Постанова Чернігівський апеляційний суд № 743/475/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 11 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 743/475/21 Головуючий у першій інстанції Павленко О. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1306/21 Чернігівський апеляційний суду складі: головуючої судді Шитченко Н.В., суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Приватне акціонерне товариство «Укренергомонтаж», розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за порушення строків її виплати, заробітної плати за час простою та компенсації за щорічну відпустку, місце ухвалення судового рішення смт. Ріпки, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 12 липня 2021 року. У С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» (далі ПрАТ «Укренергомонтаж»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з заробітної плати за грудень 2019 року, лютий-березень 2020 року у сумі 32 618,46 грн; заборгованість з заробітної плати за час простою підприємства за січень, квітень та травень 2020 року у сумі 13 760 грн; компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 5 724,54 грн; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати у сумі 4 011,93 грн. У мотивування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 03 листопада 2019 року по 25 травня 2021 року працював електромонтажником силових мереж електроустаткування 3 розряду у ПрАТ «Укренергомонтаж» в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. При звільненні ПрАТ «Укренергомонтаж» не провело з позивачем повного розрахунку, а саме: не виплатило заборгованість із заробітної плати у сумі 32 618,46 грн та за час простою підприємства у сумі 13 760 грн, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 5 724,54 грн. У зв`язку з порушенням строків виплати належних позивачу коштів відповідач зобов`язаний сплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, яка передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Рішенням від 12 липня 2021 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ПрАТ «Укренергомонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати за грудень 2019 року, лютий-березень 2020 року у сумі 32 618,46 грн (без відрахування податків і обов`язкових платежів), заборгованість з заробітної плати за період простою підприємства за січень 2020 року, квітень 2020 року та травень 2020 року у сумі 13 760 грн (без відрахування податків і обов`язкових платежів), компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 5 724,54 грн (без відрахування податків і обов`язкових платежів), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати у сумі 4 011,93 грн (без відрахування податків і обов`язкових платежів). Стягнув з ПрАТ «Укренергомонтаж» на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. В апеляційній скарзі ПрАТ «Укренергомонтаж», вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата у сумі 42 049,29 грн, його доводи про наявність заборгованості не підтверджені жодними доказами, а отже, не можуть братися до уваги в силу їх недоведеності. Указує на те, що при нарахуванні компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки не враховано Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, за якою суми грошової компенсації у разі невикористання відпусток є платою за невідпрацьований час і на вказані суми компенсацій, які виплачуються звільненим особам, єдиний внесок не нараховується. Разом з цим, вимоги про компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 5 724,54 грн та компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 4 011,93 грн заявлені поза межами тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП. Наполягає на тому, що підприємство не перебувало у стані простою, оскільки не оформлювався акт простою та відповідний наказ по підприємству, тому вимоги по оплаті часу простою за 2 місяці 22 дні, що становить 13 760 грн, також не підлягають задоволенню. У наданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи скаргу ПрАТ «Укренергомонтаж» безпідставною та такою, що суперечить обставинам справи, просить її залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що ПрАТ «Укренергомонтаж» не надало доказів на підтвердження виплати позивачу заробітної плати, як за період його фактичної роботи, так і за період простою. Разом з цим, компенсація за невикористані дні відпустки та компенсація втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати входить до структури заробітної плати, визначеної ст. 12 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП, а отже, такі вимоги не обмежені строком їх пред`явлення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності заявлених вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з заробітної плати, компенсації за порушення строків її виплати, заробітної плати за час простою та компенсації за щорічну відпустку. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що відповідно до наказу ПрАТ «Укренергомонтаж» від 01 листопада 2019 року №163-П, ОСОБА_1 прийнято на роботу з 03 листопада 2019 року на посаду електромонтажника силових мереж електроустаткування третього розряду (а.с. 74). Згідно з наказом ПрАТ «Укренергомонтаж» від 25 травня 2020 року № 100/1-К, ОСОБА_1 звільнено з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 76). Відповідно до довідки про доходи, виданої ПрАТ «Укренергомонтаж», загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 листопад 2019 року по 31 травня 2020 року без урахування аліментів становить 42 049,29 грн: за листопад 2019 року нараховано заробітну плату у розмірі 10 281,50 грн, у грудні 2019 року 10 281,50 грн, у січні 2020 року відсутні дані, у лютому 2020 року 10 553 грн, у березні 2020 року 7 366,80 грн, у квітні 2020 року відсутні дані, у травні 2020 року 3 566,49 грн (а.с. 17) Згідно з індивідуальними відомостями відносно застрахованої особи ОСОБА_1 , наданих Пенсійним Фондом України, позивачу нараховано заробітну плату у ПрАТ «Укренергомонтаж» у листопаді 2019 року - 10 281,50 грн, у грудні 2019 року 10 281,50 грн, у січні 2020 року 0,00 грн, у лютому 2020 року 10 553 грн, у березні 2020 року 7 366,80 грн, у квітні 2020 року 0,00 грн, у травні 2020 року 3 566,49 грн (а.с. 18-19). Звернувшись з даним позовом ОСОБА_1 зазначав, що перебував у трудових відносинах з ПАТ «Укренергомонтаж» та при звільненні не отримав всі належні йому виплати. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівникам підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Відповідно до положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Виходячи зі змісту наведених норм та проаналізувавши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог. Так, за доводами ОСОБА_1 , ПрАТ «Укренергомонтаж» за фактично виконану роботу виплатило йому у грудні 2019 року 8 430,83 грн заробітної плати та у лютому 2020 року 1 000 грн, інших виплат не надходило. ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог надав довідку про доходи, складену ПрАТ «Укренергомонтаж» (а.с. 17), та індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 (а.с. 18-19), які підтверджують, що загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 листопад 2019 року по 31 травня 2020 року без урахування аліментів становила 42 049,29 грн: за листопад 2019 року нараховано заробітну плату у розмірі 10 281,50 грн, у грудні 2019 року 10 281,50 грн, у січні 2020 року 0,00 грн, у лютому 2020 року 10 553 грн, у березні 2020 року 7 366,80 грн, у квітні 2020 року 0,00 грн, у травні 2020 року 3 566,49 грн (а.с.17). ПрАТ «Укренергомонтаж» на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем надало розрахункові листи, в яких зазначені нараховані позивачу суми: у листопаді 2019 року 10 281,50 грн, у грудні 2019 року 10 281,50 грн, у лютому 2020 року 10 553 грн, у березні 2020 року 7 366,80 грн, у травні 2020 року - 3 566,49 грн (а.с. 78-82). Вирішуючи питання про наявність заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріали справи містять лише докази нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи у ПрАТ «Укренергомонтаж», але відсутні докази виплати позивачу таких нарахувань. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата у сумі 42 049,29 грн не підтверджені належними та допустимими доказами. Надані ПрАТ «Укренергомонтаж» розрахункові листи за листопад-грудень 2019 року, лютий-березень 2020 року, квітень 2020 року (а.с. 78-82) свідчать про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату та не спростовують його доводи про наявність заборгованості по виплаті заробітної плати. За таких обставин, суд першої інстанції вірно стягнув з ПрАТ «Укренергомонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за грудень 2019 року, лютий-березень 2020 року у сумі 32 618,46 грн (без відрахування податків і обов`язкових платежів). Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати за період простою підприємства, колегія суддів враховує наступне. Статтею 34 КЗпП України передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). ОСОБА_1 у позові зазначав, що відпрацював чотири вахти: листопад-грудень 2019 року та лютий-березень 2020 року, а інші три місяці (січень, квітень та травень 2020 року) бригада, в якій він працював, не була забезпечена роботою, що вказує на те, що на підприємстві був простій. За змістом наявної у матеріалах справи довідки про доходи, виданої ПрАТ «Укренергомонтаж», та індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, позивачу не нараховувалася заробітна плата за січень 2020 року, квітень 2020 року та травень 2020 року, що свідчить на користь доводів позову про те, що ПрАТ «Укренергомонтаж» перебувало у стані простою. Твердження ПрАТ «Укренергомонтаж» про те, що підприємство не перебувало у стані простою, оскільки не оформлювався акт простою та наказ по підприємству не приймаються до уваги, оскільки надані позивачем докази підтверджують протилежне. Від позивача не залежало питання правового оформлення простою у товаристві. У трудових правовідносинах, з урахуванням суті позовних вимог, виконання вимог трудового законодавства доводить роботодавець, а не звільнений працівник. Відповідач у належний спосіб не спростував твердження ОСОБА_1 про простій, зумовлений карантином, хоча суд першої інстанції, вирішуючи спір, зобов`язував ПрАТ «Укренергомонтаж» надати копії наказів про простій підприємства, копію особового рахунку по нарахуванню заробітної плати ОСОБА_1 , копії табелів обліку робочого часу, копії відомостей та інших платіжних документів по виплаті заробітної плати за спірний період (а.с. 48-49). Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком районного суду про те, що доказів, які б спростували факт простою, ПрАТ «Укренергомонтаж» не надано, як не надано на вимогу суду і табелів обліку робочого часу позивача з листопада 2019 року по травень 2020 року. Отже, ураховуючи приписи ст. 113 КЗпП України, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми коштів за час простою не з вини працівника. Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Згідно зі ст. 47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу: у зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення - 44 календарні дні. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 56 календарних днів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки»). Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (абзац 1 пункту 7 Розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100). Як свідчить розрахунковий лист за травень 2020 року, ОСОБА_1 нарахована компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3 285,60 грн (а.с. 82). Докази виплати позивачеві такої компенсації матеріали справи не містять. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що компенсація за 18 календарних днів невикористаної щорічної відпустки становить 5 724,54 грн, виходячи із розрахунку: 38 482,80 (сумарний заробіток за фактично відпрацьований період) / 121 (фактично відпрацьований час) = 318,03 грн. (середньоденна заробітна плата); 56 (загальна тривалість щорічної відпустки) / 12 (кількість місяців в році) = 4,6 (кількість днів щорічної відпустки за один місяць); 4 (кількість відпрацьованих місяців) *4,6 = 18 (кількість днів щорічної відпустки за фактично відпрацьований період); 318,03*18 = 5 724,54 грн (сума без відрахування податків і обов`язкових платежів). Є безпідставними твердження відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду з вимогою щодо стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, оскільки всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. При цьому, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Вирішуючи спір в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у зв`язку з порушенням ПрАТ «Укренергомонтаж» строків виплати заробітної плати, в тому числі за період простою, та компенсації за невикористану щорічну відпустку, ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати у сумі 4 011,93 грн (без відрахування податків і обов`язкових платежів), розрахунок якої проведено відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Доводи ПрАТ «Укренергомонтаж» про пропуск позивачем строку позовної давності в частині вимог про стягнення компенсації за порушення строків її виплати відхиляються з тих же підстав, за яких апеляційний суд визнав неможливим застосувати строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року. Головуюча: Судді: