Постанова Київський апеляційний суд № 760/28653/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи № 760/28653/19 Головуючий у суді першої інстанції: Усатова І.А. Номер провадження: 22-ц/824/4960/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Коцюрби О.П. суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк, позивач) звернулось до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник, боржник) про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11 лютого 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви б/н, про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору, позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві, відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом на 24 вересня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 21 749,69 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 629,20 грн., за простроченим тілом кредиту - 4808,88 грн., заборгованість за нарахованою пенею за прострочення зобов`язання - 7949,72 грн., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100,00 грн. - 850,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 1011,89 грн. - (штраф процентна складова). Ураховуючи викладене, позивач АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 24 вересня 2019 року у розмірі 21 749,69 грн. та судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в загальному порядку. В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», виходячи з того, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховані надані позивачем докази, з яких вбачається, що відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції, а тому відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правил не свідчить про те, що договір не був укладений. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами, а тому зобов`язаний повернути суму отриманих кредитних коштів. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідкою про зміну умов кредитування, довідкою про видані картки. Відповідач, у визначений ухвалою суду строк, не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Коцюрби О.П., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2013 року між банком АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 10). Позичальнику (відповідач у справі) видана платіжна картка для авторизації із встановленим кредитним лімітом (а.с. 52). В анкеті-заяві зазначено, що позичальник (відповідач у справі) згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_1 до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.11, 12-26). Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і Правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими він погодився при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано. У зв`язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор - 16 жовтня 2019 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором в сумі 21 749,69 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 629,20 грн., за простроченим тілом кредиту - 4808,88 грн., заборгованість за нарахованою пенею за прострочення зобов`язання - 7949,72 грн., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100,00 грн. - 850,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 1011,89 грн. - (штраф процентна складова). В межах заявлених позивачем вимог, поданих доказів, заборгованість за нарахованими процентами у позичальника ОСОБА_1 відсутня і таких вимог позивачем не пред`явлено (а.с. 4-9). Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що банк не надав належних доказів на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору від 11 лютого 2013 року на підставі анкети-заяви б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Також не надав доказів як підписання відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифи банку, якими обґрунтовується позов, так і доказів отримання відповідачем банківської карти та кредитних коштів. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення не відповідає, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів, виходить з такого. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України). Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (стаття 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина перша, друга статті 207 ЦК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції з цим позовом, банк надав суду підписану анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послугу ПАТ КБ «ПриватБанк», витяг з Тарифів банку, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видачу відповідачу кредитної картки із зазначенням її номера та строку дії, з перевипуском картки на новий строк, виписку по картковому рахунку за період з 11 лютого 2013 року по 01 березня 2020 року (а.с. 4-9, 10, 11, 51, 52, 35-81). Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Разом з тим, прийнявши подані позивачем на підтвердження заявлених вимог письмові докази, суд першої інстанції не дослідив їх у сукупності з розрахунком заборгованості та іншими доказами, які було приєднано до позовної заяви. Так, із наданих позивачем письмових доказів вбачається, що факт користування позичальником кредитними коштами та часткове виконання своїх кредитних зобов`язань щодо повернення цих коштів підтверджується випискою по картковому рахунку. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної інстанцій) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Проте, суд першої інстанції не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені позивачем обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не вказав у судовому рішенні на правові норми, які унеможливлюють брати до уваги кредитний ліміт, виходячи із суті правовідносин між сторонами. До того ж, зазначаючи, що банк не надав доказів отримання відповідачем кредиту у вигляді кредитного ліміту, суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідач, згідно наданих позивачем доказів, погашав кредит, просив перевипустити картку. При цьому, відповідач не заперечував проти позову, а будучи належним чином повідомленим про дату судового засідання, до суду не з`явився (а.с. 99). Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, Солом`янський районний суд міста Києва не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у повному обсязі в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України. Надаючи оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, колегію суддів апеляційного суду встановлено, що анкета - заява від 11 лютого 2013 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідка про видачу відповідачу кредитної картки із зазначенням її номера та строку дії, виписку про рух коштів по картковому рахунку за період з 11 лютого 2013 року по 01 березня 2020 року вказують на те, що між учасниками справи виникли договірні кредитні правовідносини, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 позику у розмірі 1000,00 грн., зі збільшенням кредитного ліміту, з видачею позичальнику платіжної картки № 4149437740470065 для авторизації, зі строком дії - до останнього дня місяця серпня 2016 року, з перевипуском картки на новий строк, а останній отримав грошові кошти на платіжну картку та користувався ними. Із розрахунку заборгованості, виписки про рух коштів по картковому рахунку вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитним лімітом, за період з 11 лютого 2013 року по 24 вересня 2019 року ним витрачено 14 703,72 грн. кредитних коштів, з яких, на виконання зобов`язання за вказаний період погашено 9 689,40 грн., у тому числі розмір позики, що віднесена кредитором як прострочена заборгованість за тілом кредиту. Отже, розмір невиконаного позичальником ОСОБА_1 зобов`язання з повернення суми позики становить 5 014,32 грн. (14 703,72 грн. - 9 689,40 грн.), який відповідачем не спростовано. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Оскільки за умовами укладеного сторонами кредитного договору строк повернення кредиту (користування ним) не встановлено, тому відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору. З урахуванням змісту зазначених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що у порушення умов договору, позичальник ОСОБА_1 фактично отримані та використанні кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, чим порушив права кредитора. За проведеними обчисленнями в рамках укладеного сторонами кредитного договору від 11 лютого 2013 року, борг за тілом кредиту складає розмір 5 014,32 грн. Заборгованість в частині залишку боргу за тілом кредиту у розмір 5 014,32 грн., періоди її виникнення, що обліковується за позичальником ОСОБА_1 , підтверджується зібраними та дослідженими доказами у справі. Доказів погашення заборгованості за цією складовою боргу відповідачем ОСОБА_1 не надано та матеріали справи не містять. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 014,32 грн. є доведеною та підлягає задоволенню. Перевіряючи вимоги позивача в частині стягнення неустойки (пеня, штрафи) за порушення виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язання, колегія суддів виходить з такого. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що розмір і порядок одержання неустойки поділяються на такі, що встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Досліджений колегією суддів укладений сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви б/н від 11 лютого 2016 року вказує на те, що умови договору не містять домовленості сторін про сплату неустойки (пені та штрафів) за несвоєчасне погашення кредиту. Аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про досягнення сторонами згоди щодо сплати неустойки (пені та штрафів) за порушення позичальником строків повернення грошових коштів, а тому такий договір не може бути підставою для покладення на позичальника ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності в частині сплати неустойки (пені та штрафів) за порушення боржником зобов`язання. Посилання позивача про приєднання позичальника до викладених на банківському сайті тарифів, Умов та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», якими передбачено розмір та підстави стягнення неустойки (пені та штрафів) за порушення виконання зобов`язання, є безпідставним, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованою пенею за прострочення зобов`язання - 7949,72 грн., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100,00 грн. - 850,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 1011,89 грн. - (штраф процентна складова) посилається на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Тарифи та Умови і Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення, зокрема, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Отже, правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_1 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування, зокрема щодо розміру і порядку нарахування неустойки (пені та штрафів). За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заявлена вимога позивача в частині стягнення заборгованості за нарахованою пенею за прострочення зобов`язання - 7949,72 грн., за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму 100,00 грн. - 850,00 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 1011,89 грн. - (штраф процентна складова) є безпідставною та задоволенню не підлягає. Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Аналізуючи вище викладене, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 014,32 грн. В іншій частині вимог АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню (23,05%), тому за положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 921,00 грн. та апеляційної скарги - 2 881,50 грн. підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 1 106,97 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредитом у розмірі 5 014,32 грн. В іншій частині вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1 106,97 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.П. Коцюрба Судді: І.М.Білич Т.А.Слюсар