Постанова Київський апеляційний суд № 757/29218/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 року м. Київ Справа № 757/29218/20-ц Провадження: № 22-ц/824/11750/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Пікуль А.А., Борисової О.В., секретар Івасенко І.А. розглянувши апеляційну скаргу Гайдамащука Олександра Володимировича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О.Л., у справі за позовомОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2019 року стягнуто з неї на користь АТ КБ «Приватбанк» 4 477,38 грн за кредитним договором б/н від 18.10.2010 року. Державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №755/17479/18, виданого 23 жовтня 2019 року про стягнення з неї, ОСОБА_1 , на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 4 477,38 грн та судового збору в сумі 1 762,00 грн. 26 грудня 2019 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням нею рішення суду. Всупереч наведеним обставинам, банк продовжує нараховувати пеню та вимагає погасити заборгованість в телефонному режимі. Просила визнати зобов`язання за кредитним договором від 18 жовтня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», припиненим у зв`язку з його виконанням та зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» скасувати суму пені за прострочення кредиту, пені за прострочення суми кредиту на суму, що вище 100 грн, та проценти згідно частини другої статті 625 ЦК України, що нараховані із зобов`язань за договором від 18 жовтня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 24 098,13 грн в період від 15 листопада 2018 року до 01 січня 2020 року. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано таким, що припинив свою дію, у зв`язку з його виконанням, кредитний договір від 18 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, Гайдамащук О.В. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» 27 травня 2021 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалите в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 18.10.2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказав, що заявою ОСОБА_1 підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані в письмовій заяві. Відповідач виконав в повному обсязі свої зобов`язання за договором. Також зазначив, що позивач не надала вчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, тому станом на 28 жовтня 2018 року у позивача утворилась заборгованість перед відповідачем, яка була стягнута на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2019 року. Однак за період часу з 28 жовтня 2018 року по 26 грудня 2019 року кредитний договір не припиняв своєї дії, а сума боргу за договором, яка накопичилась за вказаний період, позивачем не сплачена. Відмітив, що відповідно до ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору наявність судового рішення від 25 січня 2019 року про задоволення вимог кредитора, яке виконане боржником тільки 26 грудня 2019 року, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє банк права на отримання сум, нарахованих згідно умов договору та ЦК України. Також зазначив, що стягнуті судом з відповідача витрати на правову допомогу не є співмірними із вимогами позову та є завищеними. Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні Гайдамащук О.В. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги, происла рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про визнання кредитного договору від 18 жовтня 2010 року таким, що припинив свою дію, в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання банку скасувати суму пені за прострочення кредиту, пені за прострочення суми кредиту на суму, що вище 100 грн, та проценти згідно частини другої статті 625 ЦК України судом апеляційної інстанції не переглядається. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 18 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписала заяву, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 2000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по кредиту. 15 листопада 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 4477, 38 грн. 20 листопада 2019 року постановами державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 60643422 з виконання виконавчого листа № 755/17479/18, виданого 23.10.2019 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у розмірі 6 239,38 грн. та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках , а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника. 26 грудня 2019 року постановою державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві закінчено виконавче провадження № 60643422 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду. 24 червня 2020 року позивач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» про перерахунок та скасування пені та процентів згідно частини другої статті 625 ЦК України та видачу довідки про відсутність заборгованості по договору від 18 жовтня 2010 року. На письмове звернення ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» надало відповідь про те, що в резолютивній частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року відсутні приписи щодо припинення зобов`язань за кредитним договором, тому АТ КБ «Приватбанк» просить здійснити погашення заборгованості, що існує у позивача перед банком. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позичальниця ОСОБА_1 належним чином виконала свої зобов`язання за кредитним договором від 18 жовтня 2010 року, виконала рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року про дострокове стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором, у зв`язку із чим таке зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України. Відмовляючи в іншій частині вимог, суд першої інстанції виходив із того, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту як зобов`язання відповідача скасувати пеню та проценти, що нараховані із зобов`язань за укладеним між сторонами кредитним договором. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора, як позивача, забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10 цс 18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц провадження № 14-154 цс

18. ПАТ КБ «Приватбанк» вимоги до ОСОБА_1 відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України, на відміну від вимог про стягнення пені, не заявлялися. Суд першої інстанції, урахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк», пред`явивши позов до ОСОБА_1 , як позичальника, про дострокове стягнення кредитної заборгованості, який було частково задоволено заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року у справі № 755/17479/18, що набрало законної сили, та яке виконано ОСОБА_1 , змінив строк виконання основного зобов`язань за кредитним договором. Посилання скаржника на те, що ані кредитним договором, ані діючим законодавством не передбачено, що ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з боржника є підставою для припинення правовідносин сторін за кредитною угодою є безпідставними, оскільки підставою для припинення зобов`язання позивача за кредитним договором є його виконання. З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про визнання таким, що припинив свою дію, у зв`язку з його виконанням, кредитного договору від 18 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», є правильним. Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, які стягнуті судом першої інстанції банку на користь позивачки, колегія суддів відмічає наступне. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Звертаючись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 зазначила розмір витрат на правничу допомогу, який становить 12 000 грн (а.с. 10) та у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, долучила до позовної заяви докази на підтвердження факту понесення таких витрат, зокрема, копії договору № 27/05-20 про надання правничої допомоги від 27.05.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Баєрс», та платіжного доручення № 32698742 від 01.06.20020 року АО «Баєрс» та квитанцію про оплату послуг з надання правничої допомоги за договором № 27/05-20 на суму 12 000 грн від 01.06.2020 року. Згідно статті 2 договору № 27/05-20 про надання правничої допомоги від 27.05.2020 року, виконавець зобов`язується надати, а клієнт прийняти та оплатити правничу домогу, що складається з: 2.1.1 підготовки та подачі позовної заяви від клієнта про захист прпаав споживачів шляхом визнання зобов`язання за кредитним договором, укладеним з АТ КБ «Приват банк» від 18.10.2010 року, припиненим та зобов`язання вчинити пені дії; 2.1.2 підготовки та подання відповідей на відзив, заперечень, апеляційних та касаційних скарг, необхідних заяв та клопотань, надання пояснень суду, підготовки заперечень проти заяв, клопотань доводів і міркувань інших у межах справ за вказаним позовом; 2.1.3 ознайомлення з матеріалами справи, отримання копій та витягів з них, одержання копій судових рішень; 2.1.4 подачі необхідних доказів, дослідження доказів, отримання пояснень від інших учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів. Згідно п. 3.2 статті 3 договору, договірна ціна (вартість)правничої допомоги, обумовленої в п. 2.1 цього договору, визначається за домовленість сторін та становить 12 000 грн. Заперечень щодо розміру понесених скаржником витрат на правничу допомогу АТ КБ «Приват банк» у поданому відзиві на позовну заяву не висловило, окремих клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавало. З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з АТ КБ «Приват банк» на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких підстав апеляційна скарга Гайдамащука О.В. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Гайдамащука Олександра Володимировича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 30 вересня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль О.В. Борисова