Постанова 4873 № 925/1253/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" вересня 2021 р. Справа№ 925/1253/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Станіка С.Р. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 (повний текст рішення складено 19.01.2021) у справі № 925/1253/19 (суддя Скиба Г.М.) за позовом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави до 1) Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 2) Фермерського господарства «Гетьман-2017» про скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі В С Т А Н О В И В: Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач-1) та Фермерського господарства «Гетьман-2017» (далі - ФГ «Гетьман-2017», відповідач2) про скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що отримання ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства шляхом видання спірних наказів відбулося в супереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство», у позаконкурсному порядку, відтак просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23.11.2016 №23-12544/14-16-СГ; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23.11.2016 №23-12547/14-16-СГ; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 23.11.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2016 за №17735813 зареєстровано право оренди на земельну ділянку площею 13 га з кадастровим номером 7125481000:02:000:0205; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 23.11.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2016 за №17733921 зареєстровано право оренди на земельну ділянку площею 27 га з кадастровим номером 7125481000:02:000:0206. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 у справі № 925/1253/19 в задоволення позову Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та Фермерського господарства «Гетьман-2017» про скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі відмовлено повністю. Вказане рішення мотивовано тим, що визначений прокурором відповідач не є стороною спірних договірних орендних відносин, прокурором не надано доказів укладення з ФГ «Гетьман» договорів оренди землі чи заміни сторони договору на ФГ «Гетьман-2017 (2015)». За висновками суду, вимоги прокурора ґрунтуються лише на припущеннях ймовірного використання земельних ділянок державної власності фермерським господарством, адже прокурором не доведено порушення відповідачем права держави з наведених ним підстав. Не погоджуючись із згаданим рішенням, Черкаська обласна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 116, 118, 121, 123 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ст.ст. 73, 76, 77, 86, 236 ГПК України. За твердженнями прокурора, суд першої інстанції не врахував, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. При цьому, на переконання прокурора, місцевий суд помилково виходив лише з факту передачі спірних земельних ділянок в оренду гр. ОСОБА_1 , адже у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (24.02.2017), а тому сторонами у спірних правовідносинах є виключно юридичні особи. Незважаючи на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди спірних земельних ділянок зареєстровано за ОСОБА_1 , будь які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо переходу права оренди від ОСОБА_1 до створеного ним фермерського господарства не вносились, і до цього часу право оренди землі зареєстровано за вказаним громадянином, ФГ «Гетьман-2017» відповідно до ст.ст. 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» після його державної реєстрації фактично здійснює право користування земельною ділянкою, яка була надана його засновнику - фізичній особі ОСОБА_1 , тому одним з відповідачів визначено саме ФГ «Гетьман-2017». Крім цього, прокурор стверджував про безпідставне залишення судом поза увагою й не надання оцінки його доводам щодо незаконності повторного безоплатного отримання ОСОБА_1 в користування спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства без участі на земельних торгах, вказуючи що відповідно до вимог ст.ст. 7,12 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. За твердженнями прокурора, оскільки ОСОБА_1 є засновником ФГ «Гетьман-2015», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2014 році, його звернення у 2016 році до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про надання в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним вище правовим нормам. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не громадянин, в порядку визначеному законом, на конкурсних основах. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що суб`єктивний склад та характер правовідносин свідчить про неможливість розгляду справи за правилами господарського судочинства. За твердженнями відповідача-2, наявність у суб`єкта права оренди земельної ділянки, і як наслідок віднесення спорів щодо законності набуття такого права до юрисдикції господарських судів пов`язується із наявністю відповідного запису в Державному реєстрів прав, здійсненому державним реєстратором на виконання відповідної заяви по факту реалізації вимог закону щодо набуття фермерським господарством права на користування ділянкою в силу вимог закону. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справу, відповідач вказував на невизначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким, на його думку, має бути Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, до якого прокурором було пред`явлено позов, спрямований за захист інтересів держави. При цьому, відповідач стверджував, що при вирішенні питання про можливість надання в користування ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства з урахуванням відсутності в чинному законодавстві норми, яка б забороняла отримувати землю для таких цілей особами, якими раніше вже створено фермерське господарство, суд повинен виходити з принципів цивільного та земельного законодавства, що базуються на загально-дозвільному режимі, згідно якого при створенні цивільних прав та обов`язків фізичним особам дозволено усе, що не заборонено законом. Враховуючи відсутність спеціальної норми, яка б належним чином врегульовувала питання можливості надання в оренду землі особі, якою попередньо вже створено фермерське господарство, законними та обґрунтованими є очікування ОСОБА_1 на отримання у користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а будь-які спірні питання щодо застосування окремих законодавчих норм мали б трактуватись на його користь, чим би забезпечувалась передбачуваність та сталість в регулюванні суспільних відносин. Крім цього, відповідач вказував на неправомірність підписання апеляційної скарги та позову заступником прокурора, адже в обох випадках прокурором не надано доказів неможливості підписання позову керівником прокуратури, а також звертав увагу на невідповідність позовних вимог прокурора наведеним ним доводам порушення вимог закону та встановленим обставинам. В наданій апеляційному суду відповіді на відзив прокурор стверджував, що оскільки Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області позбавлено можливості самостійно скасовувати свої рішення, прокурор самостійно представляє інтереси держави та звертається з даним позовом до суду як позивач. На спростування доводів відповідача прокурор також зазначив, що відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. В судове засідання апеляційної інстанції 14.09.2021 з`явився представник прокуратури, представники відповідачів 1 та 2 не з`явились незважаючи на належне повідомлення їх про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення відповідної ухвали про оголошення перерви, яку за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень 23.07.2021 отримано уповноваженими представниками відповідачів 1 та

2. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 14.09.2021 представники відповідачів 1 та 2, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи суду, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами. Представник прокуратури в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-12544/14-16-СГ від 23.11.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення» надано гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 13.0000 га строком на 7 років, в тому числі рілля 13.0000 га (кадастровий номер 7125481000:02:000:0205) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ - секція А, підрозділ 01.02), розташовану в адмінмежах Вершацької сільської ради Чигиринського району Черкаської області. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-12547/14-16-СГ від 23.11.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення» надано гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 27.0000 га строком на 7 років, в тому числі рілля 27.0000 га (кадастровий номер 7125481000:02:000:0206) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ - секція А, підрозділ 01.02), розташовану в адмінмежах Вершацької сільської ради Чигиринського району Черкаської області. 23.11.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області (відповідачем-1, орендодавцем за договором) та гр. ОСОБА_1 (орендарем за договором) укладено Договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарського. Відповідно до п. 2 цього Договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 7125481000:02:000:0205 площею 13.0000 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вершацької сільської ради Чигиринського району черкаської області. Цей Договір згідно п. 6 укладено на 7 років та діє до 23.11.2023. 23.11.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області (відповідач-1, орендодавець за договором) та гр. ОСОБА_1 (орендар за договором) укладено Договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарського. Відповідно до п. 2 цього Договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 7125481000:02:000:0206 площею 27.0000 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вершацької сільської ради Чигиринського району Черкаської області. Цей Договір згідно п. 6 укладено на 7 років та діє до 23.11.2023. Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначав, що відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час прийняття спірних наказів в користуванні гр. ОСОБА_1 вже перебувала земельна ділянка, надана йому для ведення фермерського господарства, а тому останнім було реалізовано право на отримання земельної ділянки в оренду для вищезгаданих цілей в позаконкурсному порядку. Зокрема, на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-3577/14-14-СГ від 19.09.2014 гр. ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7125482000:01:000:0765 площею 99,7258 га, розташовану в адміністративних межах Іванівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, та 25.09.2014 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. На виконання Закону України «Про фермерське господарство» після оформлення права оренди на вищевказану земельну ділянку загальною площею 99,7258 га ОСОБА_1 було створено та зареєстровано Фермерське господарство «Гетьман-2015». Таким чином, на час звернення до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 2016 із заявами про отримання в оренду спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 був засновником Фермерського господарства «Гетьман-2015» та мав в оренді земельну ділянку загальною площею 99,7258 га, отриману шляхом реалізації права на отримання земель на позаконкурсній основі та відповідно займався фермерським господарством. Судом також встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державну реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 також є засновником Фермерського господарства «Гетьман-2017» (ідентифікаційний код 41173255). Оскільки ОСОБА_1 отримав в 2014 році у користування земельну ділянку в адміністративних межах Іванівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області на позаконкурсній основі для створення та ведення фермерського господарства та заснував ФГ «Гетьман-2015», надання йому на позаконкурсній основі для ведення фермерського господарства інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовано в іншому місці на території Вершацької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, на переконання прокурора, суперечить приписам Закону України «Про фермерське господарство» та Земельному кодексу України, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду про визнання незаконними та скасування наказів, а також визнання недійсними договорів оренди. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що визначений прокурором відповідач не є стороною спірних договірних орендних відносин, прокурором не надано доказів укладення з ФГ «Гетьман» договорів оренди землі чи заміни сторони договірних відносин на ФГ «Гетьман-2017 (2015)». За висновками суду, вимоги прокурора ґрунтуються лише на припущеннях ймовірного використання земельних ділянок державної власності фермерським господарством, адже прокурором не доведено порушення права держави відповідачем. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду. За приписами ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах, а у разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Положеннями ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. У відповідності до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Як передбачено згаданою нормою, в клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення; до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки); Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За приписами ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, що визначено такою нормою, може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку; забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із ст. 151 цього Кодексу. Положеннями ст. 124 Земельного кодексу України унормовано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч. 2) в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч. 3). В силу ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент виділення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства в 2014) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Водночас, на час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області спірних наказів від 23.11.2016 про затвердження проектної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок та укладення спірних договорів від 23.11.2016, Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до ч. 2 ст.134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу шістнадцятого в такій редакції: «передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва». Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Положеннями пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом. Таким чином, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом № 1012-VIII, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Проте, як встановлено матеріалами справи, затвердження проектів землеустрою на спірні земельні ділянки та надання їх ОСОБА_1 в оренду згідно наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області відбулось після набрання чинності згаданим Законом № 1012-VIII. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Положеннями ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції чинній на момент винесення спірних наказів) визначено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. З огляду на наведене, апеляційний суд в контексті спірних правовідносин, виходячи з системного тлумачення положень ч.2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», дійшов висновку, що повторна реалізація громадянином права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого нормами ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та спеціальних норм Закону України «Про фермерське господарство», оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз, а на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» станом на момент надання ОСОБА_1 в оренду спірних земельних ділянок в 2016 році земельні ділянки для ведення фермерського господарства взагалі було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Як встановлено матеріалами справи, на момент подачі до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 2016 заяв про отримання в оренду спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства та укладання договорів оренди вказаних земельних ділянок, ОСОБА_1 був засновником Фермерського господарства «Гетьман-2015» (ідентифікаційний код 39584951), яке мало в оренді земельну ділянку загальною площею 99,7258 га, отримануним в 2014 році для ведення фермерського господарства. Таким чином, отримання у 2016 році в оренду спірних земельних ділянок ОСОБА_1 , який на той момент був діючим засновником Фермерського господарства «Гетьман-2015» та отримав у 2014 році для ведення фермерського господарства земельну ділянку в оренду, в порушення встановленого загального порядку отримання в користування земельних ділянок фермерським господарством не у процедурі проведення земельних торгів, суперечить вимогам вищевказаних норм, які визначають підстави та умови отримання земельної ділянки фізичною особою для ведення фермерського господарства та загальні умови надання у користування земельних ділянок. Такий спосіб отримання земельної ділянки позбавляє процедуру отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства ознак конкуренції, що мала б сприяти розвитку фермерського господарства, як однієї із прогресивних форм здійснення громадянами підприємницької діяльності в галузі сільського господарства України. Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. З огляду на наведене та те, що відповідачами у даній справі не доведено законності дій щодо затвердження проектів землеустрою та відповідно надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства у відповідності до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство», апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення» № 23-12544/14-16-СГ від 23.11.2016 та № 23-12547/14-16-СГ від 23.11.2016. Крім цього, прокурором заявлено вимоги про визнання недійсними договорів оренди, укладених на підставі вищезазначених наказів. Зміст правочину (ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України) не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин згідно ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Оскільки оспорювані договори оренди землі, укладені на підставі наказів про затвердження документації із землеустрою та передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, які визнаються судом недійсними, підлягають задоволенню й вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 23.11.2016, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , щодо земельних ділянок з кадастровим номером 7125481000:02:000:0205 площею 13 га та із кадастровим номером 7125481000:02:000:0206 площею 27 га. З приводу висновків суду першої інстанції, які покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позову, про те, що визначений прокурором відповідач (без уточнення який саме з двох відповідачів) не є стороною спірних договірних орендних відносин, про ненадання прокурором доказів укладення з ФГ «Гетьман» договорів оренди землі чи заміни сторони договірних відносин на ФГ «Гетьман-2017 (2015)» та обґрунтування позовних вимог припущеннями ймовірного використання земельних ділянок державної власності фермерським господарством, слід зазначити, що фермерське господарство згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду,для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. За змістом до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фермерське господарство»). Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою. В силу приписів ст. 12 загаданого Закону землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. За приписами ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Відповідно до ч. 2 ст. 20 цього Закону майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін. З огляду на наведене, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому, фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право. Отже, в силу вищезазначених приписів законодавства після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації, з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Аналогічна правові висновки неодноразово наводились Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19 та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19. Таким чином, у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є виключно юридичні особи. Незважаючи на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди спірних земельних ділянок зареєстровано за ОСОБА_1 , будь які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо переходу права оренди від ОСОБА_1 до створеного ним фермерського господарства не вносились, і до цього часу право оренди землі зареєстровано за цим громадянином, ФГ «Гетьман-2017» на підставі ст.ст. 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» після його державної реєстрації фактично здійснює право користування земельною ділянкою, яка була надана його засновнику - фізичній особі ОСОБА_1 , ваідтак одним з відповідачів прокурором правомірно визначено ФГ «Гетьман-2017». З приводу підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором та процесуальної дієздатності прокурора у даній справі, слід зазначити, що за змістом ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, які визначено законом. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін. Згідно Рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи. З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України містять відсилання до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, в даному випадку це Закон України «Про прокуратуру», за змістом ч. 3 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором в порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. З огляду на наведене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 висловлено позицію, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). В кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» для представництва інтересів держави в суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі. Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. З огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, апеляційним судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц щодо застосування норм права з приводу того, що повноваження органів влади, зокрема, й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а тому суд згідно із принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтованою прокурором в суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Відповідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. За приписами ст. ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, яка перебуває під особливою охороною держави, в зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Таким чином, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Водночас інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону. У даному випадку підставою для представництва інтересів держави прокурором, на його думку, є порушення інтересів держави, яке полягає у видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області незаконних наказів й відповідно порушення приписів ст. 8 і ст. 19 Конституції України, ст. 134 Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство». В силу положень ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 № 442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру - реорганізовано Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення. Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) (п. 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення). Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пп. 1 п. 3 Положення). Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (п. 4 Положення). Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор зазначив про відсутність повноважень Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів щодо пред`явлення позовів про визнання недійсними організаційно-розпорядчих актів органів державної влади та місцевого самоврядування, адже одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем та відповідачем за цим позовом, оскільки це суперечить вимогам цивільного законодавства. Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, відповідно до ст. 131-1 Конституції України покладає на органи прокуратури обов`язок представляти інтереси держави у спірних правовідносинах шляхом пред`явлення та підтримання в суді відповідного позову. З огляду на наведене, прокурор належним чином обґрунтував наявність порушень інтересів держави та необхідність їх представництва в суді прокуратурою з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб`єктного складу сторін. Посилання відповідача на відсутність у заступника прокурора права на підписання апеляційної скарги спростовуються приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України). За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - задоволення позову в повному обсязі. Відтак доводи прокурора по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню. В зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скарги прокурора з відповідачів підлягають стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, по 3 842, 00 грн. та по 5 763, 00 грн. відповідно з кожного. Оскільки в судовому засіданні 14.09.2021 було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 20.09.2021 по 03.10.2021 включно, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу цього судді з відпустки. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 у справі № 925/1253/19 - скасувати та прийняти нове рішення: «Позов Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Фермерського господарства «Гетьман-2017» про скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-12544/14-16-СГ від 23.11.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення». Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-12547/14-16-СГ від 23.11.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення». Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 23.11.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2016 за № 17735813 зареєстровано право оренди на земельну ділянку площею 13 га з кадастровим номером 7125481000:02:000:0205. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 23.11.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2016 за № 17733921 зареєстровано право оренди на земельну ділянку площею 27 га з кадастровим номером 7125481000:02:000:0206. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (18008, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 131, ідентифікаційний код 39765890) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар Шевченка, буд. 286, ідентифікаційний код 02911119) 3 842, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Фермерського господарства «Гетьман-2017» (20901, Черкаська обл., Чигиринський р-н, м. Чигирин, вул. Грушевського, буд. 33, ідентифікаційний код 41173255) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар Шевченка, буд. 286, ідентифікаційний код 02911119) 3 842, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви». Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (18008, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 131, ідентифікаційний код 39765890) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар Шевченка, буд. 286, ідентифікаційний код 02911119) 5 763, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з Фермерського господарства «Гетьман-2017» (20901, Черкаська обл., Чигиринський р-н, м. Чигирин, вул. Грушевського, буд. 33, ідентифікаційний код 41173255) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська обл., м. Черкаси, бульвар Шевченка, буд. 286, ідентифікаційний код 02911119) 5 763, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області. Матеріали справи № 925/1253/19 повернути до Господарського суду Черкаської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 04.10.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді С.Р. Станік Є.Ю. Шаптала