Постанова 4852 № 160/11501/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 160/11501/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року в адміністративній справі №160/11501/21 (головуючий суддя І-ї інстанції Горбалінський В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд») про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : Позивач 09.07.2021 року (згідно поштового штампу на конверті) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження №64255234 від 25.01.2021 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що місце проживання боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює діяльність, а виконавчий документ у виконавчому провадженні №64255234 прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. Позивач вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 64255234 від 25.01.2021 року прийнята з порушенням приписів Закону «Про виконавче провадження». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року в адміністративній справі №160/11501/21 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №64255234 від 25.01.2021 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки викладені у рішення суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Позивач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не подали. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , картка платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . з 10.02.2004 року по теперішній час, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.9-11). Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. від 25.01.2021 року відкрито виконавче провадження № 642555234 з примусового виконання виконавчого напису №65566, виданого 05.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості на загальну суму 72426,03 грн. (а.с.12-15). Не погодившись із постановою про відкриття виконавчого провадження, позивач оскаржив її до суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що на час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва, а тому у відповідача не було підстав для винесення оскаржуваної постанови. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі по тексту -Закон №1404) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону №1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Статтею 4 Закону №1404 встановлені вимоги до виконавчого документа та підстави, за яких виконавчий документ повертається стягувачу. Так, за приписами пункту 10 частини статті 4 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Стаття 24 Закону №1404 визначає місце виконання рішення, зокрема частиною 2 цієї статті передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. За приписами статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення, в якій стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Як зазначено у статті 25 Закону №1403 приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, право приватного виконавця відкрити виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює свою діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Таким чином, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місце знаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно на який розповсюджується компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх примусового виконання. Відповідно до інформації з відкритих джерел - Єдиного реєстру приватних виконавців України, розміщеного на сайті https://erpv.minjust.gov.ua, виконавчим округом Приватного виконавця Малкової М.В. визначено місто Київ. З матеріалів справи вбачається, що приймаючи виконавчий напис нотаріуса № 65566 від 05.10.2020 року до виконання, відповідач виходив з того, що у виконавчому написі, вказано місце проживання боржника АДРЕСА_2 . Проте, будь-які матеріали виконавчого провадження не містять доказів, які б підтверджували фактичне проживання боржника за будь-якою адресою у місті Києві. Згідно із частиною 5 статті 24 Закону №1404 у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. У заяві стягувача про примусове виконання рішення та у виконавчому документі як місце реєстрації позивача вказано місто Кривий Ріг, а як місце проживання позивача вказано місто Київ (а.с.36 на звороті, а.с.69). При цьому, з вказаних документів неможливо встановити джерела інформації про місце проживання боржника у місті Києві. Відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів вжиття заходів перевірки даних обставин, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Отже, подані до примусового виконання матеріали не містять підтвердженої інформації про місце проживання боржника у місті Києві, а зареєстрована адреса проживання боржника свідчить про те, що виконавчий документ пред`явлений не за місцем виконання рішення. Таким чином, оскільки наявні у матеріалах справи матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких документальних доказів фактичного проживання боржника ОСОБА_1 , або знаходження належного йому майна у місті Києві, що надавало б відповідачу підстави прийняти до виконання виконавчий напис та відкрити виконавче провадження з його примусового виконання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва, а тому у відповідача не було підстав для винесення такої постанови. Посилання апелянта на практику Верховного Суду, що чинне законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника, в контексті спірних правовідносин є безпідставним, оскільки зареєстрована адреса проживання позивача у місті Кривому Розі Дніпропетровської області підтверджувалась даними паспорту, натомість, відомості про іншу адресу документально не підтверджені та матеріали справи не містять доказів проживання або реєстрації позивача у місті Києві, а саме лише зазначення у виконавчому документі інформації про проживання боржника у місті Києві без відповідного підтвердження, не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого документу не за місцем виконання. Посилання апелянта на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення є незмістовними з тих підстав, що виконавцем у будь-якому разі порушено вимоги Закону №1404 в частині відкриття виконавчого провадження не за місцем виконання. Таким чином, постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження № 64255234 від 25.01.2021року є протиправною, необґрунтованою та такою, що прийнята без врахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття, а тому підлягає скасуванню. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року в адміністративній справі №160/11501/21 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року в адміністративній справі №160/11501/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак