Постанова 4873 № 910/20696/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" вересня 2021 р. Справа№ 910/20696/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Демидової А.М. Кропивної Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 910/20696/20 (суддя Борисенко І.І.) за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 29 926, 59 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. В грудні 2020 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 29 926,59 грн вартості недостачі вантажу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як перевізником зобов`язань щодо збереження вантажу під час залізничного перевезення. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/20696/20 позов задоволено повністю та стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" 29 926 грн. 59 коп. збитків та судовий збір в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт недостачі вантажу, який перевозився у залізничних вагонах та наявність в діях відповідача усіх елементів складу господарського правопорушення, а відповідачем не спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з його вини. На підтвердження вартості втраченого вантажу судом враховані надані позивачем довідки про вартість відправленого вантажу №№ 1/5622 від 19.10.2020, 1/6044 від 02.11.2020, 1/6045 від 02.11.2020, 1/6041 від 02.11.2020, 1/6198 від 06.11.2020. Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Регіональна філія "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Підставами для скасування судового рішення скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції. Скаржник наголошує, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував судову практику Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/15076/19 щодо застосування частини 2 статті 114 Статуту залізниць України, пункту 27 Правил видачі вантажу, які передбачають застосування норми природних втрат у розмірі 2 % від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах, при розрахунку збитків. Також скаржник вказує на те, що окрім доведення правомірності вимоги вантажоодержувача до перевізника, доведенню підлягає також вартість фактичних збитків, яка встановлюється за документами відправника. Позивачем не надано суду доказів фактичної оплати вартості поставленого вугілля (платіжні доручення). Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду пояснення щодо апеляційної скарги, в яких зазначає, що Статутом залізниць України не передбачено обов`язкового додання до претензії або позовів про стягнення збитків у зв`язку із втратою перевізником вантажу доказів сплати його фактичної вартості. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2021 справу № 910/20696/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Кропивна Л.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20696/20; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 910/20696/20 до надходження даної справи з суду першої інстанції. Матеріали справи № 910/20696/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду 07.06.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 апеляційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без руху; надано строк десять днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, поновлено Регіональній філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 910/20696/20 (за клопотанням скаржника); відкрито апеляційне провадження у справі № 910/20696/20; розгляд апеляційної скарги Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 910/20696/20 постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи на підставі ст. 270 ГПК України. Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин. Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" на адресу АТ "ДТЕК Західенерго" на підставі залізничних накладних № 46568366, № 46727202, № 46732087, № 47415955, № 47295282, (посилочна 33768052) у вагонах № 59601054, № 63379408, № 56339724, № 50068592, № 54752787, № 53503751, № 53577557, № 63812689, № 58916925, № 56965189 було відправлено вугілля кам`яне газове марки Г. На відправку згадані вагони було подано з вагою, зазначеною у вказаних залізничних накладних, зокрема, у вагоні № 59601054 вага складала 69 100 кг, у вагоні № 63379408 - 69450 кг, у вагоні № 56339724 - 69350 кг, у вагоні № 50068592 - 69150 кг, у вагоні № 54752787 - 69400 кг, у вагоні № 53503751 - 69950 кг, у вагоні № 53577557 - 67200 кг, у вагоні № 63812689 - 70000 кг, у вагоні № 56965189 - 69000 кг. Після прибуття вагонів на станції призначення органом транспорту проведено комісійне переважування маси вантажу на підставі статті 52 Статуту залізниць України та встановлено вагову нестачу у зазначених вище вагонах, а саме: недостача у вагоні № 59601054 склала 2150 кг; недостача у вагоні № 63379408 склала 2500 кг; недостача у вагоні № 56339724 склала 2200 кг; недостача у вагоні № 50068592 склала 2300 кг; недостача у вагоні № 54752787 склала 3100 кг; недостача у вагоні № 53503751 склала 2550 кг; недостача у вагоні № 53577557 склала 2950 кг; недостача у вагоні № 63812689 склала 3400 кг; недостача у вагоні № 58916925 склала 1750 кг; недостача у вагоні № 56965189 склала 1150 кг. За наслідком чого були складені комерційні акти №№ 388103/295, 388103/296, 388103/297, 388103/298, 388103/299, 388103/300 віл 02.10.2020, 388103/313, 388103/312 від 07.10.2020, 371009/25 від 28.10.2020, 371009/27 від 02.11.2020. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення з АТ "Українська залізниця" 29 926, 59 грн вартості втраченого вугілля кам`яного під час залізничного перевезення. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи. Частиною першою статті 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. За змістом статті 307 ГК України та статті 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Відповідно до статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Згідно з статтею 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України. Відповідно до частини другої статті 23 Законом України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Згідно із статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству згідно з Правилами видачі вантажів. Статтею 113 Статуту залізниць України передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Згідно з статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складання актів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів. Статтею 130 Статуту залізниць України передбачено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Відповідно до статті 133 Статуту залізниць України передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, вантажоодержувачі - ДТЕК БУРШТИНСЬКА ТЕС, ДТЕК ДОБРОТВІРСЬКА ТЕС на підставі ч. 2 ст. 130, ст. 133 Статуту залізниць України передали позивачу право пред`явлення позову щодо недостачі вантажу у вищевказаних залізничних вагонах, що підтверджується переуступними підписами вантажоодержувачів на залізничних накладних. Частиною першою статті 31 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезинфіковані вагони та контейнери. Відповідно до пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у тому числі захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу. Згідно зі статтею 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, при перевірці ваги вантажу на залізничних станціях були складені комерційні акти, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, а тому вони є належними та допустимими доказами на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у накладних № 46568366, № 46727202, № 46732087, № 47415955, № 47295282, фактичній масі вантажу, та недостачі вантажу, який перевозився у вагонах № 59601054 № 63379408 № 56339724 № 50068592 № 54752787 № 53503751 № 53577557 № 63812689 № 58916925 № 56965189. Доказів наявності у відповідача заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та щодо посадових осіб, які їх підписали, матеріали справи не містять. Відсутні в комерційних актах і відомості про те, що вагони мають технічні несправності, які могли призвести до втрати вантажу. Також залізницею не доведено, що нестача вантажу виникла з незалежних від неї причин. Отже, втрата частини вантажу під час перевезення є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне перевезення відповідачем вантажу позивача та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці. Частиною третьою статті 314 ГК України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. Відповідно до частини першої статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. За приписами частини другої статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантаж вважається доставленим без втрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; 1 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для мінерального палива. Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки. Як свідчать матеріали справи, здійснюючи розрахунок збитків, позивач скористався коефіцієнтом 1 % норми природної втрати вантажу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам`яного вугілля), є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений з урахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу, що відповідно до пункту 27 Правил перевезення вантажів складає 1 % від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах. З огляду на наведені встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю. Доводи скаржника про те, що при визначенні суми норми природної втрати маси вантажу підлягав застосуванню коефіцієнт 2 %, а не 1 % колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів, що вантаж перевозився у вологому стані, зокрема про таку характеристику вантажу не зазначено у залізничних накладних. З огляду на вищевикладене не знайшли свого підтвердження посилання скаржника на те, що місцевий суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував судову практику Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №910/15076/19 щодо застосування частини 2 статті 114 Статуту залізниць України, пункту 27 Правил видачі вантажу, які передбачають застосування норми природних втрат у розмірі 2 % від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах, при розрахунку збитків. У справі № 910/15076/19 мало місце перевезення вантажу у вологому стані (застосовується коефіцієнт норми природної втрати маси вантажу - 2 %), про що було зазначено у залізничних накладних, проте у цій справі відсутні докази перевезення вантажу у вологому стані та, відповідно, наявні підстави для застосування коефіцієнту - 1 %. Колегія відхиляє аргументи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при дослідження доказів щодо вартості втраченого вантажу. Згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України, статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. При визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, необхідно застосовувати норми Статуту залізниць України, яким встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 916/4345/14). У цій справі документами, які підтверджують вартість втраченого вантажу є довідки вантажовідправника про вартість відправленого вантажу №№ 1/5622 від 19.10.2020, 1/6044 від 02.11.2020, 1/6045 від 02.11.2020, 1/6041 від 02.11.2020, 1/6198 від 06.11.2020 про вартість 1 тонни вугільної продукції, які видані щодо кожного вагону та залізничної накладної. Посилання скаржника на необхідність доведення відповідачем фактичної сплати за спірне вугілля з наданням доказів на підтвердження цього, колегія вважає безпідставним, оскільки правовідносини у даній справі виникли з приводу перевезення вантажу залізницею, а Статутом залізниць України не передбачено обов`язкового додання до претензії або позовів про стягнення збитків у зв`язку із втратою перевізником вантажу доказів сплати його фактичної вартості. За таких обставин рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Щодо решти аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, суд визнає їх такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/20696/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення. Судові витрати. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника. Складання повного тексту постанови. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи (ч. 6 ст. 233 ГПК України). Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/20696/20 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Регіональну філію "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця". Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/20696/20. Матеріали справи № 910/20696/20 повернути до господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді А.М. Демидова Л.В. Кропивна