Постанова 4857 № 260/1095/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1095/21 пров. № А/857/14740/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Святецького В. В., суддів - Гудима Л. Я., Довгополова О. М., з участю секретаря судового засідання Хітрень О. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 260/1095/21 (головуючий суддя Плеханова З.Б., м. Ужгород) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на його користь заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 69403,47грн. Рішенням від 19 липня 2021 року Закарпатський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що, як свідчить аналіз положень Закону України ,,Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Таким чином, не виплачуючи позивачу пенсію в повному розмірі за попередній період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання. З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи викликалися в судове засідання, проте, у зв`язку з їх неявкою фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 15 жовтня 2020 року Закарпатським окружним адміністративним судом у справі № 260/3037/20 винесено рішення, яке набрало законної сили 16.11.2020, яким визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб", на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. 20.11.2020 ОСОБА_1 подав до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) заяву на пред`явлення виконавчого листа, додавши оригінал виконавчого листа по справі № 260/3037/20 . 24.11.2020 було відкрито виконавче провадження АСВП 63704892 з виконання виконавчого листа по справі № 260/3037/20. 27.11.2020 ГУ ПФУ України в Закарпатській області повідомило ОСОБА_1 , що на виконання рішення суду розмір пенсії з 01.12.2020 року склав 5407,37 грн, а різниця в пенсії за минулий час в розмірі 69403,47 грн буде виплачена після надходження коштів з державного бюджету. 21.12.20 старшим державним виконавцем вказаного органу ДВС було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ ,,Про виконавче провадження. В постанові було зазначено, що боржник здійснив перерахунок пенсії, а різниця в розмірі 69403,47 грн буде виплачена після надходження коштів з державного бюджету. 04 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заяву на пред`явлення виконавчого листа, додавши оригінал виконавчого листа по справі № 260/3037/20 . 05 січня 2021 року було відкрито виконавче провадження ВП 64032706 з виконання виконавчого листа по справі № 260/3037/20 . 25 січня 2021 року ГУ ПФУ України в Закарпатській області надіслало лист ,,На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, де просило закінчити виконавче провадження, так як виконане рішення суду, оскільки ОСОБА_1 з 01 грудня 2020 року виплата пенсії здійснюється з урахуванням вищенаведеного рішення суду, а різниця в пенсії з урахуванням виплачених сум за минулий час з 01.01.2016 року по 30.11.2020 року у сумі 69403,47 грн облікована органами Пенсійного фонду України та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету України. 25.02.21 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) постановою ВП 64032706 повернув виконавчий лист на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ ,,Про виконавче провадження. 18.02.2021 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління ПФУ в Закарпатській області щодо здійснення йому виплати нарахованої до виплати пенсії на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/3037/20 - різницю пенсії, яка за період з 01.01.2016 по 30.11.2020 склала 69403, 47 грн. 10.03.2021 року відповідач листом відмовив у здійсненні такої виплати, оскільки орган Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету, та посилається на ст. 73 Закону України ,,Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 116 Бюджетного кодексу України, яким забороняється використання коштів ПФУ на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, зазначена сума боргу 69403, 47 грн буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України. Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції керувався тим, що примусове виконання рішення суду здійснював спеціально уповноважений для цього орган - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), рішення якого про повернення виконавчого листа стягувач, в цій справі - позивач ОСОБА_1 - не оскаржував, у зв`язку з чим у суду немає повноважень у межах даного адміністративного позову вирішувати питання щодо виконання рішення по іншій справі. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача недоплачену частину пенсії в сумі 69 403, 47 грн, яка йому нарахована на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі №260/3037/20. Суд зазначає, що властивістю будь-якого юридичного процесу є стадійність, тобто структурно обумовлена послідовність процесуальних дій. Проходження справи в адміністративному суді теж має стадійний характер. Зокрема, можна виділити наступні стадії адміністративного судочинства: 1) звернення з адміністративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд та ухвалення судового рішення; 4) перегляд судового рішення (апеляційний порядок; касаційний порядок; перегляд рішення Верховним Судом України; за нововиявленими, виключними обставинами); 5) виконання судового рішення. Розділом IV КАС України визначені процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Так, у відповідності до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, набрання рішенням суду законної сили породжує певні правові наслідки, а саме: вирішується спір між сторонами, судове рішення стає загальнообов`язковим, незмінним та остаточним і може бути виконане примусово. Згідно зі статтею 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина 4 вказаної статті). Так, відповідно до ст.1 Закону України ,,Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 19 вказаного вище закону сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом. Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до суду у зв`язку з невиконанням рішення суду у справі № 260/3037/20 в частині виплати суми 69403,47 грн, яка є різницею між виплаченою та перерахованою сумою пенсії на підставі рішення суду за період з 01.01.2016 по 30.11.2020, та облікована органами Пенсійного фонду України, й буде виплачена, за повідомленням пенсійного органу, після надходження коштів з Державного бюджету України. Оскільки рішення суду у справі №260/3037/20 набрало законної сили та перебуває на стадії виконання, що здійснюється в примусовому порядку спеціально уповноваженим для цього органом - Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), та рішення якого про повернення виконавчого листа позивач у даній справі ОСОБА_1 не оскаржує, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у нього відсутні повноваження в межах даного адміністративного позову вирішувати питання щодо виконання рішення в іншій справі. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Наведеними нормами чинного процесуального законодавства визначено особливий процесуальний порядок оскарження бездіяльності, дій та рішень, вчинених на виконання судових рішень, які набрали законної сили. Натомість, всупереч зазначеним нормам, позивач звернувся до суду із позовною заявою у загальному порядку, в якій фактично оскаржує бездіяльність відповідача щодо виконання судового рішення від 15.10.2020. Доводи позивача, викладені в позовній заяві, а саме - щодо невиплати відповідачем перерахованої на виконання рішення суду суми пенсії фактично зводяться до незгоди позивача з бездіяльністю (діями) відповідача при виконанні судового рішення, в той час як оцінка бездіяльності (діям) відповідача, вчиненим на виконання судового рішення, надається судом при розгляді заяви, поданої відповідно до статті 383 КАС України. Суд зазначає, що між позивачем і відповідачем існують правовідносини щодо виплати перерахованої суми пенсії на виконання рішення суду. Ці правовідносини не припинилися через відсутність коштів на таку виплату. Позивач все ще має право на отримання вказаної суми. Отже, невиконання чи неналежне виконання судового рішення є підставою для звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, яка регулює визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, а не для звернення до суду з новим позовом у загальному порядку. За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.08.2020 у справі №1340/4630/18, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Беручи до уваги наведені вище правові норми та обставини, зазначені в позові, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність позовних вимог, а також вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Суд не вправі зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки це призведе до порушення принципу поваги до остаточного судового рішення та обов`язковості його виконання. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 260/1095/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 06.10.2021.