Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1635/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1635/21 пров. № А/857/15430/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БСП Оіл» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, суддя у І інстанції Маєцька Н.Д., час ухвалення судового рішення 10 год 26 хв, місце ухвалення судового рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення 15 липня 2021 року, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі ФСЗІ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БСП Оіл» (далі ТОВ) на користь ФСЗІ 52642,86 грн адміністративно-господарських санкцій та 221,13 грн пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі № 260/1635/21 у задоволені позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до матеріалів справи ТОВ у 2020 році було працевлаштовано двох осіб з інвалідністю, що свідчить про дотримання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік від 26 лютого 2021 року видно, що відповідачем помилково визначено відомості у рядку « 2» щодо середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність. Разом із тим, допущення відповідачем помилки під час заповнення звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік від 26 лютого 2021 року з огляду на фактичне дотримання ТОВ нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році не зумовлює виникнення у нього обов`язку зі сплати адміністративно-господарського штрафу та пені. У апеляційній скарзі ФСЗІ просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом при винесені рішення не досліджено всі обставини справи. Зазначає, що чинне законодавство чітко встановлює обов`язок підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, із створення відповідної кількості робочих місць для інвалідів, а також обов`язок сплачувати відповідні санкції за робочі місця для інвалідів, створенні у меншій кількості, і за вакантні робочі місця. Наявність вакантних місць, не зайнятих інвалідами, є підставою для сплати підприємством, установою, організацією адміністративно-господарських санкцій. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 26 лютого 2021 року ТОВ подало до ФСЗІ звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік. Відповідно до рядка «1» звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 28 осіб. Згідно із рядком « 3» звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особу. Відповідно до рядка « 2» звіту на підприємстві протягом 2020 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. ФСЗІ за результатами розгляду звіту зроблено висновок, що ТОВ не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». На підставі викладеного ФСЗІ розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею. За розрахунком ФСЗІ розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з ТОВ, становить 52642,86 грн та 221,13 грн пені. 20 квітня 2021 року ТОВ звернулося до ФСЗІ із листом вих. № 20-04/2021, у якому повідомило, що станом на 01 січня 2021 року на підприємстві протягом 2020 року працевлаштовано та працювало 2 особи з інвалідністю. Середньооблікова чисельність штатних працівників за 2020 рік 28 осіб. При цьому зазначає, що до 01 березня до ФСЗІ було подано звіт по старій формі про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, в якому помилково було зазначено у рядку « 2» 1 особу. Тому просило прийняти уточнюючий звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. До вказаного листа ТОВ додало копії наказів про прийом на роботу та копії трудових книжок працівників. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон № 875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом. Згідно із частиною 3 статті 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Статтею 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частиною 9 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. На думку апеляційного суду, наведене свідчить, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю має розраховуватися виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих). Згідно із частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Відповідно до частини 2 цієї ж статті види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Приписами частини 1 статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). На виконання вказаної норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Виходячи із положень Закону України «Про зайнятість населення» та вказаного Порядку суд апеляційної інстанції вважає, що на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше, ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Таким чином, наведеними правовими нормами визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. Як встановлено судом першої інстанції, 26 лютого 2021 року ТОВ подало до ФСЗІ звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік. Відповідно до рядка «1» звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 28 осіб. Згідно із рядком « 3» звіту кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 особу. Згідно із рядком « 2» звіту на підприємстві протягом 2020 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. Разом із тим, відповідно до наказу ТОВ від 15 травня 2018 року прийнято на посаду водія автотранспортного засобу ОСОБА_1 16 травня 2018 року до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис про прийняття його на посаду водія автотранспортного засобу. Пенсійним фондом України ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення, вид пенсії: по інвалідності. Окрім того, наказом ТОВ від 07 березня 2019 року прийнято на посаду касира товарного ОСОБА_2 , про що внесено запис до його трудової книжки. Пенсійним фондом України ОСОБА_2 видано пенсійне посвідчення, вид пенсії: по інвалідності. Таким чином, виходячи із фактичних обставин, встановлених судом при розгляду справи, ТОВ у 2020 році було працевлаштовано двох осіб з інвалідністю, що свідчить про дотримання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що допущення ТОВ помилки під час заповнення звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік від 26 лютого 2021 року з урахуванням фактичного дотримання товариством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році не зумовлює виникнення у нього обов`язку зі сплати адміністративно-господарського штрафу та пені. Відтак, оскільки ТОВ працевлаштовано необхідну кількість інвалідів, то застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі № 260/1635/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 08 жовтня 2021 року.