Ухвала КЦС ВС № 2-4012/07

Ухвала 05 жовтня 2021 року м. Київ справа № 2-4012/07 провадження № 61-15894ск21 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, виконавчого комітету Маріупольської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» про визнання права власності на нерухоме майно, зведене самовільно, ВСТАНОВИВ: У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на двоповерхове нежитлове приміщення (магазин), літера «А-2», загальною площею 3 905,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням, товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (далі - ТОВ «МЛГЗ», товариство) 19 серпня 2020 року подало апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «МЛГЗ» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 вересня 2007 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для зазначення інших поважних причин пропуску строку оскарження рішення суду. На виконання вищевказаної ухвали, у межах визначеного в ухвалі строку від ТОВ «МЛГЗ» в особі директора Субботіної О. В. надійшла заява про усунення недоліків, в якій заявник просив вважати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 вересня 2007 року та поновити його. На обґрунтування поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначено, що товариство не було обізнано про розгляд позовної заяви ОСОБА_1 та фактично не приймало участі у розгляді справи. Субботіну О. В. призначено на посаду директора ТОВ «МЛГЗ» 02 липня 2020 року. 16 липня 2020 року її допитано як директора ТОВ «МЛГЗ» слідчим поліції м. Маріуполя у досудовому провадженні кримінальної справи, відкритої за фактом розливу соляної кислоти за частиною першою статті 239 КК України. Під час допиту від службових осіб стало відомо, що будівля «А-2» по АДРЕСА_1 належала товариству та потім право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_1 . В архіві ТОВ «МЛГЗ» дані відомості були відсутні. Лише після розшуку старих витягів з реєстрів прав власності на вказану будівлю стало відомо про існування справи № 2-4012/07. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «МЛГЗ» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 вересня 2007 року. Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року задоволено касаційну скаргу ТОВ «МЛГЗ» та скасовано ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2020 року, справу №2-4012/07 передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, у зв`язку із тим, що суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права одноособово постановив вказану ухвалу від 11 вересня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційна скарга ТОВ «МЛГЗ» залишена без руху, заявнику запропоновано надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням логічних та зрозумілих причин його пропуску. 29 липня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Ботман О. О., яка діє від імені та в інтересах ТОВ «МЛГЗ», про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 вересня 2007 року. В заяві зазначено, що товариство не було обізнано про розгляд позовної заяви ОСОБА_1 та фактично не приймало участі у розгляді цієї справи. Субботіну О. В. призначено на посаду директора ТОВ «МЛГЗ» 02 липня 2020 року. 16 липня 2020 року її допитано як директора ТОВ «МЛГЗ» слідчим поліції у досудовому провадженні кримінальної справи, відкритої за фактом розливу соляної кислоти за частиною першою статті 239 КК України. Під час допиту від службових осіб стало відомо, що будівля «А-2» по АДРЕСА_1 належала товариству та потім право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_1 . В архіві ТОВ «МЛГЗ» дані відомості були відсутні. Лише після розшуку старих витягів з реєстрів прав власності на вказану будівлю стало відомо про існування справи № 2-4012/07. Крім цього, в порушення процесуального закону на адресу заводу не направлялись копії процесуальних документів у справі, а саме: копія ухвали про відкриття провадження та копія рішення суду першої інстанції. Відповідач був позбавлений можливості захистити свої майнові права вчасно. Наявні в матеріалах справи пояснення ТОВ «МЛГЗ» підписані директором Буглаком В. А., який не мав повноважень на підписання заяви про визнання позову. Зазначений документ не містить дати та номеру, директор підприємства не мав повноважень одноосібно приймати такі рішення, оскільки ціна позову перевищувала 50 % розміру статутного фонду підприємства. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «МЛГЗ» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 вересня 2007 року. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «МЛГЗ» просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано та не надано оцінки обставинам, наведеним ТОВ «МЛГЗ», щодо неповідомлення товариства про розгляд справи судом першої інстанції, а також відсутності відомостей про направлення товариству як відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі та копії судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду справи по суті судом першої інстанції.Директор товариства Буглак В. А. не мав повноважень на підписання заяви про визнання позову та діяв на шкоду товариству. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що товариство в особі директора було обізнано про розгляд цієї справи, не заперечувало проти задоволення позовних вимог та просило розглянути справу без участі його представника, є необґрунтованими. Товариство дізналось про порушення свого права та існування оскаржуваного судового рішення тільки 14 серпня 2020 року. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її необґрунтованість, з огляду на таке. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 353 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII, який набрав чинність 15 грудня 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, вказане рішення суду першої інстанції підлягало оскарженню у строк, передбачений частиною першою статті 294 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду). Згідно із частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції. Обґрунтовуючи причини пропуску строку, заявник зазначав про те, що товариство в особі його директора Субботіної О. В., яку було призначено на цю посаду лише 02 липня 2020 року, дізналось про порушення свого права та існування оскаржуваного судового рішення тільки 14 серпня 2020 року. Наведені обставини, на переконання представника товариства, свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду у цій справі. Разом із тим, суд апеляційної інстанції при з`ясуванні обставин справи встановив, що ТОВ «МЛГЗ» в особі директора Буглака В. А. було обізнано про розгляд цієї справи, не заперечувало проти задоволення позовних вимог та просило розглянути справу без участі представника відповідача. При цьому у матеріалах справи міститься клопотання, що від імені юридичної особи підписано його директором та завірено печаткою підприємства, про розгляд справи без участі представника ТОВ «МЛГЗ»,. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини) передбачено обов'язок мотивувати судове рішення про поновлення пропущених строків на оскарження. Зокрема, Європейський суд з прав людини спеціально і однозначно висловився стосовно того, що національний суд зобов`язаний мотивувати поновлення строку на оскарження і пересвідчитись, що підстави для поновлення строку виправдовують втручання у принцип res judicata (параграф 47 рішення у справі «Устименко проти України», параграф 41 рішення у справі «Пономарьов проти України»). У рішенні у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності). Крім того, відповідно до параграфа 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У справах «Осман проти Сполученого Королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata. Як зазначено вище, окрему увагу ним було приділено випадкам, коли судді поновлювали строк без надання будь-яких додаткових пояснень про «поважні причини». Таким чином, можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «МЛГЗ», суд апеляційної інстанції встановив, що товариством не надано доказів наявності обставин, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим визнав вказані відповідачем причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення неповажними. З огляду на викладене та встановлення судом апеляційної інстанції суб`єктивності характеру зазначених товариством причин для відновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. При цьому колегія суддів враховує, що помилки та недоліки допущені самим учасником справи (в тому числі керівником юридичної особи - учасника справи) не можуть вважатися обставинами, які безумовно виправдовують порушення таким учасником справи своїх процесуальних обов'язків. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові 08 липня 2021 року у справі № 910/17790/19. Доводи касаційної скарги ТОВ «МЛГЗ» не можуть бути підставою для скасування ухвали апеляційного суду, оскільки є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та передусім зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, та незгоди з висновками суду щодо оцінки поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення. Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана на постанову апеляційного суду, якою вирішено лише процесуальне питання, є необґрунтованою. Правильне застосовування норм статей 149-150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення. Керуючись четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, виконавчого комітету Маріупольської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» про визнання права власності на нерухоме майно, зведене самовільно. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара