Постанова 4857 № 380/9832/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9832/21 пров. № А/857/13199/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі за його позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Сакалош В.М., час ухвалення судового рішення 13 год 03 хв, місце ухвалення судового рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 06 липня 2021 року, ВСТАНОВИВ: 17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: - визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі ВПВР) щодо виконання виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом 05 квітня 2021 року № 3806465/20 на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року справа № 380/6465/20 та дій державного виконавця щодо виконання виконавчого провадження № 65195813; - зобов`язати ВПВР у відповідності до норм Законів України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та «Про виконавче провадження» звернутись до Львівського окружного адміністративного суду із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення про відстрочку чи розстрочку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 380/6465/20 та виконавчого листа від 05 квітня 2021 року № 380/6465/20, вчинити дії до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі Личаківський ВСЗ), передбачені нормами статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження»; - зобов`язати ВПВР подати звіт про виконання судового рішення по вказаній справі через шість місяців від дня набрання законної сили рішення по цій справі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі № 380/9832/21 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ВПВР щодо виконання виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом 05 квітня 2021 року № 3806465/20 на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року справа № 380/6465/20, та дій державного виконавця щодо виконання виконавчого провадження № 65195813. Зобов`язано ВПВР вчинити дії до Личаківського ВСЗ, передбачені нормами статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не було вчинено всіх залежних від нього дій та не надано суду належних і допустимих доказів того, що рішення суду є невиконане у повному обсязі без поважних причин. Разом із тим, невиплата визначеної судовим рішенням заборгованості позивачу не залежить від відповідача (боржника) у справі. Часткове невиконання судового рішення відбулось з причин, які є поважними у розумінні Закону № 1404-VIII, що не було перевірено відповідачем. Державним виконавцем не надано вмотивованого обґрунтування про визнання або невизнання причин невиконання рішення суду неповажними. При цьому встановлення судового контролю відповідно до приписів частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, яких суду не надано. У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив змінити рішення суду першої інстанції та зобов`язати ВПВР у відповідності до норм Законів України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та «Про виконавче провадження» звернутися до Львівського окружного адміністративного суду із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року справа №380/6465/20 та виконавчого листа від 05 квітня 2021 року №380/6465/20 та вчинити дії до Личаківського ВСЗ, передбачені нормами статей 63, 75 Закону № 1404-VІІІ. Зобов`язати ВПВР подати звіт про виконання судового рішення по цій справі через шість місяців від дня набрання законної сили рішенням у справі. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при відмові у задоволенні частини його позовних вимог не навів мотивів та норм законодавства, якими обґрунтовуються його висновки, та не врахував того, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини держава не може відмовляти у виконанні судового рішення з причин відсутності коштів. Відповідач ВПВР у своїй апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що допомога, яка є предметом стягнення, передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до статті 17 вказаного Закону фінансування витрат, пов`язаних із введенням у дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Відповідно до приписів статей 23, 116 Бюджетного кодексу України (далі БК) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Тому необхідною передумовою виплати допомоги у згаданому виконавчому провадженні є наявність коштів державного бюджету. Вчинення дій до Личаківського ВСЗ, що передбачені нормами статей 63, 75 Закону № 1404-VІІ, неможливе через наявність поважних та незалежних від боржника причин невиплати спірної допомоги. На теперішній час кошти, необхідні для виконання судового рішення у даній справі у боржника відсутні і ним вжито всіх залежних від нього заходів, необхідних для виділення таких коштів із Державного бюджету України та повного виконання судового рішення. Після виділення зазначених коштів державного бюджету вони невідкладно будуть виплачені стягувану. У відзиві на апеляційну скаргу ВПВР позивач ОСОБА_1 заперечив обґрунтованість апеляційних вимог відповідача та звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини держава не може відмовляти у виконанні судового рішення з причин відсутності коштів. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 3 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ВПВР та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1 , виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №380/6465/20 було частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Личаківського ВСЗ щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та зобов`язано Личаківський ВСЗ провести перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік ОСОБА_1 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням раніше виплачених сум. 20 квітня 2021 року ВПВР було відкрите виконавче провадження ВП №65195813 на виконання виконавчого листа №380/6465/20 від 05 квітня 2021 року, виданого на виконання вказаного рішення суду. 27 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВПВР щодо виконання виконавчого листа № 380/6465/21 і 07 червня 2021 року отримав листа № 13476/В-4 від 28 травня 2021 року, у якому зазначено, що на виконання вимог державного виконавця зроблено перерахунок заборгованості від 09 березня 2021 року № 260307-1304, яка складає 9464,00 грн. Водночас позивача було повідомлено, що грошові кошти на виплату заборгованості у боржника відсутні. ОСОБА_1 не погодився із діями ВДВС що виконання судового рішення та за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом № 1404-VIII. Відповідно до приписів частини 1 статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За правилами статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно із частиною 1 вказаного закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.. Приписами частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до матеріалів справи на виконанні відповідача перебувало рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №380/6465/20, яким зобов`язано Личаківський ВСЗ провести перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік ОСОБА_1 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням раніше виплачених сум. Личаківський ВСЗ є структурним підрозділом Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, виконавчого органу Львівської міської ради відповідно до ухвали Львівської міської ради від 04 лютого 2021 року № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів». Примусове виконання вказаного судового рішення було розпочате на підстави заяви стягувача 20 квітня 2021 року шляхом відкриття виконавчого провадження ВП №65195813. Державним виконавцем 20 квітня 2021 року у відповідності до вимог статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404-VIII було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку скеровано сторонам виконавчого провадження для відома та виконання. Відповідно до листа Управління соціального захисту Департаменту гуманітарнох політики Львівської міської ради (далі УСЗ) від 13 травня 2021 року № 2603-вих.-530 (вх. № 4332/03.1-15/4 від 17 травня 2021 року) з метою виконання судового рішення та вимоги державного виконавця боржником здійснено нарахування допомоги, що підлягає виплаті стягувачу, розмір якої згідно з розрахунком становить 9464,00 грн (а.с. 36-38). При цьому відповідачем не заперечується те, що нарахована ОСОБА_1 сума допомоги, нарахована на виконання судового рішення у розмірі 9464,00 грн, фактично не виплачена. З метою належного виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №380/6465/20 УСЗ на адресу Департаменту соціального захисту населення Львівської міської ради 13 травня 2021 року скеровано звернення за № 2603-вих-529 з проханням виділити 9464,00 грн. для подальшої їх виплати стягувачу ОСОБА_1 27 травня 2021 на адресу ВПВР надійшла заява ОСОБА_1 щодо виконання виконавчого провадження № 65195813, на яку 28 травня 2021 року надано відповідь із долученням листа-відповіді УСЗ від 13 травня 2021 року з додатками (розрахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 у справі № 380/6465/20 від 09 березня 2021 року, лист УСЗ на адресу Департаменту соціального захисту населення Львівської міської ради від 13 травня 2021 року № 2603-вих-529), у якій обґрунтовано причин невиконання боржником рішення суду . Частиною 2 статті 63 Закону № 1404-VIII встановлено, що в разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Частиною 1 статті 75 вказаного закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень -коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таким чином, апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Разом із тим, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що лише невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1440-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. З урахуванням характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили боржнику об`єктивні перешкоди для виконання зобов`язання, подолання яких для нього було неможливим або ускладненим та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20. При цьому апеляційний суд вважає, що відсутність у боржника реальної фінансової можливості виконати судове рішення через ненадходження коштів з відповідного бюджету на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у належному розмірі свідчить про те, що боржником виконано вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, а саме згідно із судовим рішенням боржник здійснив перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, яка підлягає сплаті за рішенням суду, водночас у зв`язку із відсутністю коштів такі суми виплачені стягувачу у виконавчому проваджені не були. Відтак у суду першої інстанції не було належних підстав для визнання протиправними дій відповідача по виконанню рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №380/6465/20 та зобов`язання відповідача вживати до Личаківського ВСЗ заходів, передбачених приписами статей 63 та 75 Закону № 1404-VIII. Європейський суд з прав людини у пункті 26 рішення у від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» дійсно зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» ( 980 045 ), № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III). Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу на безпідставність тверджень ОСОБА_1 ро те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини держава не може відмовляти у виконанні судового рішення з причин відсутності коштів, оскільки у спірному випадку не йдеться про те, що позивачу відмовлено у виконання судового рішення, що набрало законної сили. Виходячи з матеріалів справи немає жодних підстав для твердження про те, що у виконанні рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №380/6465/20 ОСОБА_1 відмовлено, а є лише об`єктивні фінансові труднощі у його виконанні у строки, передбачені законом № 1440-VIII. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення відповідно до приписів пункту 10 частини 3 статті 18 Закону № 1440-VIII є правом державного виконавця, а не його обов`язком. Водночас частиною 4 статті 19 вказаного Закону встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про виникнення обставин, що обумовлюють, зокрема, зміну способу і порядку виконання рішення. Приписами частини 1 статті 33 Закону № 1440-VIII передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Частиною 3 статті 33 Закону № 1440-VIII передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Аналогічно приписами статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підсумовуючи викладене апеляційний суд зазначає, що звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення належить до дискреційних повноважень державного виконавця при реалізації ним своїх повноважень, передбачених Законом № 1440-VIII, і пов`язане із встановлення ним обставин, що створюють передумови для позитивного вирішення такого звернення. Право на звернення до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення мають лише сторони спору. Водночас наведені приписи дозволяють стягувачу самостійно ініціювати вирішення питання щодо зміну способу і порядку виконання рішення чи про відстрочку або розстрочку виконання рішення із доведенням перед судом обґрунтованості своїх вимог належними, допустимими та достатніми доказами. Підсумовуючи викладене, з урахуванням встановлених під час розгляду справи фактичних обставин та наведених правових норм, апеляційний суд не вбачає належних правових підстав для зобов`язання державного виконавця звертатися до суду із заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення, відстрочку або розстрочку його виконання. Частиною 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява; 7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; 9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. За правилами частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу. Разом із тим, за встановлених у ході апеляційного розгляду фактичних обставин, на думку апеляційного суду, передбачені процесуальним законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду відсутні. Тому відповідні апеляційні вимоги відповідача у повному обсязі не можуть бути задоволені. Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи. Відтак апеляційні скарги сторін слід задовольнити частково, скасувавши рішення сулу першої інстанції та відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 . Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційні скарги ОСОБА_1 та Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити частково. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі № 380/9832/21 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 08 жовтня 2021 року.