Постанова Київський апеляційний суд № 381/1030/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2021 року м. Київ Справа № 381/1030/20 Провадження № 22-ц/824/10314/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Журавльова Д.Д. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Родовід Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «Родовід Банк» було укладено Кредитний договір №77-1/АА-00298.07.2, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 15877,78 дол. США, строком до 21 грудня 2014 року зі сплатою 12,5 % річних. В свою чергу, позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитами, інші платежі, визначені даним договором. 22 травня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Родовід Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №77-1/АА-00298.07.2. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом у повному обсязі не сплачує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача, з урахуванням уточнених позовних вимог, заборгованість за кредитним договором № №77-1/АА-00298.07.2 від 21 грудня 2007 року в розмірі 245394,84 грн, судові витрати у розмірі 3680,92 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2021 року позов ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Вердикт Капітал» подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги норми матеріального права та судову практику, не встановив дійсних обставин справи та здійснив хибні висновки в спірному рішенні. Відзив на апеляційну скаргу відповідно до вимог с.360 ЦПК України не надходив. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21 грудня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 77-1/АА-00298.07.2, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15877,78 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 21 грудня 2014 року та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,50 процентів річних. Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору позичальник зобов`язався починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі 189,02 доларів США на рахунок Банку № НОМЕР_1 . Додатковою угодою від 26 листопада 2008 року до кредитного договору №77-1/АА-00298.07.2 від 21 грудня 2007 року сторонами було погоджено викласти пункт 1.5 Кредитного договору в новій редакції, а саме процентна ставка за кредитами за цим Договором встановлюється в розмірі 16 процентів річних. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. 22 травня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір № 14 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив товариству, а товариство набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і договору кредиту № 77-1/АА-00298.07.2 від 21 грудня 2007 року, що підтверджується Договором про відступлення прав вимоги від 22 травня 2019 року, витягом з Додатку № 1 до Договору № 14 про відступлення прав вимоги. Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Таким чином, до ТОВ «Вердикт капітал» перейшли всі права первісного кредитора у зобов`язаннях за кредитним договором № 77-1/АА-00298.07.2 від 21.12.2014 року. Позивач, у порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 02.04.2020 року утворилась заборгованість у розмірі 245394,84 грн., яка складається з: нараховані 3 % річних - 15814,17 грн., нарахована пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ - 54147,42 грн., заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 175433,25 грн. Відповідно до ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. В поданому до суду відзиві на позовну заяву, як і в окремій заяві та при розгляді справи, представник відповідача просив застосувати строки позовної давності, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. За умовами Кредитного Договору № 77-1/АА-00298.07.2 від 21 грудня 2007 року та Додаткового договору №2 від 12 січня 2009 року до кредитного договору від 21 грудня 2007 року відповідач мав виконувати зобов`язання, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до «10» - го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитними та нарахованими процентами згідно з графіком платежів (додаток №2 «Графік погашення заборгованості» від 12.01.2009 року до кредитного договору № 77-1/АА-00298.07.2 від 21.12.2007 року ) який є невід`ємною частиною цього Договору на рахунок вказаний у п. 1.3 Договору. Таким чином, Договором було передбачено оплату черговими платежами впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата ВС зазначила, що позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати обліковувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Вказана правова позиція також висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13), 19 березня 2014 року (справа № 6-20цс14), 18 червня 2014 року (справа № 6-61цс14), 29 червня 2016 року (№ 6-1188цс16). Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Згідно п.3.2 Договору позичальник зобов`язався повернути одержані кредити з умовами цього Договору не пізніше 21 грудня 2014 року. Із доданого до позову Графіку погашення заборгованості датою кінцевої сплати зазначено 21 грудня 2014 року. Враховуючи, що останній обов`язковий платіж за спірним договором повинен бути здійсненим до 21 грудня 2014 року, строк позовної давності обчислюється з наступного дня тобто з 22 грудня 2014 року, при цьому позивач звернувся до суду з даним позовом через систему «Електроний суд» 01 травня 2020 року. Також, в ході розгляду справи було встановлено, що 15 квітня 2015 року АТ «Родовід Банк» звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та заочним рішенням було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 77-1/АА-00298.07.2 від 21.12.2014 року у розмірі 10329,99 доларів США (тіло кредиту та відсотки) та 2575239,06 грн (пеня та 3 % річних, плата по кредиту) судовий збір. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року заочне рішення було скасовано та призначено до нового розгляду. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2018 року позов ПАТ «Родовід Банк» залишено без розгляду. Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 15 квітня 2015 року. Як зазначив Верховний Суд України в Постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16 Пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у позові про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), отже, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 175433,25 грн застосувавши строк позовної давності. В своїх позовних вимогах позивач також, посилається на ст. 625 ЦК України та просить стягнути 3% річних в розмірі 15814,17 грн та пеню за подвійною обліковою ставкою НБУ в розмірі 54147,42 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно умов Договору № 77-1/АА-00298.07.2 від 21.12.2007 року Банк відкриває Позичальнику (відповідачу по справі) відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15877,78 доларів США (п.1.1 Договору). В свою чергу відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом у сумі 189,02 доларів США (п.3.1 Договору). Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Отже, іноземна валюта, визначена сторонами в договорі, не підлягає індексації. Такий висновок міститься в Постанові Верховного суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Аргументи наведені у апеляційній скарзі, є аналогічними аргументам наведеним у позовній заяві, які стосуються фактичних обставин справи, які судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції було перевірено та не свідчить про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»- залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна