LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4813504/1904/18

від 22.09.2021 ·

Номер провадження: 22-ц/813/3820/21 Номер справи місцевого суду: 504/1904/18 Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.09.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., за участю: секретаря Хухрова С.В., апелянта ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Курісовської (Петрівської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення Петрівської сільської ради, про скасування права власності на земельну ділянку, встановив: 01.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Курісовської (Петрівської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення Петрівської сільської ради, скасування права власності на земельну ділянку. Свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Петрівської сільської ради № 430-VІ від 29 травня 2015 р. було скасовано п. 3 рішення сесії Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 р. № 28-ХХІІІ, яким йому надано земельну ділянку площею 0,15 га в АДРЕСА_1 . Цим же рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та передано її у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,1559 га. Позивач вважав рішення незаконним та таким, що порушує його права через те, що рішення Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ, яким надано земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,15 га, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування - актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування у зв`язку з чим рішення Петрівської сільської ради № 430-VІ від 29 травня 2015 року є незаконним та підлягає скасуванню у судовому порядку. Також зазначив, що після надання йому вказаної земельної ділянки, на якій знаходилась зруйнована будівля (що підтверджується актом поточних змін від 20.12.2012 р.), він її привів у належний стан, утримував її згідно вимог земельного законодавства, користувався нею, згідно з призначенням, вів селянське господарство, посадив 20 плодових дерев. З 1993 по 2017 рік сплачував земельний податок. Згідно витягу від 21.04.2009 р. із погосподарської книги № 1 Петрівської сільської ради за ОСОБА_1 значиться земельна ділянка загальною площею 0,383 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) 0,25 га для ведення особистого селянського господарства 0,133 га в АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що рішення сесії Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ ним виконано. Крім того, вказане рішення не обмежувало його у часі для оформлення вказаної земельної ділянки. Під час судового розгляду в суді першої інстанції позивач підтримав поданий позов, просив його задовольнити з підстав зазначених у ньому, у подальшому подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Відповідач - Курісовська сільська рада Лиманського району Одеської області (колишня назва - Петрівська сільська рада Комінтернівського району Одеської області), в особі голови Мельніченка Г.А., під час судового розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, пояснюючи це тим, що вказана земельна ділянка не може належати позивачу, оскільки на ній знаходиться житловий будинок, який належить на праві власності третій особі по справі ОСОБА_2 , і дана земельна ділянка має бути оформленою за власницею житлового будинку для його обслуговування. Третя особа ОСОБА_2 пояснила суду, що у віці 66 років померла її мати, після смерті вона разом із своїм братом по 1/2 частині успадкувала житловий будинок, який розміщений в даний час на спірній земельній ділянці. Після смерті брата для оформлення права на спадщину звернулась до нотаріальної контори, але їй стало відомо, що сільська рада з невідомих для неї причин передала земельну ділянку ОСОБА_1 . Вважала такі дії неправильними, оскільки у сільської ради не було правових підстав на передачу земельної ділянки іншій особі. Для усунення протиріч вона звернулася до сільської ради, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки їй. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Курісовської (Петрівської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області третьої особи ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення Петрівської сільської ради про скасування права власності на земельну ділянку було відмовлено повністю (а.с.93-94). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року, та постановлення нового, яким його скаргу задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права (а.с.99-107). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням ІV сесії Петрівської сільської ради ХХІІІ скликання від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ позивачу ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,15 га в АДРЕСА_1 , що підтверджується архівним витягом від 05.12.2008 року № 1503 (а.с.11). 29 травня 2015 року рішенням тієї ж Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 430-VІ відмінено п. 3 рішення ІV сесії Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ про надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,15 га в АДРЕСА_1 , затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1559 га та передано вказану ділянку у власність ОСОБА_2 (а.с.7). Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 13.11.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Петрівської сільської ради, третьої особи ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення. Постановою суду від 13 жовтня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. 01 березня 2017 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду постанову суд першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу його право на звернення із даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 березня 2014 року, зміненого рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.06.2015 року, за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.39-41, 37, 38). При цьому судова колегія виходила із того, що позивач ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті матері. Позов про визнання за нею права власності на 1/2 частину нерухомого майна після смерті брата не заявляла та відповідні докази щодо прийняття нею спадщини після його смерті не надавала. Також суд виходив із того, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28.10.2013 року (справа №2-1360/2011) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконкому Петрівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , було відмовлено через недійсність угоди про купівлю продаж залишків того ж будинку (а.с.56). Дане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.01.2014 року (а.с.60-62). Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що у позивача ОСОБА_1 відсутні правові підстави для скасування рішення сільської ради, оскільки він не являється і не може бути власником частини будинку, який розміщений на спірній земельній ділянці. При цьому слід зазначити, що відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Тобто, відмовляючи в задоволенні позову, суд відхилив посилання позивача на те, що рішення п`ятої сесії Петрівської сільської ради ХХІІІ скликання від 30 березня 1999 року №28-ХХІІІ «Про вилучення та надання громадянам земельних ділянок на території Петрівської сільської ради» вичерпало свою дію фактом його виконання, так як факту виконання даного рішення судовим розглядом справи не встановлено. Таким чином, посилання позивача на те, що рішення сільської ради про надання йому земельної ділянки від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ являється законним, є безпідставними, так як вказане рішення сільської ради не вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому може бути скасоване чи змінено органом місцевого самоврядування. В свою чергу, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що рішення п`ятої сесії Петрівської сільської ради ХХІІІ скликання від 30 березня 1999 року №28-ХХІІІ «Про вилучення та надання громадянам земельних ділянок на території Петрівської сільської ради» прийнято на підставі недійсної угоди купівлі-продажу, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка є недійсною з моменту вчинення і не може створювати юридичних наслідків. Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) роз`яснив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити в них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Разом з тим, колегією суддів враховано, що, як було зазначено вище, на спірній земельній ділянці, розташований житловий будинок, 1\2 частина якого на праві власності належить третій особі ОСОБА_2 , що встановлено і підтверджено рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.06.2015 року (а.с.60-62). Зазначені обставини додатково свідчать про незаконність рішення п`ятої сесії Петрівської сільської ради ХХІІІ скликання від 30 березня 1999 року №28-ХХІІІ «Про вилучення та надання громадянам земельних ділянок на території Петрівської сільської ради», при цьому вказане рішення не вичерпало своєї дії, оскільки позивач ОСОБА_1 не вчинив дій по його виконанню. Той факт, що позивач ОСОБА_1 14.08.1998 року передав ОСОБА_4 за житловий будинок, який розташований на земельній ділянці, яка йому не належала ні на праві власності, ні на праві користування, 80 грн., рівно як і вказаний житловий будинок, не може бути підставою для надання ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки в користування, а тому рішення Петрівської сільської ради про надання йому земельної ділянки від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ, є незаконним і безпідставним. Та обставина, що ОСОБА_1 в період з 1993 року і по 2017 рік здійснював оплату земельного податку і посадив 20 плодових дерев на вищевказаній земельній ділянці, також не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а може бути підставою для компенсації вказаних витрат, при наявності певних для того підстав. Також слід зазначити, що до 30 березня 1999 року, тобто до винесення рішення п`ятої сесії Петрівської сільської ради ХХІІІ скликання від 30 березня 1999 року №28-ХХІІІ, позивач ОСОБА_1 не мав права приступати до використання вказаної земельної ділянки. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04.10.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»