Постанова КЦС ВС № 607/14338/19

Постанова Іменем України 11 жовтня 2021 року м. Київ справа № 607/14338/19-ц провадження № 61-19073 св 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень Ірини Йосифівни - на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року у складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив припинити його право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та виділити йому в натурі у власність 11/20 частин цього житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами. Позовна заява мотивована тим, що вищевказана частина житлового будинку (11/20 частин) належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 червня 2007 року серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» (далі - ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації») № 14791659 від 05 червня 2007 року. ОСОБА_2 володіє 9/20 частин вказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами на праві приватної спільної часткової власності. Зазначав, що між ними, як співвласниками вказаного нерухомого майна, угоди про спосіб виділення в натурі часток із сумісного спільного володіння не досягнуто, хоча він неодноразово в усній формі звертався до ОСОБА_2 з пропозицію про укладення договору поділу будинку з надвірними будівлями. Проте, усі намагання врегулювати конфлікт у добровільному порядку виявились безрезультатними. Вказував, що цей будинок обладнаний окремими входами, до кожної із його частин підведено окремо всі комунікації. З 2007 року він, як власник своєї частки, жодних реконструкцій не проводив, тому вважав, що перешкоди для здійснення такого поділу відсутні. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд припинити його право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та виділити йому в натурі у власність 11/20 частин цього житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що складається з наступних приміщень: І підвал, площею 4.4 кв. м, II підвал, площею 8.4 кв. м, IV підвал, площею 3,3 кв. м, V підвал, площею 8,3 кв. м, VIII підвал, площею 10,1 кв. м, IX підвал, площею 2,0 кв. м, X підвал, площею 1,9 кв. м, XI підвал, площею 6,9 кв. м, 1-1 коридор, площею 11,1 кв. м, 1-2 житлова, площею 12,9 кв. м, 1-3 паливна, площею 3,8 кв. м, 1-4 коридор, площею 1,3 кв. м, 1-5 туалет, площею 1,1 кв. м, 1-6 ванна, площею 3,4 кв. м, 1-7 коридор, площею 3,5 кв. м, 1-8 житлова, площею 9,7 кв. м, 1-9 житлова, площею 13,4 кв. м, 1-10 житлова, площею 17,8 кв. м, 3-1 сходова, площею 1,8 кв. м, 3-2 кухня, площею 9,1 кв. м, 3-3 комора, площею 13,2 кв. м, загальною площею 147,4 кв. м, житловою площею 53,8 кв. м; господарська будівля літ. «В», огорожа № 1, вимощення II, відповідно до висновку щодо технічних можливостей виділу в натурі частки нерухомого майна № 42 від 29 березня 2019 року, наданого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» та визнати за ним право власності на виділену в натурі частку, як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2020 року у прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат за заявою ОСОБА_2 у вказаній справі відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначальним для виділу частки в будинковолодінні, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки будинку відповідно до часток співвласників. Встановивши відсутність незалежного підведення комунікацій окремо до кожної з часток сторін у об`єкті нерухомого майна, що є перешкодою для поділу житлового будинку без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість за встановлених обставин реального поділу будинку з надвірними будівлями і спорудами. При цьому суд послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13. Щодо позовних вимог про визнання права власності, то позивачем не надано доказів на підтвердження оспорення, чи не визнання його права власності. Відмовляючи у прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат за заявою ОСОБА_2 у вказаній справі, суд першої інстанції виходив із того, що останньою у встановленому законом порядку не було надано доказів понесених нею судових витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року - без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 727 грн понесених судових витрат. Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також вказав, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється. При виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто скласти окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України. Позивачем не спростовано заперечень відповідачки про те, що підведення комунікацій до належної їй частки житлового будинку не влаштовано окремо та незалежно від частки позивача. Крім того, позивачем не запропоновано варіантів розподілу комунікаційних мереж будинку. При цьому сторони у справі відмовилися від призначення судово-будівельної експертизи для проведення реального поділу будинку разом з надвірними будовами і спорудами. За таких обставин неможливо реально поділити житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог щодо припинення права спільної часткової власності та виділення ОСОБА_1 у натурі у власність 11/20 частин цього житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, оскільки до спірного будинку підведена єдина система життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо). Скасовуючи ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2020 року та задовольняючи заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що відповідачкою підтверджено письмовими доказами, поданими у встановленому законом порядку, понесені нею судові витрати на правову допомогу та залучення спеціалістів, а тому вона має право на компенсацію таких витрат за рахунок позивача. Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу та стягнення судового збору задоволено. Ухвалено додаткове судове рішення до постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 3 тис. грн - витрат на правничу допомогу та 420, 40 грн - витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - про зупинення дії постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2020 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - про зупинення дії постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат задоволено. Зупинено виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат до закінчення касаційного провадження. У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачеві у зв`язку зі звільненням у відставку попереднього судді-доповідача. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неможливість виділу частки із спільної часткової власності за існуючих на цей час обставин, оскільки не врахували, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено умов виділу, при яких площа, що виділяється одному власнику та площа, що залишається іншому власнику, повинна мати окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо). Сторонам у справі вже виділено нерухоме майно згідно з опису їх часток, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності, право власності на ці частки зареєстровані у встановленому законом порядку з детальним описом приміщень, які входять у розмір таких часток. Ним було надано суду висновок ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» про технічну можливість виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 27 березня 2019 року № 42, проте суди безпідставно надали перевагу доказам відповідачки, згідно з яких така технічна можливість виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого відсутня. При цьому з наданих доказів відповідачкою не слідує, що комунікаційні мережі підведені до житлового будинку одним вводом, як про це вказують суди, жодних доказів на підтвердження таких обставин у матеріалах справи немає. Крім того, відповідачка у своїх поясненнях у судових засіданнях не заперечувала, що спірний будинок вже давно розділений між співвласниками на два окремі будинки з обладнаними окремими входами та підведеними до кожного із них окремо всіма комунікаціями. Висновки судів про неможливість зобов`язати відповідачку здійснити проведення комунікацій до належної їй частини житлового будинку за рахунок власних коштів, оскільки це суперечить змісту права власності, визначеного статтями 317, 319 ЦК України, є помилковими, так як предметом спору є виділення в натурі частки із спільної часткової власності та визнання права власності, а тому проведення комунікацій до житлового будинку не має відношення до справи, оскільки досліджуватися має лише технічна можливість виділу часток сторін. Зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про розподіл судових витрат та стягнення з ОСОБА_1 на її користь цих витрат, оскільки не врахував, що відповідачкою не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат при подані нею першої заяви по суті спору, а саме відзиву на позовну заяву від 19 вересня 2019 року, що відповідно до частини другої статті 134 ЦПК України є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат. У матеріалах справи міститься попередній розрахунок судових витрат відповідачки, проте він поданий разом із відзивом відповідачки до суду лише 16 грудня 2019 року, тоді як нормами ЦПК України не передбачено право відповідача на подання до суду повторного, чи декількох відзивів на позовну заяву. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Суди дійшли правильного висновку про те, що визначальним для виділу частки у будинковолодінні, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки будинку, а така технічна можливість на цей час згідно з наданих нею доказів відсутня. Крім того, вірним є висновок апеляційного суду про наявність підстав для компенсації понесених нею судових витрат, оскільки вони підтвердженні належними доказами, поданими у встановленому законом порядку, вимоги ЦПК України не порушені. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду: від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, провадження № 61-21409св18, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц, провадження 61-26178св18. Судом установлено, що на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав суду висновок ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 27 березня 2019 року № 42, згідно з якого за технічними показниками 11/20 частина об`єкта по АДРЕСА_1 є відокремлена, має окремий вхід та може бути виділена в натурі (т. 1, а. с. 25). Згідно з наданої ОСОБА_2 довідки, виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , 2019 рік, зйомка інженерних мереж на замовлення ОСОБА_2 на ділянці виконана у повному об`ємі, виписані на плані характеристики мереж відповідають дійсності. У цій довідці зображена схема інженерних мереж, згідно з якої кабель міського РЕМ, водопровід, кабель зв`язку, водопровід каналізація підведені до будинку по АДРЕСА_1 спільно одним вводом (т. 1, а. с. 81, 82). Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта, виготовленого 14 грудня 2019 року експертом з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_2 , у частині житлового будинку по АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_2 , відсутнє незалежне водопостачання, водовідведення та газопостачання, 9/20 частини будинку непридатна для надійної і безпечної експлуатації. Розподіл будівлі на окремі домоволодіння на цей час неможливий (т. 1, а. с. 185-187). Висновком щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 14 грудня 2019 року, наданого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , підтверджено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого Першою тернопільською нотаріальною конторою від 16 липня 2017 року за № 5-724, виданого власнику ОСОБА_2 , технічна характеристика 9/20 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що складається з: 2-1 коридор 3,5 кв. м, 2-2 кухня 11,8 кв. м, 2-3 ванна 2,7 кв. м, 2-4 житлова кімната 13,3 кв. м, 2-5 житлова кімната 13,3 кв. м, 2-6 житлова кімната 17,5 кв. м., підвал ІІІ 8,3 кв. м., підвал ІV 1,1 кв. м, підвал VІІ 16,0 кв. м, гараж під літ. «Б», огорожа № 1, вимощення І, що розташовані по АДРЕСА_1 , за технічними показниками 9/20 частина об`єкта не є відокремлена, має окремий вихід, не має незалежного підведення до комунікацій і не може бути виділена в натурі (т. 1, а. с. 189). Відповідями комунального підприємства «Тернопільводоканал» від 03 грудня 2019 року на заяви ОСОБА_2 повідомлено, що водовідведення та водопостачання двох квартир у житловому будинку по АДРЕСА_1 здійснюється через спільний каналізаційний випуск та спільний водопровідний ввід (т. 1, а. с. 190, 191). Крім того, приватне акціонерне товариство «Тернопільміськгаз» повідомило ОСОБА_2 , що згідно з проєктної документації газопостачання будинку АДРЕСА_1 здійснюється одним вводом низького тиску. Для влаштування окремого дворового вводу на другу частину будинку необхідно розробити проєктну документацію (т. 1, а. с. 192). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте відповідач відмовився від призначення судово-будівельної експертизи для проведення реального поділу будинку разом із надвірними будовами та спорудами. Отже, позивачем не спростовано заперечень відповідачки проте, що підведення комунікацій до належної їй частки житлового будинку не влаштовано окремо та незалежно від його частки у будинку. Крім того, позивачем не запропоновано варіантів розподілу комунікаційних мереж між квартирами будинку. З огляду на викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши вищенаведені положення закону, дійшли правильного висновку про те, що визначальним для виділу частки в будинковолодінні, який перебуває у спільній частковій власності, є не фактичний порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки будинку відповідно до часток співвласників. Після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється. При виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто скласти окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України. Встановивши відсутність незалежного підведення комунікацій окремо до кожної із часток сторін у об`єкті нерухомого майна, що є перешкодою для поділу житлового будинку й нормального функціонування будівлі, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неможливість реального поділу будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , оскільки до спірного будинку підведена єдина система життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо). Доводи касаційної скарги про те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено умов виділу, при яких площа, що виділяється одному власнику та площа, що залишається іншому власнику, повинна мати окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), безпідставні, оскільки спростовуються вищенаведеним. Посилання касаційної скарги на те, що предметом розгляду справи є не реальний поділ будинку, а виділ в натурі у власність частини будинку, який вже давно поділений, не заслуговують на увагу, оскільки правомірність набуття права власності позивачем на приміщення житлового будинку, виділ яких є предметом позову, ним не наводилося та не доводилося. При цьому будь-яких дій, спрямованих на оспорення, чи невизнання його прав на частку у спільній частковій власності відповідачкою не здійснювалося, а тому підстав для застосування способу захисту прав ОСОБА_1 , визначеного статтею 392 ЦК України, відсутні. Крім того, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду щодо розподілу судових витрат, оскільки ОСОБА_2 підтверджено письмовими доказами, які подані у встановленому законом порядку, понесені нею судові витрати на правову допомогу та залучення спеціалістів. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Апеляційним судом установлено, що 16 грудня 2019 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення, а також 03 лютого 2020 року - протягом п`яти днів після ухвалення рішення, відповідачкою до суду подано відзив, у додатках до якого було представлено попередній розрахунок судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Оскільки надані письмові докази на підтвердження понесених відповідачкою витрат на правову допомогу та залучення спеціалістів були подані у встановленому законом порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про компенсацію таких витрат. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Інші доводи касаційної скарги в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень Ірини Йосифівни - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін. Поновити виконання постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник