Постанова 4852 № 160/4206/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4206/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року в адміністративній справі №160/4206/21 (головуючий суддя першої інстанції Віхрова В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, (треті особи: Держава Україна в особі гаранта Конституції Президента, Держава Україна в особі Національного Банку України, Держава Україна в особі Міністерства фінансів України) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач 22.03.2021 року звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, (треті особи: Держава Україна в особі гаранта Конституції Президента, Держава Україна в особі Національного Банку України, Держава Україна в особі Міністерства фінансів України), в якому просила: - визнати незаконними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати (затримки/перешкоджанні у виплаті) гарантованої суми вкладу та такими, що порушують норми ст. 24 (дискримінація) ст. 41 (гарантія права власності) Конституції України; - визнати право позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів фонду гарантування вкладів фізичних осіб суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договорам банківських рахунків №26203521894502 та № 26204521894501 в сумі 40123,31 грн.; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести дані позивача до загального реєстру вкладників; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити гарантовану суму та шкоду спричинену незаконними діями Фонду (3% інфляційні витрати та моральну шкоду); - стягнути з відповідача гарантовану Законом суму відшкодування у розмірі 40123,31 грн.; - стягнути з відповідача на її користь відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 22651,70 грн.; - стягнути з відповідача на її користь відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 3814,91 грн.; - стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 500000 грн.. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення виявлених недоліків. Згідно тексту ухвали, позивачу необхідно було подати суду оформлену належним чином позовну заяву із зазначенням вжиття заходів досудового врегулювання спору з копіями для відповідача та третіх осіб; засвідчених належним чином копій документів які визначені в додатках до позову з копіями для відповідача та третіх осіб; документу про сплату судового збору в розмірі 5264,67 грн. (за позовними вимогами про стягнення: інфляційних витрат в розмірі 22651,70 грн., штрафні санкції в розмірі 3814,91 грн., моральної шкоди в розмірі 50000 грн.). 12.07.2021 року позивач подала суду першої інстанції клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про усунення недоліків позову від 05.07.2021 року. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно практики Верховного Суду моральна та майнова шкода, передбачена Законом України «Про захист прав споживачів» входить до складу права на захист споживача фінансових послуг. Крім того, зазначила, що має безстрокову інвалідність, та сума судового збору значно перевищує 5% її річного доходу. Третя особа - Міністерство фінансів України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, погоджується із висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви з огляду на таке. Апеляційний суд вважає, що для дослідження правомірності повернення позовної заяви необхідно, в даному випадку, проаналізувати підстави залишення позовної заяви без руху. Як вбачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, спірним питанням є подання позивачем оформленої належним чином позовної заяви із зазначенням вжиття заходів досудового врегулювання спору з копіями для відповідача та третіх осіб; подання засвідчених належним чином копій документів, які визначені в додатках до позову з копіями для відповідача та третіх осіб; документу про сплату судового збору в розмірі 5264,67 грн. (за позовними вимогами про стягнення: інфляційних витрат в розмірі 22651,70 грн., штрафні санкції в розмірі 3814,91 грн., моральної шкоди в розмірі 50000 грн.). Суд першої інстанції, пославшись на п.6 ч.5 ст.160 КАС України, зазначив про відсутність в адміністративному позові інформації про вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору. Дійсно, відповідно до п.6 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який не передбачає досудового врегулювання спору в розумінні ч.4 ст.12 КАС України, а тому вимоги п.6 ч.5 ст.160 КАС України до вказаного адміністративного позову не можуть бути застосовані. Крім того, суд першої інстанції про необхідність подання позивачем засвідчених належним чином копій документів, які визначені в додатках до позову з копіями для відповідача та третіх осіб. При цьому суд послався на Національний стандарт України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 року та Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015, копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п.1.1 вказаного вище Національного стандарту України цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; - підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій). А назва «Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» говорить сама за себе. Позивач є фізичною особою (навіть не ФОП) та не може бути віднесена ані до органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності. Відтак, витребування судом у позивача копій документів, оформлених у відповідності до вказаних вище Національного стандарту України та Правил, є безпідставним та не ґрунтується на законі. Тим більш, що статті 160 та 161 КАС України не містять вимог щодо засвідчення копій документів, в тому числі у спосіб, визначений судом першої інстанції. Крім того, пересвідчитись у відповідності доданих до позову копій документів їх оригіналам, суд першої інстанції має можливість, зобов`язавши позивача надати такі оригінали в судове засідання (підготовче засідання). Таким чином, вказані судом першої інстанції недоліки не зазначенням позивачем інформації щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, а також подання копій документів, не засвідчених належним чином, апеляційний суд вважає безпідставними та до уваги не приймає. Стосовно визначення судом першої інстанції як недоліку адміністративного позову відсутність документу про сплату судового збору в розмірі 5264,67 грн. (за позовними вимогами про стягнення: інфляційних витрат в розмірі 22651,70 грн., штрафні санкції в розмірі 3814,91 грн., моральної шкоди в розмірі 50000 грн.), колегія судів зазначає наступне. В клопотанні про усунення недоліків адміністративного позову та в апеляційній скарзі позивач цитує висновки Верховного Суду, які на її думку надають їй право на звільнення від сплати судового збору за подачу позову до суду в частині заявлених вимог про стягнення моральної шкоди та нарахованої заборгованості за договором (не основної суми відшкодування), інфляційних витрат, штрафних санкцій. Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Таким чином, норма п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону, за подачу позовів щодо яких споживач звільняється від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відтак, судом першої інстанції вірно зазначено, що в даному позові спір не стосується відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), а тому посилання позивача на наведену норму є недоречним. Позивач в апеляційній скарзі посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №817/649/16. У постанові від 15.05.2019 року у справі №817/649/16 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що дія частини третьої статті 22 Закону №1023-XII поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п.4 частини 2 статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, дія вказаної норми про звільнення від сплати судового збору стосується саме суми відшкодувань, яка ОСОБА_1 у цій справі визначена у сумі 40123,31 грн.. Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №817/649/16 не стосується самостійно нарахованої суми моральної шкоди, інфляційних витрат, відсотків річних. Про це Великою Палатою Верховного Суду не зазначено та не звільнено скаржника від сплати судового збору. Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справах №817/649/16, №817/777/16. У постанові від 09.04.2020 року у справі №826/14519/18 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що дія частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини 2 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні питання наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору вірно зазначив, що звільненню від сплати судового збору підлягають позивачі, які звернулись з вимогами, зокрема, щодо організації виплат відшкодувань, отже, звільненню від сплати судового збору підлягає вимога про відшкодування гарантованої суми. Такою вимогою у цій справі є гарантована сума відшкодування у розмірі 40123,31 грн.. Натомість, суми моральної шкоди у розмірі 500000 грн., нарахованої заборгованості за договором з 13.03.2015 року по 12.03.2021 року в розмірі 21193,94 грн., інфляційних витрат з 13.03.2015 року по 12.03.2021 року в розмірі 22651,70 грн., штрафних санкцій в розмірі 3814,91 грн., які є самостійно нарахованими позивачем сумами внаслідок, несвоєчасної, як вважає позивач, виплати суми гарантованого відшкодування у розмірі 40123,31 грн., не підлягають звільненню від сплати судового збору з наведених вище підстав. Крім того, позивач у клопотанні про усунення недоліків позову зазначала, що вона має безстрокову інвалідність та сума судового збору 5264,67 грн. перевищує 5% її річного доходу. На підтвердження вказаного до матеріалів справи позивачем надано пенсійне посвідчення, довідка до акта МСЕК серії ААА №499718 з визначенням ІІІ групи інвалідності, та довідка Головного управління Пенсійного фонду України від 15.08.2018 року №20815/33 про нарахування пенсії ОСОБА_1 з серпня 2017 року по липень 2018 року. Судом першої та апеляційної інстанції проаналізовані вказані документи. Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп. Відповідно до довідки до акта МСЕК серії ААА №499718 позивач є інвалідом ІІІ групи інвалідності, що не є передбаченою Законом України «Про судовий збір» підставою для звільнення позивача від сплати судового збору. Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Довідка ГУ ПФУ від 15.08.2018 року №20815/33 містить відомості про визначені позивачу суми пенсії за період з серпня 2017 року по липень 2018 року, в той час як позов до суду подано 22.03.2021 року, що не може відобразити матеріальне становище позивача на час подання адміністративного позову. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що з метою застосування ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» для вирішення питання щодо можливості звільнення позивача від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення, остання мала надати довідку про розмір річного доходу за попередній рік, тобто за 2020 рік. Відповідної довідки суду позивачем не надано. Судом апеляційної інстанції не встановлено обгрунтованих підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення: інфляційних витрат в розмірі 22651,70 грн., штрафні санкції в розмірі 3814,91 грн., моральної шкоди в розмірі 50000 грн.. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року в адміністративній справі №160/4206/21 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року в адміністративній справі №160/4206/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак