Постанова Київський апеляційний суд № 753/17582/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 жовтня 2021 року м. Київ справа №753/17582/19 провадження № 22-ц/824/12926/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач), суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Пугач Д.С. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Приватне акціонерне товариство «БТА БАНК», ОСОБА_2 , Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» треті особи - Державний реєстратор Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксана Василівна, Орган опіки та піклування Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року у складі судді Лужецької О.Р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Приватного акціонерного товариства «БТА БАНК», ОСОБА_2 , Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» треті особи: Державний реєстратор Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксана Василівна, Орган опіки та піклування Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації права власності, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації права власності, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 12 жовтня 2006 року та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2019 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи». В обґрунтування вимог зазначала, що 12 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 010/04, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 425 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами - 12,5 % річних з терміном повернення не пізніше 12 жовтня 2026 року. Посилалася на те, що з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 12 жовтня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав квартиру АДРЕСА_1 . Звертала увагу на те, що з січня 2004 року по 29 березня 2012 року вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однак згоди на укладення договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року вона не давала, а тому вважає, що порушено її право як співвласника. Крім того, зазначала, що ТОВ «Кредитні ініціативи» при додачі документів державному реєстратору ОСОБА_4 приховано відомості щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушено права дітей. На підставі викладеного, просила задовольнити позовні вимоги. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 31 липня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та 04 серпня 2021 року позивач ОСОБА_1 подали до суду апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважають вказане рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та без урахування дійсних обставин справи. Апеляційні скарги мотивують тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 29 березня 2012 року, а також визнано квартиру АДРЕСА_1 , придбану 12 жовтня 2006 року, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Посилаються на те, що рішенням суду також установлено, що вказана квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з продажем спільної квартири, а також частково і за кредитні кошти, отримані за кредитним договором №010/04 від 12 жовтня 2006 року. Зауважують, що на передачу в іпотеку спільної квартири необхідна була згода іншого співвласника ОСОБА_1 , а отже, на думку апелянтів, наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним. Вказують на те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» приховано при поданні документів державному реєстратору ОСОБА_4 відомості щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушено права дітей на житло. Уважають, що ТОВ «Кредитні ініціативи», не будучи стороною договору іпотеки, укладеного ВАТ «Український кредитно-торговий банк» та ОСОБА_2 , не вправі було отримувати дублікат договору іпотеки для позасудової реєстрації права власності. Зазначають, що ОСОБА_2 не отримував повідомлення про порушення основного зобов`язання, оскільки таке повідомлення на його адресу ТОВ «Кредитні ініціативи» не надсилалося. Звертають увагу на те, що перехід права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на спірну квартиру був здійснений без проведення належним чином оцінки вказаного нерухомого майна на момент переходу такого права власності. ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі додатково зазначає про те, що ОСОБА_2 не був власником квартири АДРЕСА_1 станом на момент укладення договору іпотеки, оскільки право власності на вказану квартиру за останнім зареєстровано не було. 21 вересня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли два відзиви представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - Проценка М.М. на подані апеляційні скарги, в яких останній просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Зауважує, зокрема, що підстави позову, які були зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а саме: ОСОБА_2 не був власником квартири АДРЕСА_1 станом на дату укладення договору іпотеки, оскільки його право власності не було зареєстроване в установленому законом порядку, не мають бути прийняті і розглянуті Київським апеляційним судом. Вказує, що всі умови переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 були дотримані 12 жовтня 2006 року і саме з вказаного моменту ОСОБА_2 став єдиним власником спірної квартири. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подачу до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скаргах. Також просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 . Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження - відмовлено. Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» у судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи у судове засідання повторно не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася відповідно до вимог чинного законодавства, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 на момент укладення спірного правочину був єдиним власником предмету іпотеки, а рішення суду про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу ухвалено 18 вересня 2018 року, майже за дванадцять років після укладення іпотечного договору від 12 жовтня 2006 року, що не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв`язку з укладенням вказаного договору. ТОВ «Кредитні ініціативи», як особа, до якої перейшло відповідне право вимоги за кредитним та іпотечним договором, на підставі укладеного договору факторингу, звернувся із заявою до державного реєстратора про здійснення ним державної реєстрації його права власності на іпотечне майно, при цьому надавши усі документи, необхідні для здійснення нотаріусом вказаної реєстраційної дії. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 12 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 010/04, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 425 000 доларів США на умовах цільового використання зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами - 12,5 % річних з терміном повернення не пізніше 12 жовтня 2026 року. Кредит надається на придбання нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 12 жовтня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав квартиру АДРЕСА_1 . Пунктом 3.7 Договору іпотеки іпотекодавець заявляє та гарантує, що предмет іпотеки належить йому на праві власності; прав щодо нього у третіх осіб як в Україні, так і за її межами немає. Пунктом 8.1.1. Договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець заявляє і гарантує, що він має право від свого імені укладати цей Договір; має повне право на передачу в іпотеку всього предмету іпотеки; відсутні права будь-яких третіх сторін щодо предмету іпотеки. 03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого, серед інших, до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги за кредитним договором №010/04 від 12 жовтня 2006 року, укладеним між ВАТ «АТ «Український кредитно-торговий банк» (нова назва АТ «БТА Банк») та ОСОБА_2 , а також за договором іпотеки від 12 жовтня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за №4044. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 29 березня 2012 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , придбану 12 жовтня 2006 року, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно вимог ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні - ті, недійсність яких прямо встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України). Оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Частиною першою статті 74 СК України встановлено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Відповідно до наведеної норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. Майно вважається таким, що належить на праві спільної сумісної власності чоловіку та жінці лише після того, як судом буде встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. До того моменту, поки суд не встановить факт, майно не вважається спільною сумісною власністю чоловіка та жінки. За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_2 засвідчив, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки належить йому на праві власності. Осіб, які можуть претендувати на спільну власність щодо зазначеного майна, немає. Так, відповідно до пунктів 3.7, 8.1.1, 8.1.2 договору іпотеки ОСОБА_2 засвідчив, що іпотекодавець заявляє та гарантує, що предмет іпотеки належить йому на праві власності; прав щодо нього у третіх осіб як в Україні, так і за її межами немає. Іпотекодавець заявляє і гарантує, що: він має право від свого імені укладати договір; має повне право на передачу в іпотеку всього предмету іпотеки; відсутні права будь-яких третіх сторін щодо предмету іпотеки (будь-якої його частини). Матеріалами справи встановлено, що при підписанні договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року ОСОБА_2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільне, а також він розумів всі правові наслідки обумовлені даним договором. Зворотного стороною позивача суду не надано. Отже, зважаючи на відсутність на момент укладення договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року встановленого судом факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, станом на 12 жовтня 2006 року позивач не мала жодних прав на спірну квартиру, у зв`язку з чим у ОСОБА_2 не виник обов`язок отримувати згоду ОСОБА_1 на розпорядження вказаною квартирою. Таким чином, на підставі викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 на момент укладення спірного правочину був єдиним власником предмету іпотеки, а рішення суду про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу ухвалено 18 вересня 2018 року, майже за дванадцять років після укладення іпотечного договору від 12 жовтня 2006 року, що не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв`язку з укладенням вказаного договору. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17. Щодо вимог про скасування рішення державного реєстратора від 22 січня 2019 року (індексний номер 45152646) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та запису № 29947623 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2019 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» колегія виходить з наступного. Як на підставу для скасування рішення державного реєстратора Валізер Г.А. у позовній заяві посилалася на факт незаконного позбавлення її права власності та приховування при подачі документів державному реєстратору ОСОБА_4 відомостей щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матеріалами справи встановлено, що 03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «БТА Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня 2006 року, укладеним між ПАТ «БТА Банк» та ОСОБА_2 , а також за Договором іпотеки від 12 жовтня 2006 року. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх боргових зобов`язань за кредитним договором № 010/04 від 12 жовтня 2006 року, ТОВ «Кредитні ініціативи», як іпотекодержателем, задоволено свої грошові вимоги до ОСОБА_2 шляхом набуття права власності на відповідний предмет іпотеки згідно положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку». 17 січня 2019 року державним реєстратором Мосійчук О.В. проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер:1747482280000), а саме: квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Таким законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Стаття 33 вказаного Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі статтею 36 даного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вказаного Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Пунктом 6.2.3.1 договору іпотеки від 12 жовтня 2006 року передбачено, зокрема, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього пункту 6.2 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений порядок проведення державної реєстрації прав. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року, чинного на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, державна реєстрація прав проводиться за заявою шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом. Судом установлено, що при зверненні ТОВ «Кредитні ініціативи» до державного реєстратора, останнім було надано наступні документи: кредитний договір від 12 жовтня 2006 року, договір іпотеки (дублікат) від 12 жовтня 2006 року, договір факторингу, статут ТОВ «Кредитні ініціативи»; копія договору про передачу прав за іпотечними договорами від 03 квітня 2014 року; повідомлення про порушення основного зобов`язання (відповідно до ст.ст.33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку») та копії конверта, опису, повідомлення про вручення. Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи», як особа, до якої перейшло відповідне право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, на підставі укладеного договору факторингу, звернувся із заявою до державного реєстратора про здійснення ним державної реєстрації його права власності на іпотечне майно, при цьому надавши усі документи, необхідні для здійснення нотаріусом вказаної реєстраційної дії. Аргументи апелянта, що державну реєстрацію проведено з порушенням закону, оскільки державному реєстратору ОСОБА_4 не надано відомості щодо зареєстрованих у квартирі малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, наданої позивачем, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані у спірній квартирі з 2012 року, тобто через 6 років після укладення договору іпотеки. Окрім того, реєстрація права власності, у відповідності до іпотечного договору, без попередньої згоди органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням існування підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої подано позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових права дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мали і не мають права власності на іпотечну квартиру. Вони набули право користування житлом, як члени сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства». При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору. Таким чином, на момент укладення іпотечного договору, який містить застереження про перехід права власності, вказаних неповнолітніх дітей у спірній квартирі зареєстровано не було, водночас, реєстрація права власності у позасудовому порядку не є правочином, а є наслідком укладеного договору та порушення зобов`язання - актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин. З огляду на викладене, відсутність дозволу органу опіки та піклування на проведення реєстраційної дії з реєстрації права власності на нерухоме майно не вказує на протиправність вчинення реєстраційних дій та порушення прав малолітньої дитини, та відповідає нормам матеріального права. У зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог та відмовою у задоволенні позову по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, про застосування якого будо заявлено ТОВ «Кредитні ініціативи». З тих самих підстав не підлягає вирішенню заява представника «Кредитні ініціативи» про застосування строку позовної давності, подана 21 вересня 2021 року в суді апеляційної інстанції. Доводи ОСОБА_1 , що квартира АДРЕСА_1 не належала ОСОБА_2 станом на день укладення іпотечного договору, оскільки право власності не було зареєстровано у встановленому законом порядку, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта іпотека зареєстрована 12 жовтня 2006 року, боржником та власником квартири АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 142-151). Окрім того, такі доводи, також як і доводи щодо відсутності у ТОВ «Кредитні ініціативи» права отримувати дублікат договору іпотеки, не отримання ОСОБА_2 повідомлення про порушення основного зобов`язання, не проведення належним чином оцінки іпотечного майна станом на момент переходу права власності, не були підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, не заявлялись та не досліджувались судом першої інстанції при розгляді справи, поважних причин не зазначення про ці обставини у суді першої інстанції позивачем не наведено. Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. При вирішенні вказаної справи місцевим судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін як таке, що є законним та обґрунтованим. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «05» жовтня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик