Постанова 4824 № 372/3821/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/3821/20 Головуючий у суді І інстанції Проць Т.В. Провадження № 22-ц/824/8293/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Подорожник Київ» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Подорожник Київ» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Подорожник Київ» (далі - ТОВ «Подорожник Київ») про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування пред`явленого позову зазначила, що працювала фармацевтом в аптеці № 47 Подорожник мережа аптек ТОВ «Подорожник Київ». Наказом відповідача № 272-к про припинення трудового договору (контракту) від 28 вересня 2020 року її було звільнено з роботи з 18 вересня 2021 року на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України за вчинення дій, які дають підстави для втрати довір`я. Своє звільнення позивач вважає незаконним з огляду на наступні обставини. 16 вересня 2020 року позивача було переведено на повну зміну і в цей же день нею було виявлено розбіжності не у своїй касі, а в касі, на якій працював інший фармацевт, про що вона повідомила адміністрацію підприємства. Адміністрацією було запропоновано відшкодувати недостачу коштів і продовжувати працювати, а у разі не сплати - погрожували звільненням. Позивач відшкодувала кошти, проте 5 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку отримала наказ про припинення трудового договору на підставі акту № 18 про результати інвентаризації наявних коштів від 18 вересня 2020 року та акту про результати службового розслідування від 25 вересня 2020 року, згідно яких недостача мала місце у зв`язку із винними діями іншого фармацевта. Позивачем не було здійснено умисно або необережно дій, які давали власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до неї довір`я, вона виконувала свою роботу сумлінно, до неї ніколи не застосовувалися заходи дисциплінарного характеру, її вина у недостачі коштів в касі іншого працівника відсутня. Крім того, відповідач не вчинив жодних дій щодо отримання від позивача письмових пояснень, а одразу застосував найбільш суворий вид стягнення у вигляді звільнення без з`ясування всіх істотних обставин порушення трудової дисципліни. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд захисти її трудові права та інтереси, порушені ТОВ «Подорожник Київ», визнавши незаконним та скасувати наказ № 272-к від 28 вересня 2020 року, поновити її на роботі фармацевтом в аптеці № 47 Подорожник та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2020 року по день поновлення на роботі, який станом на день пред`явлення позову становив 7 218,56 грн. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 9 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ № 272-к від 28 вересня 2020 року ТОВ «Подорожник Київ» про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді фармацевта аптеки № 47 Подорожник мережа аптек ТОВ «Подорожник Київ». Стягнуто з ТОВ «Подорожник Київ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27 588,00 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження заробітної плати в межах платежу за один місяць звернуто до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивачана підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем протиправних дій навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, які б давали об`єктиві підстави для втрати довіри зі сторони роботодавця і неможливості в подальшому здійснення роботи з матеріальними цінностями. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі директора Коляди Т.І.звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без розгляду. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач, працюючи деякий час протягом дня - 11 серпня 2020 року за касою № 1, всупереч вимогам розділу 2 посадової інструкції, не здійснила перерахунок готівки в касі або ж здійснила, однак приховала факт недостачі від роботодавця, що після проведеної перевірки щодо порушення касової дисципліни слугувало підставою для видання оскаржуваного наказу № 272-К від 28 вересня 2020 року та її звільнення у зв`язку з втратою довіри. Втім, суд першої інстанції, відхиляючи надані стороною відповідача докази, не навів відповідної мотивації, не надав цим доказам належної правової оцінки, як і не аргументував свої висновки щодо відсутності порушень трудової дисципліни з боку позивача. Також суд допустив порушення норм процесуального права, адже розглянув і задовольнив позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без сплати позивачем судового збору за її пред`явлення, що є підставою для залишення такої вимоги без розгляду. Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 24 червня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу фармацевтом ТОВ «Подорожник Київ», що підтверджується копією наказу про прийняття на роботу № 103-К від 21 червня 2019 року (а.с. 56). Посадовою інструкцією ТОВ «Подорожник Київ», затвердженою директором Колядою Т.І., визначені загальні положення, завдання та обов`язки, права та відповідальність тощо фармацевта ОСОБА_1 , що підтверджується її підписом про ознайомлення (а.с. 40-44). Згідно із пунктом 2.2.7. вказаної посадової інструкції відкриття каси відбувається під логіном та паролем фармацевта. Протягом дня фармацевт може змінювати касу дотримуючись при цьому Стандарту «Касова дисципліна» (з обов`язковою перевіркою фактичної наявності коштів та її відповідності касовому апарату та обліку 1С). Пунктом 2.12. визначено порядок закінчення робочої зміни, а пунктом2.19. зобов`язано працівника негайно повідомляти про всі поломки технічного забезпечення аптеки свого безпосереднього керівника. 21 червня 2020 року між ТОВ «Подорожник Київ» та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 60). Як вбачається з копії акту № 18 про результати інвентаризації наявних коштів ТОВ «Подорожник Київ» від 18 вересня 2020 року, що зберігаються в касі аптечного закладу ліцензійний номер 47 за адресою: вул. Юності, 6/4, м. Українка, Обухівський район Київської області , не надійшли на рахунок банку і становлять недостачу станом на дату проведення інвентаризації кошти у загальному розмірі 193 000 грн. У вказаному акті мітиться запис, що пояснення додаються на окремих (двох) аркушах (а.с. 45-47). Відповідно до копії акту від 18 вересня 2020 року, складеного комісією у складі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивач відмовилась надавати пояснення щодо нестачі коштів за результатами проведеної інвентаризації коштів (а.с. 50). 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 , фармацевта аптеки № 47 Подорожник мережа аптек, було відсторонено від роботи з 19 вересня 2020 року до закінчення службового розслідування без збереження заробітної плати, на підставі наказу відповідача № 259-К від 18 вересня 2020 року (а.с. 51). Наказом ТОВ «Подорожник Київ» № 20/09з від 20 вересня 2020 року з метою проведення перевірки факту виявленої недостачі матеріальних цінностей (коштів) за результатами проведеної інвентаризації згідно акту від 18 вересня 2020 року аптечного закладу ТОВ «Подорожник Київ» ліцензійний номер 47, створено комісію для проведення службового розслідування, на яку покладено завдання щодо: встановлення причин виникнення недостачі; визначення кола осіб, відповідальних за вказану недостачу; вчинення дій спрямованих на відшкодування завданої шкоди; притягнення до відповідальності осіб винних в недостачі; визначення способів припинення трудових відносин з особами відповідальними за недостачу (а.с. 53). Згідно акту про результати службового розслідування від 25 вересня 2020 року комісією відповідача було встановлено факт винних дій ОСОБА_4 , що полягав у привласненні коштів підприємства в розмірі 193 000 грн. Станом на дату складання даного акту кошти відшкодовано в повному обсязі. Досудове розслідування кримінального правопорушення по даному факту триває. Запропоновано провести звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України, а саме винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. При цьому комісією також встановлено факт винних дій ОСОБА_1 , що полягав у грубому порушенні трудових обов`язків, а саме пунктів 2.2.7, 2.13, пункту 19 посадової інструкції та пункту 1 договору про повну матеріальну відповідальність. Запропоновано провести звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України (а.с. 105-107). Наказом відповідача № 272-К про припинення трудового договору (контракту) від 28 вересня 2020 року позивача звільнено із посади фармацевта з 18 вересня 2020 року відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України за вчинення винних дій, які дають підстави для втрати довір`я на підставі акту № 18 про результати інвентаризації наявних коштів від 18 вересня 2020 року та акту про результати службового розслідування від 25 вересня 2020 року (а.с. 9). Копію наказу про звільнення з роботи позивачу було направлено засобами поштового зв`язку 28 вересня 2020 року та вручено у поштовому відділенні м. Обухів 5 жовтня 2020 року (а.с. 10-12). Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року у справі № 372/3357/20, яка набрала законної сили, клопотання прокурора Обухівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області у кримінальному провадженні № 12020110230001364 від 21 вересня 2020 року про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 задоволено. Звільнено останнього, як підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки, кримінальне провадження закрито (а.с. 108, 109). Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Згідно із частиною другою статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 592/7118/17 (провадження № 61-24468св18) та від 11 червня 2020 року у справі № 643/13899/17 (провадження № 14-48176св18). Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16. Така правова позиція є незмінною і підстав для відступлення від неї колегія суддів не вбачає. З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника; це може бути, наприклад: систематична нестача довірених йому цінностей; безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов`язків; порушення правил торгівлі; крадіжки; обмірювання, обважування покупців; завищення цін; привласнення матеріальних цінностей тощо. Втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас, підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника. З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти з каси № 1 аптечного закладу ліцензійний номер 47 за адресою: вул. Юності, 6/4, м. Українка, Обухівський район Київської області , на загальну суму 193 000 грн вилучались в період з 4 липня по 15 вересня 2020 року іншими працівниками ТОВ «Подорожник Київ» і не надходили на банківський рахунок відповідача, тоді як позивач під час виконання своїх посадових обов`язків фармацевта фактично використовувала касу №

2. Згідно аргументів відповідача єдиною і належною підставою для видання оскаржуваного наказу № 272-К від 28 вересня 2020 року та звільнення позивача з роботи у зв`язку з втрати довіри є той факт, що працюючи з 10:38 год. до 11:43 год.11 серпня 2020 року за касовим апаратом № 1, остання всупереч вимогам розділу 2 посадової інструкції, не здійснила перерахунок готівки в касі або ж здійснила, однак приховала факт недостачі від роботодавця, що було виявлено 18 вересня 2020 року в результаті проведення інвентаризації наявних коштів та підтверджено актом про результати службового розслідування від 25 вересня 2020 року. Проте під час розгляду справи судом встановлено, що конкретних порушень посадових обов`язків відповідачем не доведено і вина ОСОБА_1 у недостачі грошових коштів відсутня. Відповідно сам по собі факт недостачі коштів без доведеності вини працівника не може бути достатньою підставою для недовіри та звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Як пояснила ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вона працювала фармацевтом в аптеці № 47 Подорожник мережа аптек ТОВ «Подорожник Київ» неповний робочий день, в основному приходила на роботу тоді, коли вже були проведена інкасація наявних двох касових апаратів в аптеці, тому не мала змоги виявити недостачу коштів у них. 16 вересня 2020 року її було переведено на повну зміну і в цей же день нею було виявлено розбіжності в касі № 1, на якій працював інший фармацевт - ОСОБА_4 , про що вона одразу повідомила адміністрацію підприємства. Посилання апеляційної скарги про те, що безпосереднє обслуговування позивачем касового апарату № 1 деякий час протягом одного дня - 11 серпня 2020 року та проведення дев`ять грошових операцій з продажу ліків є умовою для її звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України, є безпідставними, оскільки за обставинами справи підставою для звільнення позивача слугувала не втрата нею особисто грошових коштів, а несвоєчасне повідомлення про незаконне вилучення коштів іншими працівниками. Так, для звільнення працівника з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, необхідна наявність обставин зникнення (втрати) чи іншого пошкодження (знецінення) грошових, товарних або культурних цінностей, які безпосередньо обслуговує працівник, якого звільнено, і за які він особисто ніс відповідальність, а не будь-який інший працівник, якому були ввірені матеріальні цінності (отримані під звіт). За відсутності однієї з умов (винних дій працівника) передбачених в пункті 2 частини першої статті 41 КЗпП України, звільнення не може вважатися законним. Відповідачем як роботодавцем не спростовано доводи позивача та не доведено наявність законних підстав для звільнення працівника з роботи. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (статті 138 КЗпП України). Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві, а отже, доводи відповідача про те, що позивач не довела, що не могла виявити факт недостачі і шкода завдана підприємству не з її вини, не може бути підставою для відмови у задоволення позовних вимог, такий висновок суперечить принципу розподілу тягаря доказування у трудових справах. Зважаючи на вказані вище правові норми та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що підстав для звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у відповідача не було, оскільки останнім не було доведено вчинення позивачем протиправних дій навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, які б давали об`єктиві підстави для втрати довіри зі сторони роботодавця і неможливості в подальшому здійснення роботи з матеріальними цінностями. Матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження винуватості безпосередньо ОСОБА_1 , як фармацевта ТОВ «Подорожник Київ», у вчиненні корисливих дій та використанні довірених їй грошових кошів у власних інтересах, а також причетності позивача до протиправного вилучення грошей з однієї із кас аптечного закладу ліцензійний номер 47 за адресою: вул. Юності, 6/4, м. Українка, Обухівський район Київської області . Отже, вирішуючи спір, місцевий суд правильно виходив з того, що при звільненні позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України відповідачем не дотримано норми законодавства про працю, які регулюють вивільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому позовні вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботіпідлягають задоволенню. Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу вірно визначено судом за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Районний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 27 588,00 грн, який визначено відповідно до вимог вказаного Порядку та на підставі довідки ТОВ «Подорожник Київ» про доходи ОСОБА_1 , у тому числі середньоденну заробітну плату позивача за два останні місяці роботи перед звільненням (а.с. 104). Проведений судом в оскаржуваному рішенні розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу перевірені колегією суддів, розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем в апеляційній скарзі, а також не викликає сумнівів в їх правильності і обґрунтованості, тому відсутні підстави повторно їх наводити в судовому рішенні суду апеляційної інстанції. Доводи апеляційної про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права з огляду на те, що розглянув і задовольнив вищевказану позовну вимогу без сплати позивачем судового збору за її пред`явлення, що є підставою для залишення цієї вимоги без розгляду, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки якщо факт недоплати судового збору з`ясовано у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд залежно від конкретних обставин справи, зокрема, може у разі неподання доказів оплати стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 141 ЦПК України. Зазначене відповідає роз`ясненням, які містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах». У даному випадку суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн, що не суперечить вимогам процесуального законодавства та відповідає дотриманню належного балансу між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи в суді та інтересами позивача стосовно можливості звернення до суду за захистом своїх трудових прав. Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем спірних правовідносин, положень КЗпП України та ЦПК України, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Подорожник Київ» залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній