Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/6961/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 160/6961/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року (суддя 1-ї інстанції Олійник В.М.) у справі №160/6961/21 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Міський тролейбус" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства "Міський тролейбус" про стягнення суми адміністративного-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 2 187 676,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме відповідач не виконав нормативу у працевлаштуванні 16 осіб з інвалідністю у 2020 році, а тому повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 2 187 676,64 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач до 15.04.2021 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 2 187 676,64 грн. за невиконання нормативу у 2020 році. Проте, відповідач відмовляється від самостійного погашення суми недоїмки. Також зазначив, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Сторони повідомлені про день розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Комунальне підприємство "Міський тролейбус" перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. 26.02.2020 року відповідачем подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 1 148 осіб; кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 46 осіб, фактично на підприємстві позивача працює 30 осіб, яким встановлено інвалідність. Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Комунальне підприємство "Міський тролейбус" не виконано норматив в працевлаштуванні 16 особи з обмеженими можливостями, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у сумі 2 187 676,64 грн. У зв`язку із несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважає, що суд вважає, що причини не працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв особам з обмеженими можливостями у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано. Суд врахував ту обставину, що відповідач відноситься до підприємств підвищеної небезпеки. Транспортні засоби, що експлуатуються підприємством відповідача, працюють під напругою 600 В, що також є додатковим фактором небезпеки. Отже, специфіка діяльності відповідача відіграє суттєву роль на бажання та фізичну можливість особам з інвалідністю працевлаштовуватися на даному підприємстві. Суд визнає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ). Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому, обов`язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ покладено на державну службу зайнятості. Відповідно до частини третьої статті 17 Закону №875-ХІІ, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю. Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що роботодавці зобов`язані, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Згідно пункту 2.1 Розділу 2 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Матеріалами справи підтверджується, що на протязі 2020 року відповідач систематично надавав до Криворізького міського центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН, в яких були заявлені вакантні посади для працівників, яким встановлено інвалідність та письмове підтвердження щодо актуальності заявлених вакансій. Надані відповідачем до Криворізького міського центру зайнятості форми № 3-ПН вих. № 273 від 05.02.2020, № 571 від 06.03.2020, № 1178 від 05.06.2020, № 2305 від 06.10.2020 та № 2733 від 06.11.2020 подавалися з тих причин, що з`являлися вакансії внаслідок припинення трудових відносин з працівником - звільнення працівників. Щодо вакансій для працевлаштування інвалідів, які були утворені раніше, у попередніх періодах, звітність за формою № 3-ПН не подається. Іншого способу інформування про наявність вакансій для інвалідів чинним законодавством не передбачено, а тому відповідач інформував центр зайнятості протягом 2020 року у довільній формі та систематично. При цьому, інформування центру зайнятості листами № 57 від 09.01.2020, № 760/1 від 02.04.2020, №992 від 07.05.2020, № 1421 від 06.07.2020, №1734 від 05.08.2020, №2004 від 07.09.2020 та № 2989 від 04.12.2020 про актуальні вакансії для інвалідів підтверджує той факт, що кількість вказаних в них вакансій для працевлаштування інвалідів з`явилися та існували на підприємстві відповідача у більш ранні періоди. Оскільки не було необхідної кількості осіб з інвалідністю, які б бажали на них працевлаштуватися, то вони залишалися актуальними та вакантними й у 2020 році. Разом з цим, відповідач відноситься до підприємств підвищеної небезпеки. Транспортні засоби, що експлуатуються підприємством відповідача, працюють під напругою 600 В, що також є додатковим фактором небезпеки. Отже, специфіка діяльності відповідача відіграє суттєву роль на бажання та фізичну можливість особам з інвалідністю працевлаштовуватися на даному підприємстві. Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. З огляду на викладене, відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів, а тому в його діях відсутня вина у невиконанні нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2020 році. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається. Керуючись ст.ст. 311, 315, ст. 316, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі №160/6961/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак