Постанова 4873 № 927/889/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" вересня 2021 р. Справа№ 927/889/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тищенко О.В. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2021 (повний текст складено 16.02.2021) у справі № 927/889/20 (суддя Шморгун В.В.) за позовом Заступника керівника Менської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Сердюк Юрій Вікторович про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки В С Т А Н О В И В: Заступник керівника Менської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» (далі - ТОВ «Шляхо-будівельне управління № 14», відповідач) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.12.2002, укладеного між Сосницькою селищною радою та Закритим акціонерним товариством «Чернігівське шляхо-будівельне управління № 14», правонаступником якого є ТОВ «Шляхо-будівельне управління № 14»; зобов`язання ТОВ «Шляхо-будівельне управління № 14» повернути Сосницькій селищній раді земельні ділянки з кадастровими номерами 7424955100:01:006:0452, 7424955100:01:006:0453, розташовані за адресою вул. Б. Хмельницького, смт Сосниця, шляхом підписання акту приймання-передавання. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що всупереч приписам ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент підписання договору) відповідач не здійснив державної реєстрації згаданого Договору, з огляду на що він у на підставі ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. За твердженнями прокурора, відповідачем також не виконано умов п. 2.1 Договору щодо будівництва ринка, земельна ділянка без дозволу орендодавця фактично передана в суборенду ФОП Сердюку Ю. В., яку той використовував для стихійної протиправної торгівлі, а розмір орендної плати, яку сплачував відповідач за користування земельною ділянкою, є меншим ніж встановлено рішенням Сосницької селищної ради від 28.08.2019. На переконання прокурора, оскільки відповідач використовував спірну земельну ділянку без достатніх правових підстав, прокурор вважав, що земельна ділянка підлягає поверненню власнику - Сосницькій селищній раді. В наданих суду першої інстанції додаткових поясненнях прокурор зазначав, що 27.12.2013 орендована земельна ділянка згідно з технічною документацією поділена на чотири земельні ділянки та їм присвоєно кадастрові номера:7424955100:01:006:0452, 7424955100:01:006:0453, 7424955100:01:006:0466, 7424955100:01:006:0467, й відповідач фактично користується земельними ділянками з кадастровими номерами 7424955100:01:006:0452, 7424955100:01:006:0453, а інші дві земельні ділянки є частиною проїжджої дороги, тротуару та не використовується безпосередньо відповідачем. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що згідно з п. 8 Договору позивач і Сосницьке відділення земельних ресурсів Чернігівської області отримали оригінали примірника Договору і саме вони відповідно до розділу 8 цього Договору та п. 3, 4 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 25.12.1998 №2073, повинні були здійснити державну реєстрацію договору оренди землі. За твердженнями відповідача, саме позивач порушив земельне законодавство у вигляді ухилення від державної реєстрації земельних ділянок. Крім цього, відповідач вказував, що рішення Сосницької селищної ради від 28.08.2019 суперечить нормам права, а відповідачу про нього не було відомо. На переконання відповідача, позов не містить належних підстав, що вказують на неправомірність його дій,як і не містить беззаперечних доказів, а тому не підлягає задоволенню. За змістом наданої суду першої інстанції відповіді на відзив прокурор вказував, що отримання оригіналів Договору позивачем і Сосницьким відділенням земельних ресурсів Чернігівської області не свідчить про їх автоматичний обов`язок здійснити його державну реєстрацію. Прокурор вважав, що договір оренди земельної ділянки, який підлягає обов`язковій держаній реєстрації, набуває чинності саме з дати державної реєстрації. Також прокурор вважав, що відповідачем при укладенні спірного Договору не переслідувалась його мета - будівництво та благоустрій ринку, адже ринок до цього часу не побудований; у Договорі відсутня така істотна умова як індексація орендної плати. Позивач у наданій відповіді на відзив також заперечив проти його автоматичного обов`язку здійснити державну реєстрацію Договору, оскільки його умовами такий обов`язок покладений саме на орендаря, та зазначав про невиконання товариством умов Договору щодо будівництва ринку. У наданих місцевому господарському суду запереченнях відповідач зазначав, що Договір був укладений та нотаріально посвідчений 27.12.2002, тобто в період дії Цивільного кодексу Української РСР, а тому вимога про визнання недійсним договору через недодержання вимог, встановлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, за відсутності державної реєстрації не підлягає визнанню його недійсним у судовому порядку. Відповідач вважав, що Договір набуває чинності з моменту його підписання та нотаріального посвідчення, як визначено п. 8 цього договору. З приводу невиконання умов Договору про будівництво ринку відповідач вказував, що ним здійснено відповідні поліпшення та введено в експлуатацію майданчик для торгівлі, що підтверджується актом від 27.11.2002. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2021 у справі №927/889/20 позов задоволено частково. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» повернути Сосницькій селищній раді земельні ділянки з кадастровими номерами 7424955100:01:006:0452, площею 0,1602 га, та 7424955100:01:006:0453, площею 0,3038 га, які розташовані за адресою вул. Б. Хмельницького, смт. Сосниця, Чернігівська область, шляхом підписання акту приймання-передавання. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 102,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Сосницької селищної ради на користь Чернігівської обласної прокуратури 1 051,00 грн. витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено. Не погоджуючись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції, самостійно вийшов за межі позовних вимог та за своєю ініціативою доповнив позов новими обставинами щодо відсутності в Договорі істотних умов, застосував інші норми матеріального права, ніж зазначено у позові та на підставі цього визнав Договір неукладеним. Крім цього, в резолютивній частині самостійно за своєю ініціативою змінив предмет позову та зобов`язав відповідача повернути позивачу земельні ділянки з кадастровими номерами 7424955100:01:006:0452, площею 0,1602 га, та 7424955100:01:006:0453, площею 0,3038 га, які розташовані за адресою вул. Б. Хмельницького, смт. Сосниця, Чернігівська область. Крім цього, апелянт акцентував увагу на тому, що Договір був укладений та нотаріально посвідчений 27.12.2002, тобто в період дії Цивільного кодексу Української РСР, відтак до спірних правовідносин слід застосовувати норми матеріального права, діючого під час укладання цього Договору. Також апелянт вказував, що відсутність в Договорі оренди коефіцієнту індексації за більше ніж 18 років його дії жодним чином не плинуло на зменшення розміру орендної плати, зазначеної в Договорі, що свідчить про те, що права позивача не були порушенні і він не поніс жодних збитків. Відсутність зазначених судом першої інстанції істотних умов не унеможливила виконання Договору, зокрема, в частині проведення розрахунків, а незгода позивача з умовами виконання Договору не може бути підставою для визнання його прав порушеними в момент укладення договору та визнання останнього недійсним або визнання його через 18 років неукладеним. Також апелянт акцентував увагу на тому, що здійснив капітальні вкладення в об`єкт оренди та сплачував орендні платежі на виконання умов Договору, ні прокурор, ні позивач жодним чином не спростували факт укладення Договору. З огляду на наведене, апелянт заперечив висновки суду про самовільне зайняття ним земельної ділянки, вказуючи на те, що Договір було укладено на підставі рішення Сосницької селищної ради тощо. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав на неї відзив, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що всупереч приписам законодавства та умовам Договору відповідач не звернувся до уповноважених органів для здійснення державної реєстрації Договору, а отримання оригіналів цього договору позивачем і Сосницьким відділенням земельних ресурсів Чернігівської області не свідчить про їх автоматичний обов`язок здійснити державну реєстрацію Договору, оскільки умовами Договору такий обов`язок покладений саме на орендаря. Оскільки відповідач не надав жодних доказів вчинення ним дій щодо державної реєстрації спірного Договору, позивач вважає, що відповідач не мав жодного законного права користуватись спірними земельними ділянками тощо. В наданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу прокурор також заперечив доводи апеляційної скарги, вказуючи на те, що звернення прокурора з даним позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання про повернення її території для потреб громади. За твердженнями прокурора, всупереч умовам Договору та вимогам Закону України «Про оренду землі» (діючого на момент укладення договору) орендар протиправно приступив до використання вказаної земельної ділянки, достовірно знаючи, що державна реєстрація договору не відбулася. Очевидність протиправного користування земельною ділянкою визнається самим відповідачем. З приводу часу набуття чинності Договорів оренди (з моменту підписання чи державної реєстрації) прокурор зазначив, що остаточний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 № 322/1 178/17, якою імперативно констатовано про набуття чинності договору оренди земельної ділянки, який підлягає обов`язковій державній реєстрації, саме з дати державної реєстрації. Прокурор також зазначив, що всупереч приписам законодавства та умовам спірного Договору відповідач не звернувся до уповноважених органів для здійснення державної реєстрації Договору, а отримання оригіналів Договору позивачем і Сосницьким відділенням земельних ресурсів Чернігівської області не свідчить про їх автоматичний обов`язок здійснити державну реєстрацію цього Договору, оскільки за умовами Договору такий обов`язок покладений саме на орендаря. Наведене, на переконання прокурора, свідчить, що відповідач користується земельною ділянкою безпідставно. Крім цього, прокурор звертав увагу на невиконання відповідачем умов Договору щодо будівництва ринку та ігнорування листів ради про зміну Договору оренди та повернення земельної ділянки тощо. В судове засідання апеляційної інстанції 14.09.2021 з`явились представники прокуратури, позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився не зважаючи на її належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 14.09.2021 представник третьої особи, явка якої в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами. Представник відповідача в даному судовому засіданні в судових дебатах підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Представники прокуратури та позивача в даному судовому засіданні в судових дебатах заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду та залишення позову прокурора без розгляду. За приписами ст. ст. 15, 16, 167, 170 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, у тому числі шляхом звернення до суду. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. При цьому держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до ст. ст. 80, 84 Земельного кодексу України держава як один із суб`єктів права власності на землю реалізує це право через відповідні органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Положеннями ст. 4 ГПК України закріплено право на звернення до господарського суду. Зокрема, державні органи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. За змістом ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, які визначено законом. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін. Згідно Рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи. З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України містять відсилання до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, в даному випадку це Закон України «Про прокуратуру», за змістом ч. 3 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором в порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. З огляду на наведене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 висловлено позицію, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). В кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» для представництва інтересів держави в суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі. Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. З огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, апеляційним судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц щодо застосування норм права з приводу того, що повноваження органів влади, зокрема, й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а тому суд згідно із принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтованою прокурором в суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Відповідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. За приписами ст. ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, яка перебуває під особливою охороною держави, в зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Таким чином, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Водночас інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону. Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор зазначив про невчинення Сосницькою селищною радою протягом року заходів реагування щодо захисту інтересів держави, порушення яких полягає в недоотриманні грошових коштів місцевим бюджетом. Проте, як встановлено матеріалами справи, 28.08.2019 на 20 сесії сьомого скликання Сосницька селищна рада прийняла рішення №20-842-VII, у якому вирішила:

1. З недопущенням втрат до бюджету Сосницької селищної ради, визнати договір оренди земельної ділянки між селищною радою та ЗАТ «ШБУ-14» від 27.12.2002 неукладеним.

2. Передати в оренду терміном на 10 років земельні ділянки для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, які розташовані за адресою: вул. Б. Хмельницького, смт Сосниця, кадастровий номер 7424955100:01:006:0452, площею 0,1602 га та 7424955100:01:006:0453, площею 0,3038 га.

3. Орендну плату за вищевказані земельні ділянки встановити в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки землі.

4. При передачі земельної ділянки всі видатки та фінансові витрати по оформленню документів на передачу земельних ділянок в оренду покласти на ТОВ «Шляхо-будівельне управління №14».

5. Затвердити проект договору оренди земельної ділянки між селищною радою та ЗАТ «ШБУ-14» від 28.08.2019 та направити його орендарю.

6. ТОВ «Шляхо-будівельне управління №14» заключити договори оренди землі з Сосницькою селищною радою з подальшою його державною реєстрацією. Сосницька селищна рада направила відповідачу лист №04-20/657 від 11.09.2019, у якому запропонувала укласти новий договір оренди спірної земельної ділянки. До вказаного листа додано, зокрема, проект договору оренди землі від 28.08.2019. Листом від 07.10.2019 Сосницька селищна рада повідомила відповідача про необхідність підписання договорів оренди. Відповідно до наявного в матеріалах справи листа №18-25-0.34-313/114-19 від 28.11.2019 Відділ у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на запит позивача повідомив, що проектна документація із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами 7424955100:01:006:0452 та 7424955100:01:006:0453 у відділі відсутня, так як була надана замовнику для здійснення реєстрації речових прав. Згідно листа КП «Зодчий» бюро технічної інвентаризації Сосницької районної ради №65 від 28.11.2019 на запит позивача, перший зазначив, що станом на 31.12.2012 в КП «Зодчий» в смт Сосниця по вул. Б. Хмельницького (базар) реєстрація на нерухоме майно відсутня, інвентаризація об`єкта не проводилась, будь-які дані на нерухоме майно в архіві БТІ відсутні. 19.05.2020 Сосницька селищна рада листом вих. № 04-20/369 звернулась до Прокурора Сосницького відділу Менської прокуратури, в якому зазначила, що вжитими селищною радою заходами щодо повернення земельних ділянок в комунальну власність (направлені листи відповідачу та його відповіді) результату не досягнуто, а оскільки рада немає можливості повернути земельні ділянки в комунальну власність із-за відсутності необхідних коштів та фахівця, який зміг би представляти інтереси громади в суді, позивач просив прокуратуру допомогти в поверненні земельних ділянок в комунальну власність. Листом №04-20/376 від 20.05.2020 позивач повідомив прокурора про те, що Договір оренди не зареєстрований у Держкомземі та державного реєстратора станом на день подання довідки . У довідці від 20.05.2020 №04-20/377, наданій прокурору, позивач зазначив, що за Договором орендна плата в розмірі 3% становить 6 021,13 грн., а згідно з рішенням Сосницької селищної ради від 28.08.2019 її розмір становить 10%, що складає 20 070,43 грн. Таким чином, з вересня 2019 року по травень 2020 року селищною радою недоотримано коштів в сумі 126 443,70 грн. Вищенаведене свідчить про вжиття Сосницькою селищною радою, як уповноваженим органом, належних заходів (вчинення активних дій) щодо захисту інтересів держави, зокрема, щодо належного оформлення Дговору оренди землі з відповідачем, встановлення орендної плати, а також попередження відповідача про можливість припинення фактичного користування землею. При цьому, слід зазначити, що лише після звернення селищної ради з листом вих. № 04-20/369 від 19.05.2020 з проханням допомогти повернути земельні ділянки в комунальну власність з огляду на відсутність коштів та фахівця, який міг би представляти інтереси ради в суді, прокуратура листом №66-6010вих-20 від 16.06.2020 просила раду надати інформацію про вжиття селищною радою заходів щодо звільнення відповідачем вказаних земельних ділянок (без зазначення яких саме) та повернення їх у комунальну власність з наданням відповідних підтверджуючих документів. Як вбачається з листа Сосницької селищної ради вих. № 04-20/369 від 19.09.2020, остання направляла прокуратурі, зокрема, копії листів відповідача, датованих 2017 та 2018 роками, адресованих відповідачу листів, датованих 2019 роком, свого рішення № 20-842-VII від 28.08.2019, а також відповідей Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Відділу у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській та КП «Зодчий», отриманих на відповідні запити позивача. Проте відсутність у позивача коштів та фахівця, який міг би представляти інтереси ради в суді, не може бути підставою для представництва інтересів держави в особі ради в суді прокуратурою. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність обставин невиконання або неналежного виконання Сосницькою селищною, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, та необхідність представництва інтересів держави в суді саме прокуратурою, тому вважає за необхідне позов прокурора залишити без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про часткове задоволення позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з залишенням позову прокурора без розгляду на підставі ст. 226 ГПК України, відтак апеляційна скарга відповідача (апелянта) підлягає частковому задоволенню. Оскільки в судовому засіданні 14.09.2021 було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 20.09.2021 по 03.10.2021 включно, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу суддів з лікарняного та відпустки. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» задовольнити частково, рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2021 у справі № 927/889/20 скасувати. Позов Заступника керівника Менської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки залишити без розгляду. Матеріали справи № 927/889/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 04.10.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді О.В. Тищенко Є.Ю. Шаптала