ОСОБА_4 було видано Лист-повідомлення членам Професійної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби вих. №38 від 04.02.2020 року, у якій зазначено: «Станом на 31.01.2020 року будь-яких повідомлень від Адміністрації підприємства щодо намічуваних звільнень працівників КП «МПРС» з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації не надходило». За весь час роботи у КП «МПРС» ОСОБА_1 був членом профспілкових організацій. Від початку свої роботи і до 13 лютого 2020 року він був членом Професійної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби. 13 лютого 2020 року ним була надіслана заява про вихід із Професійної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби. 14 лютого 2020 року під час Установчих зборів членів Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», на яких ОСОБА_1 був присутній як член, було прийнято рішення про створення Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» та затверджено її Статут. З цього моменту позивач став членом Профкому Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» набула юридичних прав (дієздатності) з моменту затвердження свого Статуту, тобто з 14 лютого 2020 року. 18 лютого 2020 року позивачу було надано попередження, у якому зазначалось, що відповідно до Наказу КП «МПРС» від 17.02.2020 р. № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС» посада капітана-наставника служби безпеки мореплавства, яку він займає, виводиться зі штатного розпису. Тому, він підлягає вивільненню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з дотримання вимог чинного законодавства України. 28 лютого 2020 року Головою Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Дроздом А.О. був надісланий Лист-звернення вих. № 02 від 28.02.2020 року на офіційну електронну адресу Відповідача, на ім`я директора КП «МПРС» ОСОБА_5 , у якому зазначено про вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та обов`язок адміністрації КП «МПРС» їх дотримуватись, а також на зміст Колективного договору між адміністрацією казенного підприємства «Морська пошуково- рятувальна служба» і трудовим колективом на 2016 - 2019 роки, який відповідно до п. 1.6 є обов`язковими для виконання Сторонами і поширюються на всіх працівників КП «МПРС» і філії «Чорноморська філія» КП «МПРС», у тому числі на директора, незалежно від того, чи є вони членами Профспілки. Згідно п. 3.1.2. Колективного договору у випадку виникнення об`єктивних причин, через які неминучі звільнення працівників з ініціативи Роботодавця, забезпечити, з урахуванням вимог Кодексу законів про працю України, проведення звільнень за умови письмового повідомлення професійного комітету Профспілки про причини, терміни їх проведення, кількість і категорії працівників, яких це може торкнутися, а також про заходи, спрямовані на працевлаштування працівників, що підлягають вивільненню» Також було зазначено про те, що жодному працівнику не було запропоновано іншу роботу та попередня згода на вивільнення не надавалася». 21 квітня 2020 року на підставі Наказу про звільнення від 21.04.2020 року № 233-к позивача було звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників, відповідно до п.1 ч.І ст.40 КЗпП України, та видано трудову книжку. 21 квітня 2020 року Головою Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Дроздом А.О. був надісланий Лист вих. №16 від 21.04.2020 року на офіційну електронну адресу Відповідача на ім`я директора КП «МПРС» ОСОБА_5 , у якому зазначено: «станом на 21.04. 2020 р. в порушення статті 43 КЗпП України до Професійної спілки працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», створеної 14.02.2020 р., від адміністрації підприємства не надійшло жодного письмового листа чи подання щодо надання згоди на розірвання трудового договору з працівниками, які є членами Професійної спілки відповідно до Наказів казенного підприємства № 116-н від 17.02.2020 «Про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС» та № 123-н від 18.02.2020 «Про припинення діяльності філії «Чорноморська філія» казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Повідомляє, що враховуючи грубі порушення діючого трудового законодавства з боку адміністрації казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» під час звільнення працівників, на засіданні Профкому Професійної спілки працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» 17.04.2020 р. прийнято рішення не надавати году на звільнення працівників, які є членами Профспілки: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ». Відповідно до відповіді Одеського міського центру зайнятості на адвокатський запит від 06.05.2020 р. вих. № 813/19/02 повідомлено, що: «згідно бази даних Єдиної інформаційної-аналітичної системи Державної служби зайнятості станом на 21.04.2020 р. інформація щодо подання звітності про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (звітність форма № 4-ПН) КП «Морська пошуково-рятувальна служба ( код ЄРДПОУ 38017026) відсутня». На виконання вимог ухвали Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року надійшла копія Протоколу засіданні Профспілкового комітету Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 22.06.2021 року, Відповідно до вказаного протоколу профспілка 22.06.2021 року прийняла рішення, відмовити в наданні згоди на розірвання трудового договору з капітаном-наставником служби безпеки мореплавства Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Війтенко І.В. за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків пронаявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді капітана-наставника служби безпеки мореплавства у Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» з 21.04.2020 року. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Трудові правовідносини врегульовані Кодексом Законів про працю України (далі КЗпП). Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках (зокрема) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник ( ч. 1 ст. 43 КЗпП). Згідно п. 5 ч. 1 ст. 43-1 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації; За змістом ч. ч. 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Постановою пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП1, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у роботодавця мали місце зміни в організації виробництва і праці (якщо йдеться про звільнення у зв`язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників, чи додержувався власник або уповноважений ним орган норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, а також того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, і те, чи не мав звільнений працівник переважне право залишитися на роботі та чи було попереджено його за 2 місяці про наступне звільнення (п. 19 постанови). При розгляді даної справи суд не з`ясовує обставини щодо наявності (або відсутності ) порушень позивачем трудової дисципліни або відповідності позивача займаної посади, на які посилаються представники відповідача у своїх заявах по суті справи так як дані обставини не є предметом розгляду даної справи та не мають відношення до процедури звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штатів. Чисельність працівників це обліковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників це сукупність посад, установлених штатним розписом установи. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами (лист Мінпраці від 07.04.2011 р. №114/06/187-11). З урахуванням наведеного, судом встановлено, що визначення у наказі №116-Н від 17.02.2020 про внесення змін до штатного розпису із зазначенням про виведення зі штатного розпису КП «МПРС» 37 штатні одиниці визнається як скорочення штату працівників підприємства. Згідно п. п. 5.1.2, 5.1.3 Статуту Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», затвердженого Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України 22.10.2019 року, підприємство самостійно організовує покладені на нього завдання та функції, планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до державних програм, галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів функціонування підприємства, кон`юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації та плану розвитку підприємства а крім того підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом. Відповідно до листа від 10.01.2020 року в/о голови Державної служби Морського та річного транспорту України у відповідь на звернення казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 09.01.2020 року запропоновано, до прийняття проекту акту Кабінету міністрів України « Про внесення змін до підпункту 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України « Про відновлення єдиної системи пошуку та рятування на морі» , вжити заходів щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов`язань України в межах Національної системи пошуку та рятування на морі, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат у відповідності з затвердженим фінансовим планом на поточний рік. У наказі про внесення змін до штатного розпису підприємства датований 17.02.2020 року в якому зазначено що з 17.04.2020 року зі штатного розпису будуть виведено 37 штатних одиниць різних відділів, секторів та служб, в якості підстави необхідності таких змін зазначено виконання листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 10.01.2020 року Судом також вірно встановлено, що оскільки підприємство у межах своєї компетенції вправі самостійно визначити, яким шляхом здійснювати скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат, у тому числі і шляхом скорочення штату підприємства, що відноситься до складової права на управління діяльністю підприємства, тому суд не вирішує питання щодо доцільності відповідних змін, так як зазначене відноситься до виключної компетенції роботодавця ( власника або уповноваженого ним органу). Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року по справі №756/10727/16. Однак, не вирішуючи питання доцільності саме скорочення штатного розпису як організаційного рішення уповноваженого органу, суд приймає до уваги, що згідно зі статтею 49-4 КЗпП та статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» законодавець встановив певні обмеження дискреційним повноваженням роботодавця (або уповноваженої особи) щодо визначення (зміни) штатного розкладу та звільнення працівників з економічних причин. Частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. У трудовому законодавстві відсутня чітка норма яка регламентує дії власника або уповноваженого ним органу при плануванні звільнення працівників з причин економічного характеру. Однак ч. ч. 2, 3 ст. 49-4 КЗпП України встановлено, що ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов`язаних з вивільненням працівників. Тобто, як вірно встановлено судом, при визначенні, що скорочення штатного розпису підприємства було заплановано на 17.04.2020 року, тому не пізніше ніж 17.01.2020 року роботодавець повинен був надати первинній профспілковій організації інформацію щодо заходів по звільненню працівників та провести з ними консультації, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень і саме з моменту такого звернення законодавець визначає початок процедури скорочення штатів. З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти задоволення позову, у своєму відзиві представник відповідача визначає лист КП «МПРС» № 41/580-19 від 10.10.2019 року, направлений Голові профспілкового комітету ОСОБА_17 , як письмову інформацією щодо наступного скорочення штатів. Однак, апеляційний суд приходить до висновків, що даний лист не є належним доказом направлення профспілковому комітету інформації про намічувані звільнення, у зв`язку із скорочення штату, які були проведені 17.04.2020 року, оскільки вищевказана інформація про скорочення штату, відповідно до вимог ст. 49-4 КЗпП та ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», повинна містити не лише повідомлення про можливе у майбутньому скорочення штатів із повідомленням про причини, але і мати чітку інформацію щодо причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також про терміни проведення звільнень. Проте, у даному листі від 10.10.2019 року така інформація не міститься. У наказі від 17.02.2020 року зазначена причина необхідного скорочення як - виконання листа Державної служби морського і річкового транспорту України від 10.01.2020 року №207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємств на виконання міжнародних зобов`язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат. Визначено кількість і категорії працівників, а також термін виведення зі штатного розпису 37 штатну одиницю. Проте, жодна з даних обставин не була відома на 10.10.2019 року, у зв`язку із чим, суд вірно дійшов висновку, що зазначений представником відповідача лист не може вважатись інформацією, яка є початком процедури скорочення штатів, запланованої на 17.04.2020 року. Після початку процедури скорочення штатів законодавцем визначений певний алгоритм дій пов`язаних із проведенням даної процедури: - проведення відповідних консультацій із профспілковим комітетом, попередження про наступне вивільнення персонально працівників, які підпадають під скорочення штату з одночасною пропозицією працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації із урахуванням наявності у працівника переважного права залишитися на роботі; - звернення до профспілки з письмовим поданням про надання згоди на звільнення працівника який є членом профспілки; повідомлення про можливі масові звільнення державну службу зайнятості; - здійснення безпосереднього звільнення з виплатою всіх належних робітнику сум та належною фіксацією звільнення. У випадку дотримання роботодавцем зазначених вимог у січні 2020 року інформація про заплановані скорочення та консультації відбулись би з профспілковим комітетом підприємства, членом якого ще був позивач, який вибув за власним бажанням з 13.02.2020 року. Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів своєчасного інформування профспілкової організації про заплановані вивільнення та відсутність доказів проведення відповідних консультацій із профспілковим комітетом, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду щодо доведеності факту порушення роботодавцем процедури при здійсненні початкової процедури скорочення штатів. Вказане порушення було усунуто апеляційним судом. Разом з тим, за результатами звернення апеляційного суду до профспілкової організації щодо розгляду питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 остання такої згоди не надала. Згідно із ч. 3 ст. 49-2 КЗпП у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення» власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. За змістом Наказу соціальної політики №317 від 31.05.2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за №989/23521 «Про затвердження форми звітності №4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та порядку її подання» не пізніше ніж за два місяці до вивільнення працівників відповідна форма подається до територіального органу Державної служби зайнятості України. Масовим вивільненням у відповідності до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення» масовим вивільненням з ініціативи роботодавця є одноразове або протягом 1) одного місяця: вивільнення 10 і більш працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників; вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників; 2) трьох місяців вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежності від чисельності працівників. Як вбачається з матеріалів справи, у відповіді Одеського міського центру зайнятості від 08.05.2020 року за №841/19/02 зазначено, що за період з 01.02.2020 року до 21.04.2020 року відсутня інформація від КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про заплановане масове вивільнення працівників. Затвердженим штатним розписом КП «МПРС» від 01.05.2019 року визначена кількість працівників підприємства у 295 осіб, а у довідці про звільнення працівників КП «МПРС» за ініціативою роботодавця за період з 01.02.2020 по 30.04.2020, підписаною начальником відділу управління персоналом С. Терлецькою у лютому 2020 року чисельність працівників складала 288 осіб, у березні (після звільнення п`яти осіб ) чисельність працівників не змінилась та у квітні ( після звільнення ще двох осіб ) загальна чисельність працівників була 288 осіб, з яких було звільнено 18 працівників. Згідно Наказу №116-Н від 17.02.2020 про внесення змін до штатного розпису із зазначенням у наказі про виведення зі штатного розпису КП « МПРС» 37 штатні одиниці, запланованими було скорочення штату яке стосувалось більш ніж 10% від загальної кількості працівників підприємства та відсутні відомості скільки працівників зі скорочених посад будуть переведені а скільки можливо звільнені одночасно 17.04.2020 року а тому роботодавець був зобов`язаний виконати вимоги Закону щодо повідомлення державної служби зайнятості про заплановані виведення зі штату 37 працівників за два місяця до запланованого терміну скорочення штатів. Отже, як вбачається з вищевикладеного, роботодавцем планувалося вивільнити більше 10 % працівників на підприємстві, а саме 37 штатних посад з загальної чисельності 295 штатних посад, що з урахуванням ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення» є масовим вивільненням. Отже, матеріалами справи підтверджено, що КП «МПРС» не було доведено до відома державної служби зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників, чим порушено норми трудового законодавства. Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що при попередженні позивача про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штатів, роботодавцем були порушені вимоги про одночасне надання повідомлення про існуючі вакантні посади, не повідомлено про всі існуючі посади та не виконані вимоги закону про працевлаштування особи, посада якої підлягає скороченню, то такий висновок суду є також обґрунтованим, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, та одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Згідно постанови Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Судовим розглядом справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 був попереджений про наступне звільнення 18.02.2020 року, тобто з врахуванням визначеного законом двомісячного строку до дня фактичного звільнення. Однак, під час попередження йому не було запропоновано всі наявні на підприємстві вакантні посади. Так, матеріалами справи встановлено, що відповідна пропозиція, з вказаною кількістю вакантних посад чотири, була надана позивачу лише 17.04.2020 року, тобто в день коли згідно наказу від 17.02.2020 року вже повинно було відбутись виведення посади, яку займав позивач зі штатного розпису, та за чотири дні до фактичного звільнення, яке відбулось 21.04.2020 року. При цьому, така пропозиція була надана у п`ятницю, а звільнення відбулось у вівторок. Окрім того, під час ознайомлення із списком вакантних посад станом на 17.04.2020 року позивач ОСОБА_1 власноруч зробив напис на списку про згоду з будь-якою із запропонованих посад. Тому, відповідач мав врахувати це і зробити все можливе для працевлаштування позивача на одні із запропонованих посад. Натомість, як встановлено та підтверджено матеріалами справи, на роботу у КП «МПРС» за період з 17.02.2020 року по 21.04.2020 року було прийнято 36 працівників на вакансії, які взагалі не пропонувались ОСОБА_1 .. У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я. З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). При цьому можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків. Безпідставними є і твердження апеляційної скарги про те, що на момент попередження про звільнення позивача, у відповідача були відсутні вакансії, які б можна було запропонувати ОСОБА_1 згідно його освіти, кваліфікації та досвіду, оскільки як вже було досліджено раніше позивачу було запропоновано 4 вакантні посади. Тягар пов`язаний із працевлаштуванням працівника, посада якого підлягає скороченню покладається саме на роботодавця (власника, або уповноважену особу). Щодо виконання роботодавцем вимог про погодження звільнення працівника з профспілковою організацією, то апеляційний суд зазначає наступне. Встановлено, що на підприємстві «МПРС» з 14.02.2020 року існують дві профспілкові організації. Відповідач не звертався із поданням до професійної спілки працівників Казенного підприємства «МПРС» за отриманням попередньої згоди на звільнення ОСОБА_1 .. Згідно до п. 2.2.9 Статуту Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» одним із завдань профспілки є надання згоди або відмова у наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом профспілки. Доводи сторони відповідача, що ОСОБА_1 на момент звільнення не був членом профспілки КП «МПРС» спростовуються протоколом установчих зборів засновників Профспілки від 14.02.2020 року, Статутом Профспілки, витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, поясненнями самих сторін. Також не приймаються доводи відповідача, що Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», головою якої є Дрозд А.О., не була представником даного колективу КП «МПРС» на час звільнення ОСОБА_1 , оскільки не була легалізованою в установленому чинним законодавством порядку шляхом належного повідомлення підприємства, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ( Закон 1045-XIV ) громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Статтею 37 Закону 1045-XIV визначено, що профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки. Якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладання колективного договору здійснюється об`єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому випадку кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов`язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору. Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з`їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України (ч. 1,2 ст. 14 Закону 1045-XIV). Частиною дев`ятою статті 16 Закону 1045-XIV профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/2000 від 18.10.2000 року визнані неконституційними положення Закону про початок діяльності профспілок з моменту їх державної реєстрації, та зазначено, що положення Закону в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов`язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, не відповідають частині третій статті 36 Конституції України. Таким чином, законодавець встановив початок правосуб`єктності профспілки саме з моменту її утворення шляхом прийняття статуту установчими або загальними зборами членів профспілки, та визначив можливість існування на одному підприємстві декількох професійних спілок. Згідно протоколу установчих зборів засновників Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 14.02.2020 року створена дана профспілка, та затверджений її статут. Державна реєстрація профспілки здійснена - 14.05.2020 року. Таким чином, починаючи з 14.02.2020 року вважається, що Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» становиться суб`єктом трудового законодавства, та при звільненні стосовно її членів це питання роботодавець зобов`язаний погодити з даною профспілкою, у випадках визначених Законом. Не відповідають дійсності і доводи відповідача, що адміністрація підприємства не була належним чином сповіщена про утворення 14.02.2020 року на підприємстві ще однієї профспілкової організації. Суперечка з цього питання між сторонами в судовому засіданні та пояснення свідків свідчать, що утворення 14.02.2020 року на підприємстві другої профспілки було гучною подією за участю в тому числі і адміністрації підприємства. Суд приймає до уваги, що ОСОБА_6 входив до ініціативної групи працівників підприємства, які вибули із складу існуючої профспілки і утворили нову профспілку на цьому ж підприємстві з метою захисту своїх трудових прав та інтересів, в тому числі і від неправомірних дій адміністрації підприємства, що і стало однією з обставин для звільнення ОСОБА_6 за ініціативою адміністрації підприємства. КП «МПРС» посилається на те, що ані профспілкою, ані позивачем не було вжито жодних заходів щодо повідомлення роботодавця про членство позивача в іншій профспілці, проте вказані твердження є необґрунтованими, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, про створення зазначеної профспілкової організації повідомлявся директор КП « МПРС» через засоби електронного зв`язку 17.02.2020 року на електронну скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1 У відповідності до Наказу №46-н від 29.06.2016 року «Про використання електронної пошти» були затверджені правила користування корпоративною електронною поштою КП «МПРС», згідно яких корпоративна пошта функціонує на домені - sar.gov.ua ( п.2 ), персональні адреси працівників формуються з першою літери власного імені, прізвища працівника з символом крапки між елементами (п.11) а за директором КП МПРС Сударевим В.О. закріплена офіційна адреса електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, тягар дотримання всіх вимог законодавства при звільненні працівника покладено саме на роботодавця, що є захистом від свавілля, а тому під час підготовки та здійснення процедури звільнення у зв`язку із скороченням штатів, яке фактично почалось за два місяця до самого звільнення та здійсненням попередження позивача, саме роботодавець був зобов`язаний з`ясувати у особи, які підлягає звільненню факт його членства в інших профспілкових організаціях окрім тих , з яких він вийшов, у зв`язку із чим, колегія суддів вважає доведеним факт неналежного виконання роботодавцем вимог про погодження запланованого звільнення працівника із виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів своєчасного інформування профспілкової організації про заплановані вивільнення та відсутність доказів проведення відповідних консультацій із профспілковим комітетом, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта щодо доведеності факту порушення роботодавцем процедури при здійсненні початкової процедури скорочення штатів. Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61- 30894сво18) зазначено, що «як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору». Згідно з п. 15 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року, «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами та доповненнями, суд встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмові профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Так, матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 14.02.2020 року є членом первинної профспілкової організації Професійної спілки казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року було направлено звернення до Професійної спілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», яку було зобов`язано розглянути на засіданні профспілкового комітету, з додержанням вимог ст. 43 КЗпП України, питання про надання згоди (відмову у наданні згоди) на звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-наставника служби безпеки мореплавства за ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 23.06.2021 року на адресу апеляційного суду на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року надійшла копія Протоколу Профспілкового комітету від 22.06.2021 року. Відповідно до Протоколу засідання Профспілкового комітету від 22.06.2021 року, більшістю голосів комітету вирішено в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , капітана-наставника служби безпеки мореплавства, за п. 1 ст. 40 КЗпП України відмовити. Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України). Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей. Дослідивши вищевказаний протокол засідання профспілкового комітету, колегія суддів дійшла до висновку, що відмова профспілкової організації у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , капітана-наставника служби безпеки мореплавства» за п. 1 ст. 40 КЗпП України, є обґрунтованою та містить правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або неврахування роботодавцем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з ОСОБА_1 є порушенням його законних прав. Зважаючи на наведені обставини, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, оскільки рішення суду постановлено у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, в межах заявлених вимог, на підставі наданих сторонами доказів, досліджених у суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким надана належна оцінка судом першої інстанції, а тому вони не мають наслідком скасування або зміну рішення суду першої інстанції. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 11 жовтня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова