Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/6313/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6313/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О, за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просив суд: -визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2019 року, відповідно до ч. 2. ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в частині збільшення пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад установлений стаж 20 років для чоловіків із урахуванням фактично проведених виплат; - визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до ч. 3. ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2014 по 02.08.2014; - визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати провести нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянин, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, - у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі - 30 процентів від мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 17.07.2018; - визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати провести нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до вимог ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі - одна мінімальна заробітна плата, з 01.01.2014 по 02.08.2014; - визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати провести нарахування та виплату ОСОБА_1 виплати підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ, у розмірі визначеному постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 17.07.2018, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується копією посвідчення від 08.10.1993р. серії НОМЕР_1 . Позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в місті Ірпінь, Київської області. Позивач знаходиться на обліку в Ірпінському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та з 21.05.2009 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зі зниженням пенсійного віку згідно із ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Страховий стаж позивача становить 35 років 3 місяці 29 днів (стаж зараховано по 31.10.2018) згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 1069/Г- 01 від 07.10.2019. 11 вересня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Листом № 1069/Г-01 від 07.10.2019 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у проведенні перерахунку пенсії позивача, отримання додаткової пенсії та підвищення до пенсії відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та зазначило, про те, що пенсія обчислена та виплачується відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2019 року, відповідно до ч. 2. ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в частині збільшення пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад установлений стаж 20 років для чоловіків із урахуванням фактично проведених виплат, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІV) за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 28 Закону №1058-ІV за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років - жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 цього Закону, але не більш як на 1% мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII) визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 % заробітку. Аналіз норм права, якими врегульовано спірні правовідносини свідчить про те, що Закон №796-XII визначає спеціальні норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частиною 2 ст. 27 Закону №1058-ІV надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або спеціальним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У той же час, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії

4. Як зазначено у листа-відповіді позивачу здійснюється також виплата додаткової пенсії, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 51 Закону №796-XII. Ключовим питанням є право позивача на перерахунок пенсії відповідно до положень ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У постановах від 20.02.2018 (справа № 287/89/17-а), від 29.10.2018 (справа № 565/817/17), від 17.04.2019 (справа № 565/939/17), обставини яких є подібними, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в пункті 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Позивач має право на перерахунок пенсії, який має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (понад 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад цей стаж, але не вище 75% заробітку, оскільки він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та обрав умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаного правового висновку. Суд першої інстанції вірно зазначив, що перерахунок пенсії позивача на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в цій частині. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язання провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ, у розмірі визначеному постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 17.07.2018, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язання виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, - у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі - 30 процентів від мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 37 Закону №796-ХІІ, з 17.07.2018, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до положень статті 37 цього Закону (у редакції, чинній із 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати. Законом №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 17.08.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними. За змістом ч. 2, 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена, встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Водночас Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон № 791а-ХІІ). Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а. Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №

106. Відповідно до додатку 1 Переліку м.Ірпінь, Київської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015. Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а. Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались. Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися. Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, місто Ірпінь Київської області згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Колегія суддів зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання. У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Вирішуючи зазначену правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №

106. Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон № 791а в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII. З аналізу частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відновлення дії ст. 37,39 Закону № 796 у редакції чинній до 01 січня 2015 року не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю та отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на територіях радіоактивного забруднення. Вказані виплати є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з даним позовом, м. Ірпінь Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Наведений висновок повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20. Отже в цій частині позовних вимог позивача слід відмовити. При цьому в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 06 травня 2019 року, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, з позовною заявою позивач звернувся до суду першої інстанції 07 листопада 2019 року. Згідно статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №240/12017/19, в якій відступаючи від висновків про те, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у соціальних спорах слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період, Суд зазначив наступне. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Суд не знаходить підстав для відступу від вказаних правових висновків у справі, що розглядається. У позовній заяві позивач послався на положення статті 87 Закону № 1788-ХІІ та статті 46 Закону № 1058-IV, а також на практику Верховного Суду у якій зазначено, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень немає. Проте, колегія суддів вважає вказані посилання позивача безпідставними оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону №1788-ХІ та статті 46 Закону №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 06 травня 2019 року включно заявлені позивачем з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення, а тому в цій частині позов підлягає залишенню без розгляду. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року по справі № 320/8317/20. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до частково неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 06 травня 2019 року включно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про залишення позовних вимог без розгляду. Крім того суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ, у розмірі визначеному постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 17.07.2018, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язання провести нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, - у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі - 30 процентів від мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 17.07.2018. В цій частині позовних вимог слід відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 242, 240,238, 240, 311,319, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 06 травня 2019 року включно скасувати та залишити адміністративний позов в цій частині без розгляду. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії на підставі39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі визначеному постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 07 травня 2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум; щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, - у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі - 30 процентів від мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 07 травня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова Є.О.Сорочко