Постанова КЦС ВС № 686/16902/20

Постанова Іменем України 04 жовтня 2021 року м. Київ справа № 686/16902/20 провадження № 61-11412св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 22 березня 2021 року у складі судді Скиби М. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Кішкіної І. В., Халаджи О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 23 липня 2002 року до 14 січня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 , однак у вересні 2009 року між сторонами припинилися шлюбні відносини та відповідач виїхав з їх постійного місця проживання в невідомому напрямку. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин син ОСОБА_3 перебуває на утриманні та повному забезпеченні матері (позивача у справі), яка створила належні умови для навчання та виховання сина, постійно піклується про засвоєння ним навчального матеріалу, систематично цікавиться його успіхами. Батько дитини не допомагає матеріально і ухиляється від обов`язку по вихованню сина з січня 2012 року, не піклується про фізичний і духовний стан дитини, навчання, підготовку до самостійного життя сина, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, не спілкується в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення. ОСОБА_2 протягом 8 років жодного разу не спілкувався з сином, що свідчить про абсолютну байдужість батька щодо виховання ОСОБА_3 . У вересні 2017 року ОСОБА_3 вступив до Львівського державного ліцею з військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, однак з моменту вступу та до моменту звернення до суду з позовною заявою відповідач жодного разу не спілкувався з сином, не поцікавився його навчальними досягненнями, шкільним життям сина або станом його здоров`я. У подальшому позивач змінила предмет позову у зв`язку зі зміною прізвища ОСОБА_3 на «ОСОБА_4», що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , яке видано Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) 18 липня 2020 року (а. с. 132-134, 143, т. 1). У зв`язку з зазначеним, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 22 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що відповідач протягом тривалого часу не виконує своїх батьківських обов`язків стосовного свого сина, а саме: не піклується про його фізичний і духовний розвиток та не спілкується з ним. Разом із тим, батько бере участь в утриманні сина, сплачує аліменти, заборгованість відсутня та наявна переплата станом на 01 вересня 2020 року у розмірі 77,67 грн. Крім того, особа може бути позбавлена батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років. Оскільки на час розгляду справи судом ОСОБА_4 досяг повноліття та втратив правовий статус дитини, суди вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позбавлення батьківських прав щодо повнолітньої особи не допускається. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014-ц. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 22 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 червня 2021 року, підписану представником ОСОБА_5 , у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У вересні 2021 року справу № 686/16902/20 передано до Верховного Суду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга мотивована необхідністю відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014-ц, у зв`язку з відсутністю нормативно-правого акта, жодної норми національного чи міжнародного законодавства, які б обмежували право особи можливості позбавлення батьківських прав виключно за умови, якщо на момент винесення судового рішення за результатами відповідної справи дитина досягла повноліття. Крім того, затягування судом розгляду справи більш ніж на три місяці та досягнення дитиною повноліття не може позбавити скаржника можливості захистити своє порушене право. Судами не застосовано положення статті 164 СК України, відповідно до якої батько може бути позбавлений батьківських прав, зокрема, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, та не враховано думку дитини про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Доводи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Хмельницького міського управління юстиції, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_6 (а. с. 8, т. 1). Відповідно досвідоцтва про розірвання шлюбу від 14 січня 2010 року серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому Хмельницького міськрайонного управління юстиції, зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а. с. 7, т. 1). Відповідач ОСОБА_2 22 червня 2013 року уклав шлюб з ОСОБА_7 та ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 (а. с. 43, 44, т. 1) 29 травня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області укладено шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , яка змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 (а. с. 9, т. 1) Згідно з копією свідоцтва про зміну імені від 18 липня 2020 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище на « ОСОБА_11 » (а. с. 143, т. 1) Згідно з довідкою головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Хмельницької міської ради від 17 лютого 2020 року ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та має наступний склад сім`ї: ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_9 , ОСОБА_12 (а. с. 12, т. 1). Відповідно до акта обстеження умов проживання Хмельницької міської ради від 28 серпня 2020 року за адресою: кв. АДРЕСА_2 , створені належні умови для проживання дитини. Згідно з інформацією Хмельницького навчально-виховного комплексу № 4 від 07 грудня 2020 року № 568/01-30 ОСОБА_3 навчався у Хмельницькому навчально-виховному комплексі № 4 з 01 вересня 2013 року по 25 липня 2017 року. За час навчання в комплексі батько дитини ОСОБА_3 не відвідував сина жодного разу, не цікавився навчальною успішністю, поведінкою, станом здоров`я та соціальним розвитком ОСОБА_3 , не здійснював при класному керівникові жодної спроби встановити зв`язок, налагодити спілкування чи іншим чином брати участь у вихованні сина протягом періоду його навчання. Мати учня ОСОБА_3 регулярно відвідувала школу під час навчання, контактувала з класним керівником та брала активну участь у вихованні свого сина (а. с. 140, т. 1) Відповідно до інформації начальника Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут від 25 серпня 2020 року № 405 ОСОБА_3 навчався у закладі з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2020 року. За весь період навчання ліцеїста його батько ОСОБА_2 навчанням, успішністю, поведінкою, станом здоров`я та соціальним розвитком сина не цікавився жодного разу, також протягом вказаного періоду ніколи не контактував ні з класним керівником, ні з офіцером-вихователем навчального закладу, а також не був присутній під час ліцейних урочистостей і заходів (а. с. 171, т. 1). За інформацією начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 15 грудня 2020 року № 522/1 ОСОБА_3 навчається у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з 06 серпня 2020 року по теперішній час, за період навчання його батько ОСОБА_13 навчанням, успішністю, поведінкою, станом здоров`я та соціальним розвитком сина не цікавився, інформація про відвідуванням ним закладу відсутня (а. с. 142, т. 1) Відповідно до довідки МВС України Департаменту інформатизації станом на 01 вересня 2020 року ОСОБА_2 не знятої чи не погашеної судимості не має (а. с. 51, т. 1). Відповідно до довідки від 31 серпня 2020 року № 241 Медичного центру профілактики та лікування залежності м. Краматорська у м. Торецьку відомостей про надання наркологічної допомоги ОСОБА_2 немає (а. с. 52, т. 1 ) Відповідно до довідки від 29 серпня 2020 року № 1159 обласної психіатричної лікарні м. Слов`янська звернень ОСОБА_2 за психіатричною допомогою до психіатричних закладів у м. Торецьку немає (а. с. 53, т. 1). Відповідно до характеристики від 02 вересня 2020 року ТОВ «Европейська кваліфікація» на ОСОБА_2 останній характеризується з позитивної сторони (а. с. 54, т. 1). Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, яка складена 28 серпня 2020 року головним державним виконавцем Торецького міського відділу ДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відповідачем сплачуються аліменти на утримання сина, заборгованість зі сплати відсутня та наявна переплата станом на 01 вересня 2020 року, яка складає 77,67 грн (а. с. 48-50, т. 1). Висновком Франківської районної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Франківській районній адміністрації 09 березня 2020 року, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 (а. с. 39-40, т. 2). Опитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 зазначив, що відповідач після припинення спільного проживання не брав участь у його вихованні, не цікавився його навчанням, його успіхами та досягненням.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Колегія суддів наголошує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У справі, що переглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що відповідач протягом тривалого часу не виконує своїх батьківських обов`язків стосовного свого сина, а саме: не піклується про його фізичний і духовний розвиток та не спілкується з ним. Разом із тим, батько бере участь в утриманні сина, сплачує аліменти, заборгованість відсутня та наявна переплата станом на 01 вересня 2020 року у розмірі 77,67 грн. Крім того, судами встановлено, що на час розгляду справи судом ОСОБА_4 досяг повноліття та втратив правовий статус дитини, а тому суди вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки особа може бути позбавлена батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років. Колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність безумовних правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у контексті цієї справи. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014-ц зроблено висновок про те, що на час розгляду справи судом першої інстанції, після скасування заочного рішення, дитині виповнилося 18 років, тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованим і відповідає вимогам матеріального права (стаття 164 СК України). У зв`язку з викладеними інші доводи касаційної скарги не мають правового значення і не впливають на законність, обґрунтованість та справедливість рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги, спрямовані на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014-ц, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не навела належного правового та обґрунтованого мотивування для відступу від вказаного висновку. Зазначені доводи заявника свідчить про особисте помилкове тлумачення нею норм матеріального права. Підстави позбавлення батьківських прав, передбачені пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, стосуються випадку ухилення батька чи матері від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. При цьому, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, що передбачено частиною першою статті 6 СК України. Аналогічні норми закріплені також у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Таким чином, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. З огляду на зазначене, виходячи зі встановлених на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, з урахуванням релевантної практики Верховного Суду та ЄСПЛ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є правильним та обґрунтованим. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій. Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 22 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 червня 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук