Постанова Київський апеляційний суд № 755/2770/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/2770/21 головуючий у суді І інстанції: Катющенко В.П. провадження №22-ц/824/12744/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 28 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Мостової Г.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання їх неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, а також аліменти за минулий період з 01.08.2020 р. по дату подання позовної заяви у розмірі ј частини від усього доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, поклавши в судові витрати на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 01.12.2020 р. був розірваний. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . Дитина проживає разом з позивачем та знаходиться у неї на повному забезпеченні. При цьому, позивач офіційно не працює та має нестабільний, мінливий дохід. З серпня 2020 року відповідач не проживає разом з родиною, з дитиною практично не спілкується та відмовляється від його часткового матеріального забезпечення. Попередньо сторонами була узгоджена сума у розмірі 5000,00 грн. щомісячно, які відповідач зобов`язувався надавати на утримання сина, однак починаючи з серпня 2020 року він категорично відмовився надавати узгоджену суму. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнути з відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гривень 00 копійок, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 10 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття. В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргупосилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції в частині способу стягнення аліментів, на стягнення в розмірі ј частини від усього доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину. Вказує, що він офіційно працевлаштований та отримує заробітну плату в розмірі 6300,00 грн.. Тобто, має офіційне працевлаштування та постійний дохід, що виключає, на його думку, визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. При цьому, з урахуванням розміру його заробітної плати у нього відсутня можливість сплачувати аліменти у встановленому судом першої інстанції розмірі. Крім того, він несе витрати по догляду за своїм батьком ОСОБА_4 , який є пенсіонером та інвалідом. На підтвердження вказаних доводів відповідач до апеляційної скарги додав довідку з місця роботи, довідки про отримані ним доходи за 2020,2021 роки, довідку за формою ОК-5 від Пенсійного фонду України за період з 2002 року по 2021 рік включно, квитанції про сплату ним аліментів за період з грудня 2020 року по червень 2021, копії свідоцтва про його народження, у якому зазначено, що його батьком є ОСОБА_4 та витягу з історії хвороби останнього №147 від 30.01.2017 року. Зазначає, що вказані докази не міг подати до суду першої інстанції, оскільки був не обізнаний про наявність позову ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів. ОСОБА_2 рішення суду не оскаржувала. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Задовольняючі позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 5000,00 грн. на утримання сина сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що такий розмір є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Також зазначив, що від відповідача не надійшло заперечень щодо розміру аліментів. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення аліментів за минулий період. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалось сторонами. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із частинами 1-3 статті 181 Сімейного Кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до частини 1 статті 182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно зі ст. ст. 7, 155 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Встановлено, що з 08 вересня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що був розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року у справі № 755/17201/20 (а.с. 6-7). Спільно сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8). Малолітня дитина проживає разом з матір`ю, яка несе витрати на його утримання. Відповідач періодично здійснює перерахування коштів позивачу в рахунок аліментів на дитину (а.с. 21, 22). Сторонами не було укладено договір про сплату аліментів на дитину у порядку ст. 189 Сімейного кодексу України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить стягнути аліменти в розмірі ј частини від усього його заробітку (доходу), зазначаючи про те, що фактично рішення суду про стягнення з нього 5000,00 грн. аліментів, він виконати не зможе, так як інших видів доходу не має. Проте з такими доводами відповідача колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи, відповідач на незадовільний стан здоров`я не посилається, є молодим та працездатним чоловіком (38 років). Ураховуючи вік дитини та його потреби в існуванні (їжа, одяг, комфорт, користування комунальними, медичними, освітніми послугами) та потреби в реалізації соціального та духовного розвитку, колегія суддів уважає, правильним, визначений судом першої інстанції, розмір аліментів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не мав права стягувати з нього аліменти у твердій грошовій сумі з тих підстав, що він працевлаштований, на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до норм ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Позивач обрала вид стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, що її правом з огляду на вказану вище норму закону. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження за позовом ОСОБА_2 19.02.2021 року, копія відповідної ухвали разом з копією позовної заяви була направлена судом на адресу відповідача. Указаною ухвалою відповідачу встановлено строк на подачу відзиву на позов та роз`яснено, що у разі ненадання заяви по суті справи, суд вирішує справу за наявними матеріалами ( а.с. 36, 37). Як убачається із повідомлення про вручення поштового відправлення, ще 04.03.2021 року відповідач особисто отримав копії ухвали суду від 19.02.2021 року та позовної заяви ОСОБА_2 ( а.с. 38). Проте, отримавши копії вказаних документів, відповідач не скористався наданим йому ст. 178 ЦПК України правом на подачу відзиву на позов. Отже, суд першої інстанції розглядав дану справу на підставі лише вказаних доказів. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідач, надавши суду апеляційної інстанції довідку з місця роботи, довідки про отримані ним доходи за 2020,2021 роки, довідку за формою ОК-5 від Пенсійного фонду України за період з 2002 року по 2021 рік включно, квитанції про сплату ним аліментів за період з грудня 2020 року по червень 2021, копії свідоцтва про його народження, у якому зазначено, що його батьком є ОСОБА_4 та витягу з історії хвороби останнього №147 від 30.01.2017 року, не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції та причин неподання не вказав, унаслідок чого вказані докази не можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що право майнове позивача було порушено відповідачем. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови складено «28» вересня 2021 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко Г.І. Мостова