Постанова 4855 № 640/14732/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14732/19 Головуючий у І інстанції - Катющенко В.П. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» до Головного управління ДПС в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» з податку на додану вартість за червень 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні від 10.07.2019 № 129974/10/26-15-57-05-11; - зобов`язати Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняти звітну податкову декларацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» з податку на додану вартість за червень 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача були відсутні законні підстави для відмови у прийнятті податкової декларації ТОВ «Нігяр» з податку на додану вартість за червень 2019 року до закінчення судового розгляду позову ТОВ «Нігяр» про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 30.03.2018 № 290 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» з податку на додану вартість за червень 2019 року, яке викладено у письмовому повідомленні № 129974/10/26-15-57-05-11 від 10.07.2019. В іншій частині у задоволені позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником податку на додану вартість не є тією підставою, з якою чинне законодавство пов`язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Свої доводи обґрунтовує тим, що на момент виникнення спірних правовідносин рішення про анулювання реєстрації платника податку було чинним, тобто відповідач діяв в межах свої повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. Відповідач наголошує, що подання податкової декларації з податку на додану вартість в електронному вигляді є обов`язковою умовою, тому її подання на паперових носіях є порушенням вимог абз. 2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 10.07.2019 відповідач листом № 129974/10/26-15-57-05-11 повідомив ТОВ «Нігяр» про те, що звітна податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2019 року вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період» (п. 48.4 ст. 48 Кодексу), оскільки такий номер анульований у зв`язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації - 30.03.2018). Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно. Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 49.1 якої передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Згідно п.49.4 ст. 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» п. 49.3 цієї статті. Відповідно до п. 49.8 ст. 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. У свою чергу, відповідно до п. 48.3 ст. 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). Згідно п. 48.4 ст. 48 цього ПК України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період. Пунктом 49.9 статті 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. При цьому, як встановлено п. 49.10 ст. 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється. Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації. Як вбачається зі змісту повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті звітності, податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2019 року, яка була надана 09.07.2019, вважається неподаною, оскільки позивач не є платником ПДВ з 30.03.2018. Згідно з п. 184.5. ст. 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних. Відповідно до п. 184.6. цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Як наголошувалось вище, п. 49.8 ст. 49 ПК України визначено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. Оскільки п. 48.4 ст. 48 ПК України передбачено наявність такого обов`язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у податній декларації цього реквізиту. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що подана позивачем податкова декларація з ПДВ за червень 2019 року не відповідає вимогам п. 48.3 ст. 48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності. З наведеного вбачається, що анулювання реєстрації особи як платника податку унеможливлює прийняття поданої позивачем 09.07.2019 року податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2019 року, отже у спірних правовідносинах податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у межах своєї компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що в свою чергу унеможливлює задоволення адміністративного позову. Разом з тим, спірне рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість на даний момент скасовано, отже відсутні підстави для неприйняття податковим органом звітності ТОВ «Нігяр» з ПДВ, оскільки судовим рішення, що набрало законної сили, відновлено право платника податків з моменту його порушення. За даних обставин, позивач не позбавлений права подати відповідачу вказану звітність у формі, визначеній приписами ПК України. Проте, колегія суддів звертає увагу, що позивачем подано до Головного управління ДФС у м.Києві (Святошинське управління) податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2019 року разом з додатками у паперовій формі (а.с. 25-29). 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі. Згідно з п. 1 розділу 2 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за №320/15011, платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором. Відповідно до п.49.4 ст.49 ПК України, в чинній на час подання позивачем податкової звітності редакції, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством; у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» п. 49.3 цієї статті. Згідно з п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що платник податків лише у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 зазначеної статті. Під час розгляду справи № 826/8948/18 про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість судом апеляційної інстанції було встановлено, що між ТОВ «Нігяр» та ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві було укладено договір про визнання електронних документів № 2 від 07.12.2017. Доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку зазначеного договору не надано. Враховуючи викладене, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкові звітність у паперовому вигляді. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 17.07.2020 у справі №826/17716/18. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в м. Києві - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НІГЯР» до Головного управління ДПС в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова